Незадовго до скандалу навколо китайської соцмережі TikTok, який розгорівся у США після різких слів Дональда Трампа, я встановив цей додаток собі на смартфон. Бо, треба ж бути у тренді світової інформаційної політики… Але, через деякий час, я видалив його і поставив собі питання — «чому не пішло?»
Мій досвід перебування у соцмережах складає близько 10 років. Однак, враховуючи певну професійну деформацію після роботи в українських спецслужбах, я ніколи не використовував соцмережі, щоб ділитися особистим.
Здебільшого — все, що я поширюю через численні платформи комунікації з зовнішнім світом, стосується, або моєї роботи, або моєї громадянської позиції. Я не записую сторіз для своїх френдів, не знаю як робити «бумеранг», і, навіть, профіль у Instagram я не веду активно, бо не маю мотивації ділитися своїми емоціями публічно. Разом з тим, саме комунікація з допомогою емоцій стала наступною сходинкою еволюції людини та її інтелекту.
Перші сторіз з'явилися на території сучасної України у вигляді наскельних малюнків первісної людини. З допомогою цих первісних сторіз наші пращури ділилися емоціями, передавали свій досвід полювання та спілкувалися з богами, просячи про дощ, або теплу зиму.
40 тисяч років потому, засоби і методи передачі емоцій отримали неймовірне перетворення. Тепер ми передаємо емоції через соціальні мережі за допомогою коротких відео, кубів чи вайнів. Тепер вони формують нову суспільно-політичну реальність.
За допомогою флешмобу у TikTok, який організували підлітки, було провалено один з масштабних мітингів Дональда Трампа у Тулсі. Користувачі TikTok резервували безкоштовні квитки на цей захід, але так і не пішли на нього, через що приміщення виявилося напівпорожнім. Немає жодних сумнівів, що це серйозно розлютило президента США.
В Україні TikTok не є дуже популярним. Однак, поза всяким сумнівом, українці дуже люблять сторіз. Більше того… Для українців сторіз (у сенсі — короткі історії) є одним з державотворчих чинників. В принципі, як і для будь-якого іншого народу.
Першим підтвердженим автором українських сторіз можна вважати Нестора Літописця. Його «Повість врем'яних літ» є найвідомішим, але не єдиним його твором. Окремі історики вказують на те, що Нестор був більше піарником свого часу, аніж літописцем. Наприклад, іншим його творінням є «Житіє святих князів Бориса і Гліба й Теодосія Печерського».
Не секрет, що монахи та освічені люди того часу писали здебільшого під контролем князів і правителів — перших цензорів українських олігархічних медіа. Саме тому у літописах, скоріше за все, був викладений бажаний, а не реальний хід подій.
Теж саме деякі дослідники говорять і про Біблію, яка, по суті, є, таким собі, збірником сторіз зі своїми, завчасно затвердженими на релігійних соборах, героями. Сторіз, які не увійшли у затверджений релігійний текст бажаного спрямування, називають «апокрифами».
Сторіз, викладені у Біблії та у «Повісті врем'яних літ», покликані передати, здебільшого, не інформацію або факти, а, саме, емоції того часу. Емоції, які князі і правителі, за допомогою письменних кліриків, намагалися передати широкому загалу. Таким чином, літописці і монахи відігравали для князів Київської Русі роль сучасного TikTok.
Пізніше, вже в козацьку добу, ця функція перейшла до кобзарів. Кобзарі були ходячими сторіз, які і справді відігравали державотворчу функцію. Вони були переносчиками не тільки збірок історичних фактів, а й передавали емоції, які заохочували слухачів до дії.
Так, наприклад, кобзар, переповідаючи пісенну історію про козаків-невольників, які були захоплені та ув'язнені у Цареграді, міг інспірувати черговий похід козаків на чайках, щоб визволити своїх побратимів. Іншими словами, сторіз вже тоді могли не тільки передавати інформацію, а й слугувати для організації складних у адмініструванні та ресурсному плані проектів.
Не дивно, що книга «Кобзар» Тараса Шевченка стала чи не обов'язковою для кожного українця, як Біблія. А сам Шевченко отримав високе і почесне звання Народного Кобзаря — тобто ретранслятора українських сторіз.
Одним з основних чинників успішності сторіз є глибина їх проникнення у суспільство та охоплення і поширення серед аудиторії. Саме державотворча функція сторіз, які передають емоцію народу по відношенню щодо себе, і здійснює процес формування ідентичності. Абсолютно природним є те, що агресор і окупант, в першу чергу ставить за мету зруйнувати, або максимально нівелювати процес поширення автентичних сторіз.
