Не мистецтво і не наука побудують Україну — а зброя і труд, політика і зброя. Але поки політика і зброя спрямовані на ідеали провінційності, вони означають тільки марні загибелі кращих людей. І тому сьогодні слово належить мистецтву і науці.
- («При битій дорозі", 1948)
Ю́рій Володи́мирович Шевельо́в (прізвище при народженні — Шнайдер, англ. George Y. Shevelov; 17 грудня 1908, Харків — 12 квітня 2002, Нью-Йорк, США) — українсько-американський славіст-мовознавець німецького походженння; історик української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник наукового та культурного життя української еміґрації. Професор Гарвардського, Колумбійського університетів. Іноземний член НАН України (1991). 1949 — доктор філософії. Президент УВАН (1959—1961, 1981—1986).
Член Американського лінгвістичного товариства, Польського інституту мистецтв і науки в США. Почесний доктор Альбертського, Лундського, Харківського університетів та Національного університету "Києво-Могилянська академія". Головний редактор журналу "Сучасність" (1978—1981). Автор низки фундаментальних мовознавчих праць: "Нарис сучасної української мови" (1951), "Передісторія слов'янської мови: історична фонологія загальнослов'янської мови" (1965), "Історична фонологія української мови" (1979).
Писав під різноманітними псевдонімами — Юрій Шерех, Гр. Шевчук, Григорій Шевчук, Шерех (Šerech, Sherekh, Sher), Гр. Ш., Ю. Ш.
Дитина зроссійщений німецькій аристократії. Вибрав Україну. Доказав у світі, що Харківська научна школа — це не провінційна контора. Вибрав Україну — коли навіть зараз не всі українці вибирають свою державу.
Він ще тоді визначив ворога українців й України.
Їх три:
1) Москва.
2) Провінційність.
3) Кочубеївщина.
Вам вирішувати — боротись та змінюватись. Чи знищити себе, вбити своїх дітей та зрадити своїх пращурів котрі поклали голови за цим землі. Які проливали кров за в'те щоб ви тут жили та змогли б жити й розмовляти українською. Творити українську нову культуру. Створювати щось своє.
У вас є приклад Південної Кореї.С Ситуація1 в 1, як у вас.
Чи захватите своєю культурою, мовою, одягом, наукою — усіх людей світу.
Чи ви другосортна, нікчемна худоба, від котрої самому собі соромно. Та й навіть не перед тобою... Ні. Що про вас скажуть нащадки? Що ви виродок, а вони "вєлікароссци"? Будуть соромитись свого імені? Будуть соромитись навіть свого походження.
Ви готові народити втрачене покоління?
Декілька цитат Шевельова.
Поняття східнослов'янскої єдності, якщо під ним мається на увазі щось більше, ніж суто географічна близькість, є такою самою метафорою, як "схід" чи "захід" сонця, що згадуються в мові на щодень усупереч науковим поглядам Коперника та Ґалілео Ґалілея, яких ми дотримуємося, стосовно місця Землі в Усесвіті.
- ("Історична фонологія української мови", 1979)
Давно вже сказано дві речі про справжніх учених. Вони не ті, хто все знає. Таких нема. Справжній учений — той, хто знає, чого не знає. І два — він знає, де шукати… Я б тільки додав — і хто перевіряє цитати.
- Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 54.
А є на світі — не закон, але тенденція до усування кращих.
- Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 151.
Скептицизм, песимізм, багато років заборонений плід, — тепер модний товар. Не журімось тим. Сказано-бо, що тільки великі нації породжують великих песимістів. Ми породжуємо — значить, ми велика нація.
- Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 415.
Література зберегла нам чисте сяйво найсвітліших українських морально-етичних традицій, але вона нічого не зрозуміла в проблемах свого часу і ніяк не ствердила українства на терезах світової історії.
- («Наша сучасність — наше мистецтво", 1947)
Мистецтво починається з чесності… Чесність — чеснота митця, але вона — тільки передумова.
- "Про чесність і про правду", 1956)
Роль мистецтва — може, єдина його справжня роль — показувати людям їх майбутнє.
- («Зустрічі з Заходом", 1950)
Історія не знає ні назавжди встановлених оцінок, ні справедливости.
- Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни. — Київ: Вид. "Києво-Могилянська академія", 2009. — С. 317.
Є місця, відвідання яких сповнюють гордістю за людину, людський дух, навіть якщо ставитися до людини взагалі скептично. Для мене такими місцями буди Акрополь у Греції, Нара в Японії, Тадж Магал в Індії, Ужмаль у Мексіці. [...] До цих належить вистава "Маклени Ґраси". (йдеться про виставу "Маклена Ґраса" за твором М. Куліша, керівник Л. Курбас, глядачем якої був Ю. Шевельов в театрі "Березіль" у Харкові)
- Я, мені, мене... (і довкруги). Спогади [ч. 1 В Україні]. — Харків — Нью-Йорк: М. П. Коць, 2001.
Коли настане час вписуватися нам у світовий, ну скромніше — у европейський контекст нашого століття, то я, не вагаючися, згадав би, певно, Валер'яна Підмогильного, Євгена Маланюка, Євгена Плужника, Миколу Куліша, звичайно ж — ранній Тичина… В повоєнних роках важче, але коли назву Григора Тютюнника, Ліну Костенко, Івана Драча, Валерія Шевчука, Василя Стуса, Василя Голобородька, то не схиблю. Хоча, на кожному з цих, та й інших, сильних імен неодмінно, хотіли б вони цього чи ні, а радянське життя наклало свій відбиток, що тут вже зробиш. До сказаного вище хочу лише обов'язково додати: вихід у світ, навіть на європейському рівні, постане перед українською літературою лише з міцною державністю. Це — аксіома. Ніхто не цікавиться літературою чи мистецтвом маловідомих народів.
- Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни. — Київ: Вид. "Києво-Могилянська академія", 2009. — С. 422–423.
Українське відродження XIX сторіччя проходило під знаком літератури й слова. Осередком українськості було слово. Перші парості руху не були політичними.
- («Так було чи так мало бути", 1952)
Не мистецтво і не наука побудують Україну — а зброя і труд, політика і зброя. Але поки політика і зброя спрямовані на ідеали провінційності, вони означають тільки марні загибелі кращих людей. І тому сьогодні слово належить мистецтву і науці.
- («При битій дорозі", 1948)
