Думаєш у тебе просто таргани у голові?
Ні, там цілий штат професіоналів та експертів:
невиконавчий директор,
дизайнер домислів,
програміст деструктивної поведінки,
таргетолог на мудаків,
менеджер з незв'язків із громадськістю,
забухалтер,
фахівець із просування в себе,
SMM"щик.
(З інтернет-ресурсів)

 

В цьому пості серії давайте зупинимося на темі, яка є вже настільки звичною, що її вже перестали зауважувати, приймаючи як практично належне. Мова йде про те, що "у кожного свої таргани в голові". Загалом у художній літературі це подається більш привабливо, як боротьба власних ангелів та демонів в людині, але у позалітературному викладі власне мова йде про тарганів. Звичайно цей "термін" притаманний пострадянським людям, але й в інших мовах та культурах є подібні сентенції. Наприклад, в англійській мові говорять про "бджолу у капелюху", на німецькій — "мати птаха в голові" (хто бував на заході України, думаю зустрічав цей вислів у побуті, що прийшов до нас з часів Австро-Угорщини). А іспаномовні говорять, що "у кожного своя тема" (тут привіт сучасному молодіжному сленгу, що яскраво сигналізує про взаємопроникнення культур). Попри все, ці вислови об'єднує спільний зміст: у кожного, загалом, є свої дива і це потрібно просто прийняти.

Так що ж це таке, ці "таргани"? Це, скажімо просто, особливості конкретної особистості. Зазвичай "таргани в голові" — це мило та навіть прикольно, коли вони живуть тихенько та нікому не заважають. Людина їх любить чи не любить, вміє їх стримувати, або їх слухає та потурає їх забаганкам, чи взагалі нічого не знає про їх існування. Загалом, це ж особиста справа людини, як поводитися зі своїми тарганами. Їх наявність — так же нормально, як різний колір шкіри, розріз очей чи форма обличчя. Поки людина стримує тарганів, нікому до цієї людини немає і не може бути справи, за виключенням лікарів різних спеціальностей.

Проблеми зазвичай виникають тоді, коли людина не вміє чи не може стримувати своїх тарганів, чи починає потурати їх забаганкам. І навіть в цьому випадку ще не є проблема, якщо особа вміє подружити власних тарганів з тарганами оточення. Справжня катастрофа очікує тих, хто цього не вміє, чи не хоче це зробити. Можна навіть говорити, що ця ненормальність у поведінці видається за норму, коли, наприклад, "в тилу" говорять про посттравматичний синдром у всіх без виключення, хто повертається із зон бойових дій. Хоча, наявність у всього оточення в зоні бойових дій зброї, дуже швидко привчає особистість до стримування власних тарганів.

Так виглядає, що невичерпне джерело для дисертацій із суспільної психології зараз надає мережа Інтернет, де власний тарган-SMM"щик пропонує особі сформувати особистий мережевий бренд.

Загалом, мережевий мешканець в якийсь момент вирішує, що його думки є такими, що заслуговують бути почутими ширшим загалом, ніж звичне для нього коло спілкування. Як і в будь-якій сфері людської діяльності, мережевий мешканець проходить декілька стадій. Зазвичай, це спочатку читач дописів, коли, навіть, цілком можливо, особа ознайомлюється з наявними напрацюваннями з мережевого етикету спілкування, дотримання певної культури поширення контенту, опановує навички верифікації контенту та виваженості у висловлюваннях (вмінні стримувати власних тарганів, навіть якщо їх нашіптування є дуже спокусливими).

Пізніше мережевий мешканець починає коментувати дописи (тут вже здійснюється навчання власних тарганів якщо не дружити з тарганами дописувачів та інших коментаторів, то хоча б шукати спільні точки дотику). Загалом ця стадія характеризується фазою "Штірліц за лінією інформаційного фронту", коли мережевий мешканець послуговується "псевдо". З цим "псевдо" мережевий мешканець переходить в наступну фазу — дописувача, коли вже починає формувати пости. Вже на цій стадії можна зробити багато висновків щодо особистих тарганів мережевого мешканця — чи дійсно особа навіть просто послуговується здоровим глуздом, не говорячи навіть про певну дотичність чи експертність у темах, на які вона пише коментарі чи пости, чи потурає власному таргану — невиконавчому директору, який вимагає результатів будь-яким способом та за будь-яких методів. Чи особа вміє верифікувати джерела інформації та контент для поширення у своїх дописах, чи прислухається до свого таргана — дизайнера домислів. Чи вміє вибирати слушну мить для висловлювання власної точки зору на подію, чи підганяється тарганом — програмістом деструктивної поведінки, так, що ця особа стає щонайменше "корисним ідіотом" у планах ворога.

Через деякий час, тарган — маркетолог у соціальних мережах (SMM`щик) нашіптує, що настала слушна мить "відкрити личко, Гюльчатай" — тобто додати до вже сформованого мережевого "псевдо" особисте прізвище та ім'я та продовжувати формувати особистий бренд — стійкий образ, що викликає у загалу асоціацію з певною обізнаністю в певному колі питань, виваженістю та верифікованістю наданої інформації. Особистий бренд мережевого мешканця стає таким собі нематеріальним активом, якому вже починають довіряти чи до думки якого починають прислуховуватися, навіть якщо ця особа формує оціночні судження, що внаслідок свого означення за Законом України "Про інформацію" можуть не містити фактичних даних, чи навіть бути витлумачені як такі, що не містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобі, зокрема вживання гіпербол, алегорій чи сатири.

