#ГероїУкраіни
Так трапилось, що коли я шукала маму загиблого Івана- Алісу, до мені в коментах запропонували підписаний календар віддати іншій мамі загиблого Наталі. Але, я була приємно здивована, коли Наталя дуже достойно відповіла: «Ні, цей календар підписаний іншій мамі, ми мусимо її знайти».
І ось підписаний саме для Наталі календар в мене, а Наталя бере квиток на поїзд і приїздить в Київ забрати календар та розповісти про Влада. Ми сидимо і розмовляємо про Влада, Наталя не стримує сліз, а я намагаюсь глибоко дихати, та хапатись подумки за повітря, бо більше немає за що. Знаю що багато букв, але прочитайте. 
Влад з дитинства цікавився історією України, приймав участь в пошуках загиблих та непохованих воїнів 1-ї та 2-ї світових війн. Ще під час Революції Гідності Влад дуже рвався на Майдан, тоді йому було 15 років, але тоді батькам вдалось його вмовити не приймати участь. На випускному в 11 класі випускаючи в небо кульки з бажаннями Влад написав своє бажання: " Я мрію захищати Україну".  
Закінчивши школу, Влад вступив на юридичний факультет Львівського політехнічного університету, з правом викладання. Після закінчення університету в грудні 2021 року, Владу запропонували лишитись на кафедрі викладати, але ця пропозиція його не зацікавила.  Під час навчання в університеті, Влад за власним бажанням свідомо закінчив військову кафедру Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, та отримав звання лейтенанта. Ще в  17 років Влад створив свою сторінку в соціальних мережах, та займався продажом одягу, та дуже достойно почав заробляти з 17 –ти років. На момент початку повномасштабного вторгнення, Влад влаштовувався на роботу в СБУ. Подав всі документи, проходив перевірку. 
- Наталя, коли для вашої сім'ї  почалась війна? 
- Для нашої родини війна почалась з Революції Гідності. З Майдану. З допомоги тим, хто там знаходився. Наша родина допомагала всім чим могла. Окрім того, мій чоловік, в 2014-2015 роках у складі НПУ здійснював свою роботу в зоні проведення АТО. Всі ці роки Влад дуже хотів піти в Окремий загін спеціального призначення НГУ "Азов". Він ходив на курси по тактичній медицині, снайперські курси, він готувався.  Мені здається, що саме Влад з нашої родини, найглибше усвідомлював неминучість повномасштабного вторгнення. Знову ж таки, він дуже глибоко знав історію України, він проводив аналогії, він постійно говорив, що вони "нелюди", що нічого доброго від них чекати неможливо. Саме у Влада був зібраний та готовий рюкзак. Він сварив мене, що я не підготувала необхідні речі та документи. Він постійно говорив, що якщо щось почнеться, то жінкам та дітям тут робити нічого. 24 лютого Влад забрав свою дівчину зі Львова, привіз її до нас, а 25 лютого він вже був в військоматі. 
- Влада зразу забрали? 
- Ні. Так як у нього було офіцерське звання, він раз 5 ходив до військомату, йому не могли знайти посаду. Влад дуже нервував, але займався волонтерсвом. І  тільки 20 березня його забрали. Влад потрапив в Одесу, та закінчив курси офіцерської підготовки. Після Одеси, його направили в Житомирській навчальний центр — інструктором. Він дуже нервував, що його не відправляють на війну. Він дуже переживав за Маріуполь, за долі хлопців, які його захищають. І саме там він таки випросив, щоб його відправили на війну. Влад відразу потрапив в 46 –ту бригаду ДШВ. Спочатку був призначений командиром взводу, потім командиром роти. За тиждень до загибелі, Влад нам з чоловіком похвалився , що йому запропонували стати заступником комбата . Але … не встиг…. Його побратими, які значно старші за нього по віку, кажуть,  що в нього була повага і репутація серед підлеглих. Саме на цій посаду Влад воював на Херсонському напрямку. Саме тоді настали часи, коли він виходив на зв'язок дуже рідко. Ми по декілька діб чекали від нього звісток, він постійно був на бойових завданнях. І саме там він і загинув. Він, як командир роти виходив з бойового завдання останнім, і нажаль не встиг вийти. 23.08.2022 року я була в Польщі, я вивезла вагітну жінку з Харькова в Краків. В Кракові був ярмарок, куди я відвозила  намиста, які я робила власними руками і продавала, а кошти віддавала на потреби ЗСУ. Влад дуже пишався мною, просив не зупинятися. Але мені чомусь було там дуже важко, я як відчувала що щось відбудеться, і я не помилилась. Саме  23 серпня не доживши 5 днів до своїх 24-х років Влад загинув. Ховали його на його день народження. Чоловік сам їздив на Миколаїв, забирати нашу дитину з моргу. Сам поїхав, сам опізнав, сам привіз його додому. Я його не бачила, тому що його привезли в закритій труні. Я навіть зараз не усвідомлюю, що я його поховала. Він і зараз,  мені здається, зі мною. У Влада було все для прекрасного майбутнього. В нього був власний бізнес, освіта, була дівчина, якій він хотів зробити пропозицію про одруження. 
