В мене зараз відчуття як наприкінці березня 2013 року.
Снігопад. Все занесено. Місто стало.
І люди починають допомагати один одному. Брати додому тих, хто не може дістатися до свого дому. Годувати гарячим тих, хто застряг в дорозі. Спільно витягати авто.
І було відчуття того, що держава застаріла, а країна вже побігла вперед.
І за 8 місяців був Майдан.
Так саме і зараз.
Карантин — це не тимчасово. Це нова реальність.
Ми маємо навчитися жити в умовах блекауту, руйнації інститутів і зв'язків, епідемій.
Доки не побудуємо держави нового змісту — гнучкі, адаптивні, сервісні, проактивні — а не такі, що тримаються за минуле (чорноземи, НАН, «честь школи» тощо).
І доки самі не навчимося адаптуватися.