Видання «Валуєвського циркуляру» та «Емського указу», а також і взагалі створення таких термінів як «малоросія» та «малоросійська мова», були спрямовані на руйнування комунікаційних інструментів українських сторіз.
Переслідування Тараса Шевченка, розстріл українських кобзарів, зображений в українському фільми «Поводир», репресії проти «шістдесятників» — усе це з тієї ж опери. Усе це — спроби країни-загарбника знищити українські сторіз і замінити їх своїми.
По суті, таким самим інструментом, що використовувався для захисту, а не для нападу, можна вважати і заборону «ВКонтакте» і «Однокласників». Метою було запобігання агресору розповсюджувати в середовищі твоєї аудиторії своїх сторіз. Просто різні держави світу вдаються до цього по різному. США і Велика Британія, наприклад, витрачають мільярди доларів на створення фільмів (своїх сторіз).
Наприклад, зверніть увагу на «триптих» «Король говорить!», «Дюнкерк» та «Темні часи», які Велика Британія використовує як свою інтерпретацію своєї ролі у Другій світовій війні. Невже ви думаєте, що такі твори з'являються спорадично і без організаційно-фінансового втручання?
У росіян так само є свої сторіз, які вони, здебільшого, вкрали у своїх пращурів, тобто у нас, українців. Часто російські сторіз є максимально амбітними і мінімально відповідають їх реальній спроможності — так само як і сторіз у Інстаграмі якогось максималістичного підлітка пубертатного та післяпубертатного віку.
Вислови на кшталт «Ми — рускіє, с намі Бог!» є саме таким «зрізанням кутів» для юного гопника. Воно не несе глибинного сенсу, позаяк не має реального наповнення. Однак покликане налякати більш досвідчених та підготовлених супротивників десь у темному підворітті Санкт-Петербурга.
Таким чином, ключовий сенс отримують не самі сторіз, а їх інтерпретація та роз'яснення для різних аудиторій. Сторіз супротивника, які вже встигли вкоренитися у свідомості народу, не стираються (бо це надто важко і ресурсозатратно), а видозмінюються і нівелюються.
Наприклад, формулювання «моя хата скраю». До нього було додано продовження «моя хата скраю — я нічого не знаю». Такий «апгрейд» мав слугувати свідченням того, що українці байдуже відносяться до якоїсь спільної справи. Іншими словами, якщо влада (московські ставленики) будуть тебе пресувати, то захищати тебе буде нікому.
Ще одною інтерпретацією було те, що такими словами мешканці сіл намагалися не ділитися інформацією на допитах у НКВС або ще «царської охранки». Себто, «я нічого не чув і не бачив про те, що відбувалося у селі, бо моя хата скраю».
Задля контр-нівелювання ворожого наративу вже в часи російської агресії було винайдено інше продовження: «моя хата скраю — першим ворога зустрічаю». Хоча в реальній ситуації все залежало від того, з якого саме краю села стоїть твоя хата? Бо може статися, що зустрінеш ворога останнім, якщо він наступає з іншого боку села.
Насправді ж, треба вдатися до контекстів, щоб зрозуміти походження цього вислову. Хто селився обабіч села? Козаки, що поверталися з походів з награбованим скарбом, отримували (або й самі захоплювали) вільні ділянки землі — хутори. Оселялися там і організовували своє господарство на гроші, зароблені під час бойових операцій (та кабанчик, та то, та сьо...).
Таким чином, вислів «моя хата скраю» може нести одразу масу інтерпретацій. Але найголовніше — це розуміти, хто міг так казати? Це була вільна, озброєна, навчена вбивати, заможна і успішна людина. «Моя хата скраю» — це означає «у мене все є, в мене все нормально, я сам кому хочеш розкажу, що я знаю, а чого не знаю».
«Правильна» інтерпретація сторіз набуває все нових і більш важливих значень. Той самий Біл Гейтс багато років вкладає шалені кошти у реальні наукові розробки вакцин та генетичного моделювання людини, і усі його ненавидять через «загрозу чіпування людини», хоча він ніколи не публічно не заявляв про таку свою мету.
Днями Ілон Маск анонсував початок робіт по випробуванням знахідок його компанії Neuralink, і всі уже шикуються у черги для чіпування! Усе залежить від інтерпретації амбіцій та сили твоїх сторіз. Один запущений у космос родстер-кабріолет є набагато потужнішим за роки боротьби з малярією.
Ще більшого значення набувають інтерпретації сторіз в Україні. Так, наприклад, широкого поширення набув меметичний вислів «Я живу на своїй Богом даній землі». Однак, хто саме, і коли вам сказав, що у цьому розхожому вислові останнє слово має бути написане з маленької літери? Чому ви вважаєте, що Всемилостивий Боже міг дати нами тільки певну територію, а не усю планету Землю?
