Політична психологія та Terror Management Theory (теорія управління страхом смерті, TMT) пропонують цікавий погляд на авторитаризм: чим сильніше людина переживає екзистенційну загрозу, тим сильніше зростає потреба в порядку, контролі, чітких ієрархіях і «сильній руці». І це прямо пояснює, чому деякі країни світу сьогодні підтримують дисфункціональних, нарцисичних, жорстких і, часто, шкідливих лідерів. 

Сучасна психологія розглядає авторитаризм не тільки (і не стільки) з точки зору схильності до диктатури. Для психології авторитаризм як явище підкріплюється базовим комплексом установок про підкорення, ставлення до законності влади, конформність, нетерпимість, потребу в жорсткому порядку, страх хаосу і т.д. В 1950 році Теодор Адорно і колеги створили ключову класичну працю "The Authoritarian Personality", що досліджує проблему авторитаризму з точки зору структури особистості. Іншими словами, за думкою Адорно, в основі схильності до авторитаризму — певна структура особистості. Така особистість схильна сліпо підкорюватися владі, вона є агресивною до «чужих» або «інших», є конформною, схильною до моралізаторства, є нетерпимою і буквально обожнює силу, яку ідеалізує у всіх можливих сферах. Так, за цією концепцією ультрарадикальні політичні платформи народжуються не тільки з політичних, соціальних та економічних процесів, але й підкріплюються певними особливостями психіки людей. Особистість такого типу поєднує в собі протилежні, часто парадоксальні риси: тривожна, ригідна, залежна від влади, не може жити без чіткої ієрархії, порядку та сили, але в той же час схильна до зневажливої, силової, принижуючої поведінки на адресу «слабших». Тобто одночасно тривожна, залежна і підкорена владі, така людина реалізує силовий сценарій і схильна підкорювати тих, кого вважає слабшими. 

Концепція Адорно стала основою теорії управління страхом смерті (ТМТ), що взяла за основу ідею про установки авторитарної особистості і визначила наступне: люди потребують жорстких систем, ієрархії, непохитних авторитетів і сили, бо знають, що невідворотно помруть. Але якщо Теодор Адорно вбачав авторитарні установки результатом жорсткого, деспотичного виховання і, відповідно, він вважав це патологією, ТМТ визначила це варіантом норми. В чому є нормальність автократичних установок особистості? Згідно з концепцією ТМТ авторитарні тенденції можуть активізуватися практично у будь-кого, як тільки посилюється екзистенційна загроза, тобто страх смерті. За допомогою експериментів дослідники теорії показали, що схильність до автократії може стати прямою реакцією на смертність як таку. Також ТМТ розглядає агресію до «чужих» чи «інших» як спробу захисту себе від екзистенційної загрози. Іншими словами, варто нагадати людині про невідворотність смерті і про смертність взагалі: рівень її схильності до автократії стає вищим, разом із тим зростає агресія до чужих. Чому так відбувається? Бо система традиційних для людини, знайомих і непохитних сенсів захищає її від тривоги, пов'язаної із усвідомленням смертності. ТМТ чітко пояснила і те, чому авторитарна людина любить сильних, домінантних лідерів. Сильний лідер створює ілюзію повного, тотального контролю, захисту традиційних сенсів, обіцяє непохитний порядок, стабілізує базову екзистенційну тривогу. Тому тяжіння до домінантних, деспотичних лідерів серйозно зростає під час війн, пандемій, глобальних криз та цивілізаційних зсувів. 

І підхід Адорно, і ТМТ сьогодні часто застосовують у політичній психології, коли розбирають феномен повальної підтримки популістських, авторитарних, нарцисичних політичних лідерів. Базова схема ТМТ в політичній сфері працює наступним чином: екзистенційна тривога — потреба в безпеці — посилення групової ідентичності — пошук сильного лідера — жорстка, агресивна реакція на чужих — підтримка авторитарної політики. Для прикладу, підтримка політики Дональда Трампа в США є повним циклом реалізації цього принципу, від екзистенційної загрози до вибору неоднозначних, авторитарних рішень. Після пандемії, економічних і соціальних криз, соціальних конфліктів і зсувів позиції США в міжнародних відносинах в країні різко збільшилися екзистенційна напруга і, відповідно, запит на специфічного лідера. Для більшої частини прихильників Дональд Трамп став уособленням збереження сенсів, що перекривають екзистенційну тривогу і повертають до знайомого світу, простих рішень і звичних поверхневих відповідей: «стара Америка», «знайома ідентичність», «релігійні цінності», «традиція і контроль», «міжнародна велич», «вигода в одну сторону», «пріоритет локальних процесів». Ототожнення з групою і групова ідентичність також визначили підтримку трампістської соціальної політики: «націоналізм», «ICE полювання на нелегалів», «культурний консерватизм», «традиційні цінності». 

Але якщо у випадку США модель ТМТ частково описує сучасні суспільно-політичні процеси, у випадку з путінізмом ТМТ повністю відображає московітські процеси як феномен авторитарної реакції на усвідомлення екзистенційної загрози. Від травми 1990 рр. до «приниження» нової московії на міжнародній арені, де вона так і не спромоглась отримати статус, за впливом хоча б частково схожий на колишній статус СРСР... вся історія сучасної московії — це шлях через екзистенційну тривогу, травму і відчуття безкінечного хаосу, де путін як лідер прийшов на роль лідера-рятівника від цієї тривоги. Фактично його політика стала щитом від жаху хаосу, бо запропонувала символічне безмертя через відновлення традиційних, віртуальних уявлень про національну велич і глобальний вплив. 

Хоча історично суспільства, що обрали авторитарний поворот на хвилі екзистенційної тривоги, можуть рухатись різними траекторіями, є в них спільні сценарії. Авторитарний поворот майже завжди починається як психологічна спроба зменшити хаос і тривогу, але з часом сам починає виробляти ще більше страху, насильства й нестабільності. Зазвичай такий сценарій виглядає наступним чином: криза-колективна тривога-запит на силу і порядок-домінантний лідер-концентрація влади-поляризація-пошук ворогів-репресії і конфлікти-збільшення тривоги-посилення залежності від влади. Тобто така система є, по суті, самопідтримуючою, що базується на страху і тривозі. Таким системам критично важливо постійно мати ворогів всередині і зовні, підтримувати відчуття загрози, мобілізувати внутрішнє напруження і підживлювати моральну паніку. Саме в таких умовах може керувати і панувати «рятівник», а точніше — деспотичний, жорсткий лідер, якого масово підтримує суспільство.

Але чому ж суспільство не відмовляється від такої системи навіть тоді, коли вона стає критично руйнівною і шкідливою? Бо коли система довго існує як частина екзистенційної стабільності, психологічно важко визнати: те, що я звик вважати рятівним, сьогодні мене просто вбиває. Як реакція захисту проти цього усвідомлення виникають: раціоналізації, культ жертовності (ми жертвуємо собою заради країни\дітей\кращого майбутнього\вічності\традиції\культури), заперечення, пошук нових винних, перекладення відповідальності, чіпляння за систему. Все це ми можемо сьогодні бачити в московії, що ввійшла у війну з Україною на хвилі підйому і підтримки системи, яка пообіцяла забезпечити населення бажаними для нього сенсами, але принесла тільки збільшення тривоги і новий виток екзистенційного жаху і страху смерті. Результатом може бути як консервація системи в репресивному пеклі, так і розвал під впливом зовнішніх факторів. У будь-якому випадку історія московітського управління страхом смерті не обіцяє цій країні жодного оптимістичного сценарію.