Це був епохальний день в житті країни. Міністр Степанов високо піднявши голову йшов до Верховної ради. Звучали фанфари, падали пелюстки троянд — так країна проводжала свого рятівника. Під стінами ВР стояв невеликий мітинг: то група симпатиків прийшла підтримати міністра. «Не чіпайте Степанова!» — було написано на плакатах. Степанов не був гордливий, він підійшов до учасників мітингу.

- Дякую, дякую, пане Степанов — говорив величезний чолов'яга. — Я працював хірургом. Скільки різав, скільки перерізав, я бачив стільки крові і ніколи її не боявся. Але сьогодні я вперше не стримаюсь і заплачу.

- Нічого, нічого — хлопав його по плечу Степанов.

- Ви мене, може, не пам'ятаєте. Мене звільнили після реформи Супрун. А в мене був стаж! Дякую, що повернули мене з м'ясного відділу Фуршету знов у медицину. Я цього ніколи не забуду! — сказав він і заплакав.

- Дякую. Але куртку, будь ласка, не трож, — обурився Степанов, бо здоровань намагався витерти сльози об його рукав.

Потім до Степанова підійшла група індійських і китайських студентів-медиків. Вони дали йому скриньку з пробірками, а Степанов дав їм гроші. Навіть в такі буремні часи він не забував про вакцинацію країни.

- Це, напевно, буде наша остання поставка, — промовив він.

- З вами було приємно працювати, сер! — попрощалися студенти.

Степанов потиснув їм руки і пройшов через кордон охоронців. Перед ним відкрили двері Верховної Ради. Він йшов по червоному килиму до трибуни. Депутати стояли. Десь в кутку зали обурливо лементувала опозиція. Але Степанов звик, що вони завжди піднімають ґвалт і не зважав на те. Бо він був вищим за оті всі політичні ігрища. А от Слуги народу стоячи аплодували йому. Вся фракція стояла зі сльозами на очах. Депутати підходили до нього, і в кожного знаходилося тепле слово підтримки.

- Пане Степанов. Моя бабуся передавала вам велику подяку. Вона недавно була в лікарні. Дуже хвалила. Стільки років медицини не було, а при Вас з'явилась!

- О, то многих літ вашій бабці.

- Та то вже зайве. Вона пару місяців як того... Ковід...

- Що? Померла?

- Ви що! Моя бабуся дуже відповідальна. Вона не стала б псувати вам статистику. Просто коли медсестра відвернулась бабуся швиденько угасла.

- Ну то Царство Небесне, Бог в поміч.

- Яка ж Ви добра та щира людина, — заплакав депутат. Та коли він хотів витерти сльози, Степанов грізно наказав куртку не займати.

Далі до нього підбіг Київський депутат Микола Тищенко.

- Ваша вакцина Степановак просто чудо, — похвалив Тищенко. — Недавно святкували день народження з братанами. Кокс закінчився. Ну я й кажу братві — а давайте попробуєм ту вакцинку, яку мені Степанов підігнав. Ну ми взяли. Ширнулись в вену — ото сука антитіла як поперли.

- А я ж казав, що вакцина якісна. Китайці порожняк не гонять!

- Та ваащє.

- Я от чого так бодрячком кожен день встигав і брифінг повести, і по регіонах поїздити, і на вечірні ефіри попасти. Бо я кожен день її приймав. Мікродозінґ. — Степанов зловив на себе на тому, що сказав це речення в минулому часі. Так, то були хороші часи.

- А що ж Зеленському вакцина? Не зайшла? — спитав він у Колі.

- Зайшла. Його так перло, що він аж РНБО скликав і на Медведчука санкції ввів. Борзі такі антитіла поперли.

- Так чому ж я тут? — запитав Степанов.

- Нічого ж особистого. Це політика — пригнічено промовив Тищенко. — Це все Байден на нього натиснув. Каже, ваша вакцина — не вакцина. Купуйте Пфайзер у нас.

- Коля, — Степанов нагнувся і пошепки сказав другу — кажу тобі особисто, Пфайзером не вакцинуйся. То не та вакцина. Там не ті антитіла. Там чіпізація і 5G — тому я до останнього не хотів підписувати з ними контракт. Але мене примусили.

- Прощавай, друже, — сказав Коля Тищенко і витер сльози своїм манжетом.

Степанов про себе відзначив вишукані манери Колі.

Міністр пішов далі, але Коля таки смикнув його за рукав дорогої куртки.

- Максиме. А де тепер нам вакцину брати?

- Я тобі скинув анонімний Телеґрам-канал. Там перевірені люди. І вакцина якісна.

Степанов пішов далі, з кожним кроком він ставав все ближче і ближче до трибуни. Ще вчора на всіх ефірах всі ці люди говорили, що Степанов найкращий міністр. На ефірі у Наташі Влащенко вся студія підтримувала його. Тільки одна депутатка від Голосу щось там наговорювала на нього. Та скільки було тих ефірів! Кожен як бій. І з кожного він, Степанов, виходив переможцем. А тепер він став неугодним.

Слуги дякували Степанову. Тисли руки.

- Ви не зобов'язані за це голосувати, — підбадьорював він їх. — У нас Республіка!

- Так, Республіка, — погоджувалися Слуги і пошепки додавали, — тільки Імператору про це ані пари з вуст.

Степанов піднявся на трибуну і взяв у руки мікрофон. Він довго розповідав про свої досягнення, як він зупинив Руїну, як затято і самовіддано боровся з Ковідом, як кожен день під мікродозінґом йшов у міністерство, як на війну.

Зал аплодував. Рівень підримки залу був 100, навіть вище. Сам Савік Шустер зупинив його промову зазначенням, що за всі роки його роботи такої підтримки в залі він ніколи не бачив.

Депутати опозиції почали ставити незручні питання. Та само депутатка від Голосу спитала Степанова:

- Пане Степанов, я записалась в Дії на вакцинацію. Я в черзі п'ятсот тисяч перша. Згідно з статистикою такими темпами я зможу вакцинуватись щонайменше за десять років.

- Це брехня і маніпуляція! — у своїй звичній манері відповів Степанов. — Нашим міністерством ми порахували, що вже до осені від Ковіду помре пів мільйона українців. А значить, ви станете першою в черзі. А це гарантована вакцинація. Дякую за запитання.

Після запитань перейшли до голосування. Чуда не сталось. Табло показало 292. Степанов приготувався гідно зустріти свою долю. Він підійшов до гільйотини. Разумков підійшов ззаду, щоб зв'язати йому руки.

- Тільки акуратно, куртку не трож! — сказав Степанов.

Степанов ліг на гільйотину. Стефанчук натиснув важіль і обезголовив міністерство.

Останнє, що встиг побачити Степанов, — це була Уляна Супрун. Вона з'явилась в натовпі депутатів. Доктор Смерть! Вона тут! — хотів крикнути він. Та не встиг.

Тепер він дізнався, чому Супрун називають Доктором Смерть. Бо це смерть Радянської медицини та всяких довбнів на чолі МОЗ.