В Україні люблять згадувати операцію МОССАД «Гнів Божий». Дійсно, вона була ефектною, проте тривалою: понад 20 років працівники ізраїльських спецслужб за допомогою єврейської діаспори знаходили та знищували причетних до терористичного акту проти ізраїльської команди з важкої атлетики під час Олімпіади у Мюнхені у вересні 1972 року.
З початку «Гніву Божого» минуло вже 50 років, і тут варто звернути увагу на кілька цікавих моментів. Зокрема, ідеолог здійснення теракту Абу Дауд не просто помер власною смертю, але і встиг у 90-х роках побувати на окупованих Ізраїлем землях Палестини. Це я до того, що недостатньо сказати «Відправляйте хлопчиків», як це зробила Голда Меїр, але і потрібно мати впливову машину для реалізації цих планів. Лише протягом 9 місяців після початку операції співробітники МОССАД знищили 13 з 17 фігурантів свого списку. Цікаво і те, що один з його фігурантів, Джамаль аль-Гаші, досі живе у одній з африканських країн.
Не лише Ізраїль, але і більшість спецслужб в сучасному світі не визнають власної участі у операціях з позасудового знищення своїх супротивників, проте подібні кроки проводили і США, і Велика Британія, і Франція. Росія, яка знищила лідерів опору в Ічкерії, вихвалялася цим лише тому, що її дії були спрямовані для внутрішнього споживача. У цивілізованому світі не прийнято демонструвати причетність до смертей власних опонентів.
Українські спецслужби, зокрема, СБУ, не підтверджує офіційно власної причетності до численних результативних замахів на колаборантів з українськими паспортами. Проте обставини смерті Кіріла Стремоусова так і залишилися маловідомими, російські медіа про неї пишуть не дуже охоче, а ФСБ швидко евакуювала (і вірогідно – знищила) залишки його броньованого Lexus. Проте з високою долею вірогідності можна стверджувати, що кілька десятків замахів на колаборантів на окупованих територіях нашої держави стали результатом роботи спецслужб. Персонажі, які перейшли на бік ворога, стають мішенню, і як правило, добре це розуміють. Реанімований, але не впевнений у собі Сальдо, постійно оточені охороною Пушилін та Пасічник, нервовий Балицький прекрасно розуміють власну одноразовість, проте вже нічого не можуть зробити з власною долею.
Нагадаю, що несподівані та гучні смерті російських колаборантів ставалися і до лютого 2022 року. Відвідини керівником так званої ДНР Захарченком ресторанчика в Донецьку, поїздка в ліфті до офісу батальйону «Спарта» його командира Павлова-«Мотороли" або вибух, що забрав життя "сомалійця" Толстих-«Гіві" — ланки одного ланцюга, за яким стоїть робота українських спецслужб. І про це необхідно пам'ятати рашистським командирам, які віддають злочинні накази своїм підлеглим. Сховатися навіть після завершення війни на території Росії буде непросто: тамтешня українська діаспора (і не лише вона) зможе проявити себе.
Військово-морські експерти зауважують, як боягузливо російський Чорноморський флот поводить себе останніми місяцями. Причина проста та очевидна: 29 жовтня 2022 року у Севастополі кілька морських дронів з вибухівкою атакували стоянку ЧФ, пошкодивши тральщик "Іван Голубець" та фрегат "Адмірал Макаров", який після потоплення ракетного крейсера "Москва" перебрав на себе функції флагману Чорноморського флоту. До речі, вибух на Керченському мосту, який є улюбленим інфраструктурним об'єктом Путіна, був не випадковим "спалахом", а цілеспрямованою операцією СБУ.
Дозволю собі непопулярне припущення: навіть після завершення війни з Росією ми не дізнаємося напевне, хто покарав рашистів, які непроханими прийшли на нашу землю. Проте є і компенсація: цей процес продовжиться і після припинення бойових дій. Однак, як і раніше, без офіційних коментарів.