- Як його дівчина віднеслась до його рішення йти на війну?
- Дано, ви знаєте, я навіть Вікусю ( дівчину Влада)  просила поговорити з ним, стосовно його рішення йти добровольцем, але вона сказала що з перших днів як вони познайомились, знала, що захист країни для Влада-  це справа честі. Я скажу чесно, я просила його не йти, займатись волонтерством, але він відповів : "Мам, з волонтерською роботою ти сама справишся. А що я своїм дітям скажу, коли вони мене спитають, чим я займався під час війни?". Після такої відповіді, я не знайшла більше жодних аргументів.  В цьому році новий рік ми всі зустрічали на могилі Влада. Ми з чоловіком, молодший брат Влада, Вікуся, її батьки 
- Ви спілкуєтесь з нареченою Влада? Як вона переживає?
- Для неї це дуже велика втрата. Ми кожного дня спілкуємось. Ми кожного дня не домовляючись ходимо до Владика на могилу, і майже в 90% випадків ми там зустрічаємось. Коли я її зустрічаю, я відчуваю, що я зустрілась з ними з двома. Стільки світлих спогадів, стільки хорошого він розповідав про нас, про нашу сім'ю Вікусі,  я навіть не знала про це. 
- Наталя, за що хапаєтесь окрім повітря- питаю я, бо я вже задихаюсь, дивлячісь на те як вона плаче. 
- З моменту загибелі Влада, я  постійно спілкується з побратимами Влада. Опікується тими, хто отримав поранення, опікується тими, хто воює. Допомагаю своїм хлопцям. Побратимам Влада. 
- Навіщо був потрібен підписаний календар?- я намагаюсь хоч якось перевести розмову, бо вже неможливо винести той тягар болю, з яким прийшла Наталя.
- Бо я дуже поважаю Головнокомандуючого Валерій Залужний, так само як поважав його мій Влад. Влад постійно казав: "Мама, то наше щастя, що ми маємо  такого Головнокомандуючого. Це людина нової формації в армії". Тому для мене честь, як і Влада честь, отримати підписаний календар.
- Наталя, які самі теплі спогади про Влада у вас?
- Ми всією сім"єю влітку ввечері стелили пледи в саду і дивилися на зорі . Влад з Арсенчиком посередині, а ми з чоловіком з боків, і довго-довго лежали , розмовляли і роздивлялися зорі. Це була наша улюблена традиція влітку. А зараз, коли піднімаю очі вгору і бачу ті зорі … такий біль і смуток . А ще згадалося … Влад від маленького завжди дарував мені квіточки. Навіть просто коли ми були в горах. Він йшов гуляти і приносив малюсінькі букети квітів і цілував мене в щічку. А згодом, коли вже був дорослий , любив у бабусь на базарі купляти польові квітки і дарувати мені , а бабусям щоб була від того маленька допомога. Влад був світлою Дитиною з щедрим, добрим серцем. Він не зміг залишитися байдужим і сидіти дома , коли почалося повномасштабне вторгнення . І його метою було потрапити саме в ДШВ, чого він і досягнув .

Ми розходимось. Наталя заплакана їде до подружки, а я, також, закриваю свій ноут, та записну книжку, та їду додому, бо прекрасно розумію, що той біль, яким зі мною поділились, не дасть мені можливість працювати далі.
P.S. Фото викладено з дозволу мами Влада та його нареченої Віки