Щось згадався фільм Техаська Різанина Бензопилою. Там був огидний свиноподібний недоробок, який собі на лице надягав шкіру людей. Й продовжував вбивати.
Особливість його колекції шкіри лиця людей — була його гнила сімейка, яка була така сама з його спогадів, як й він. Просто одного разу він їх у ночі усіх перерізав. А кожу з лиця здер й залишив на маникенах.
Це нагадало мені россійську сім'ю. Де вони самі себе не вважають за людей. Де гнилість та мразотність — це для них відвага. А їх гнила брехливість — сутність їх, як вони думають, розуму. Вони пишаються тим, що вони змогли обманути когось.
Вони гниль.
Мені бридко вважати їх за людей. Особливо якщо вони себе не вважають, й мовчать не те що б про Україну, про свої права.
Я не бачу можливості, а ще й сенсу взагалом називати їх людьми.
Взагалі, людина це той, хто освітчується, переступає через себе щоб жити краще, покращує себе, своє тіло, інтелект, хто працює над собою, своєю успішністю й успіхом своєї держави. Щоб було усе їх мовою. Щоб ворогів ненавиділи, за зло відплвчували злом, а друзям допомогали, й за добро відповідно відплвчували добром.
Я знаю, хтось з вас може плекати свою россійську етнічність, але ти живеш в Україні. Тобі тут подобається. Ти не переїхав до РФ. Ти блядь Українець. Свою етнічність залиш для себе у серці. Бо наразі національність це те, ким ти себе вважаєш.
Для россіян є РФ. Там їх мова гнидьків. Та їх дегенеративна культура.
Для Українців є Україна. Там їх мова ельфійська. Та їх вишукана культура.
А якщо ти не можеш навіть після війни усвідомити себе — ти не людина. Ти свинопес. Ти россіянин.