Провідний «космо-геній» планети Ілон Маск вже не раз висловлював захоплення українською космонавтикою. То він сказав, що українська ракета «Зеніт» є найкращою на планеті (звичайно, він не міг сказати, що вона є кращою за SpaceX, але ж ми знаємо як насправді). То він підтвердив, що Україна відігравала ключову роль у створенні радянської космонавтики.
Хто знає, можливо нашою божественною місією є створити для Ілона Маска супер-ракету, щоб він, нарешті, зміг з її допомогою відправити на Марс усіх москалів, щоб вони там нарешті отримали свій «марсіанський мір», в якого, як хоче Путін, «кордони ніде не закінчуються»? А наша планета, нарешті, залишиться для того самого «садка вишневого коло хати» для усіх, хто цінує свободу і мир.
Можливо, це такий наш кіплінговський «тягар української людини»? Хоча дуже малоймовірно, що ці «руссо марсіано» і після того на нас не нападуть, про що вже, в свою чергу, створено багато фантастичних сторіз (про війну Марсу і Землі).
Нам усім слід нарешті зрозуміти, що мантра «факти мають значення», яку нам нав'язують споживачі західних медіа-грантів, не має жодного реального підгрунтя. Адже значення в сучасному світі мають тільки емоції, які передаються через успішні сторіз. І той, чия сторі є найбільш успішною і масовою, буде формувати реальність під себе.
Для перемоги у спортивному двобої стан твого духу і готовність іти до кінця важить більше ніж час, витрачений на тренування. У бізнесі — твоя закоханість у власну справу та віра у власні можливості набагато переважає вміння зводити дебет з кредитом. Найкращим вчителем є не той, хто невідступно слідує найкращій методиці виховання, а той, хто вміє привити любов до того, що робиш.
Так, комедіант, який розповів сторі про простого вчителя (такого як усі ми), який став президентом і розрулив усі питання, був набагато більш переконливим, ніж бізнесмен, який розповідав історію про «армію, мову і віру, що мають віддалити нас геть від Москви». Слід вже змиритися з тим, що оповідачі не мають значення в момент, коли ти робиш вибір. Має значенні сторі про них і про тебе самого.
Якщо їх сторіз, які ти споживаєш, будуть про тебе і про твоє життя, то ти повіриш у них і обереш ті, де бачиш себе героєм. Тепер вже є очевидним, що для країни, більша частина якої не відчувала і не думала про війну — даремно розповідати сторі про армію. Для тих, хто щоденно дивиться «Сватів» вдома та у міжміських маршрутках, — історія про сучасний «вихід євреїв з Єгипту» буде нецікавою.
Факти більше не мають відношення до реальності. Емоції та відчуття впливають на реальність набагато більше, аніж факти. Ба, навіть ті, хто використовує західні гранти вже знаходяться у цій парадигмі. Почитайте хоча б геніальні твори журналіста Liga.net Дмитра Фіоніка, які більше схожі на захоплюючі художні романи. Або маніпулятивні опуси Катерини Сергацкової, які публікуються на «Забороні». USAID та Open Society Foundation, які фінансують ці матеріали, по суті, вкладають гроші у поширення емоцій, а не фактів. Навіть, якщо не розуміють цього.
В результаті, історію України та українську реальність буде писати той, хто створить найбільш привабливі і ефективні сторіз. Той, чий «умовний TikTok» буде найбільш популярним і матиме найбільше «переглядів», лайків…
На жаль, слід констатувати, що перебування України на розломі цивілізацій обумовило те, що українські сторіз були протягом сторіч атаковані і зі Сходу і з Заходу. Природно, що це призвело до розділення суспільства, різні частини якого реагують на різні сторіз.
Природним є і те, що окремі «оповідники» намагаються обійти цю проблему, пропонуючи сторіз про «освітлені вулиці та ковбасу в холодильнику», на заміну історіям про героїв, перемоги, величні битви і повчальні поразки.
На жаль, сторіз про ковбасу і рівні дороги, хоч і можуть зіграти в короткостроковій перспективі електорального циклу, для історії України мають нищівно мізерне значення. Кінець кінцем, вони залишать нас з тими самими проблемами, хоча, звичайно, долати труднощі з ковбасою в холодильнику — значно зручніше, ніж без неї.
Саме тому, робота над українським наративом, яку ми поволі продовжуємо вести з групою однодумців є дуже важливою для того, як складеться історія України в майбутньому. І які сторіз будуть формувати нашу реальність.
