Доземний уклін та вічна память і шана полеглим!
Вони, теж гаряче любили життя і мріяли про кохання, хотіли мати дітей, онуків та щасливе життя… На жаль, їм не судилося…
Чом ти сумовитий,
Дубе мій зелений
Й болем оповиті
Берізки та клени?
– Бо зібрались круки
У зловісні зграї,
І в сльозах розпуки
Тонуть виднокраї.
Квилить сива мати:
– Сину мій, синочку
Нащо ж одягнув ти
Дубову сорочку?
Діти та онуки,
Не прийдуть до тебе
Не зігріє сонце,
Не побачиш неба.
Плакала, просила
Думала – поможе:
– Візьми, віддай сину
Моє життя – Боже!
Бо жити без нього
Сенсу вже немає...
Кличе, молить бога
Оберіг знімає....
Та враз біль скосила
Вже й молитв не треба
Бо мати – до сина
Пішла в Вічне Небо....
--------------------------
Болем оповиті
Берізки та клени…
Чом ти сумовитий
Дубе мій, зелений?
…памятаймо та шануймо!
8.05.18