На капіталістичному Заході, де все вимірюється в грошовому еквіваленті, навіть ця нематеріальність особистого бренду може бути перетворена у грошовий еквівалент за звичною схемою послуги за підпискою — щоб мати доступ до читання чи прослуховування думок та висновків особи, потрібно заплатити гроші.

Вище описано більш менш адекватний шлях еволюції мережевого мешканця. Але ми забули про тарганів — таргетологів на мудаків, менеджера з незв'язків з громадськістю та фахівця з просування в себе.

Якщо говорити про таргетолога на мудаків, то тут просто величезна кількість застосувань. Спочатку цей тарган нашіптує, що "чукча блогер не читач — чукча блогер письменник", і мережевий мешканець успішно пропускає етап ознайомлення з постами тих мережевих мешканців, що вміють чи навчилися стримувати своїх тарганів. Вважає за непотріб все те, що описано про мережевий етикет спілкування, ігнорує правила та рекомендації верифікації та поширення контенту, не стримує себе у висловлюваннях та "експертній думці". Засмученому мережевому мешканцю,  пости якого ігноруються іншими мешканцями, цей тарган радить "лайкати" власні пости для участі в "мірянні піпіськами рейтингах", чи взагалі піти далі у "мудацьких технологіях" — створити декілька ботів, які будуть "лайкати" пости, від імені яких особа буде коментувати ці пости, чи взагалі скористатися інтернет-сервісами ботоферм з накручуванням відвідуваності, "лайків" та інших атрибутів "мережевої популярності".

Іншою "мудацькою технологією" є пости стилю флуд, де не наводиться, або наводиться мінімум корисної та верифікованої інформації, а решта велетенського обсягу поста використовується на експлуатації притаманній як українській етнічній, так і українській політичній націям зайвої емоційності. Тут тарган нашіптує, що можна "їздити по вухах" в стилі проповіді в церкві, куди людина приходить з відкритою душею, щоб власне знайти душевний спокій. Це розуміють адекватні священнослужителі, які ні за яких обставин в цей момент не будуть використовувати стан душі пастви для "просування" політичних чи бізнесових меседжів. Але це беззастережно використовує значна кількість блогерів, коли звертання до духовності, до Бога в постах використовується як частина мудацьких технологій "впарювання". Чому пости стилю флуд тут є мудацькими? Бо щоб
зламати ментальні бар'єри, щоб особа "відкрила душу", якщо людина початково не налаштована, потрібно досить часу, на що і скеровані сімдесят чи навіть вісімдесят відсотків тексту такого поста.

Інший флуд — це "розсилання" постів, однакових за змістом, на всіх доступних блогеру платформах. Але вже тут на допомогу таргану — таргетологу на мудаків приходить інший тарган — фахівець із просування в себе. Загалом, "класичний" спосіб еволюції блогера розуміє, що з часом блогер зі стилю "Штірліца інформаційного фронту" перейде в нішу публічної особи, що вже вирішить формувати особистий бренд, який у нього не зможе поцупити інший "Штірліц інформаційного фронту". Зазвичай, як показують дослідження на капіталістичному Заході із соціальних інженерій та психології, цей момент настає десь через два-три роки активної мережевої діяльності, коли блогер перестає флудити та формує в мережі власну нішу з, наприклад, Telegram каналу чи Twitter акаунту для подання анонсів, Youtube каналу для просування мережевої "публічності" та каналу на одній із мережевих платформ, наприклад Medium, де ознайомлення з матеріалами блогера відбувається "за підпискою за гроші". Для прикладу, канали платформи Medium використовують наші "дронороби" для отримання власне верифікованої інформації, на противагу суспільному переконанню, що "штучний інтелект" стилю ChatGPT зараз достатній для отримання будь-яких даних. "Зависання" блогера на платформах "міряння блогерськими піпіськами рейтингами" може свідчити або про певні психологічні особливості, або про все ж таки розуміння відсутності "експертності" у блогера, попри використання всіх, описаних вище, "мудацьких технологій" збільшення мережевої впізнаваності та популярності, або про те, що цей блогер є власне соціальним ботом, скерованим на розхитування чи зміщення суспільних оцінок та суспільної свідомості.

Зрозуміло, що звичайному мережевому мешканцю доволі тяжко відрізнити в мережі "зерна від полови, а тим більше від замаскованих зерен будяків", особливо якщо у суспільного бота "прокачаний" тарган по незв'язках із громадськістю. Тому власне на капіталістичному Заході й придумали соціальні сервіси, як сукупність мережевих просторів (кімнат), де кожному мережевому мешканцю надається право на "вигулювання власних тарганів". Іншим мережевим мешканцям надається можливість заглянути в будь-яку з цих "кімнат", оцінити виставлених на показ тарганів і, чи продовжити їх спостерігати, чи доєднатися у мережеву бульбашку, якщо таргани мають спільні риси або мережевий мешканець пробує "їх здружити". Зрозуміло, що тут може йти мова про звинувачення у хейтерстві, тобто невдоволення особи, якщо в його мережевий простір (кімнату) приходять інші таргани та "починають ображати" його власних. Вимоги "пішов геть" в цьому випадку є доволі адекватні, бо якщо блогер дотримується певних правил платформи, у своєму мережевому просторі (кімнаті) його таргани можуть робити та формувати будь-що, що не заборонено правилами платформи. Зрозуміло, що завжди знайдуться особи з такими тарганами, що будуть конфліктувати з тарганами "власника кімнати", але ж іншу особу (хейтера) ніхто не кликав сюди з її "експертною думкою" про тарганів "власника цього мережевого простору".

Проте про неадекватність соціального бота чи простого мережевого мешканця можуть слугувати звинувачення у хейтерстві на блогерських платформах відкритого типу (якщо послугуватися аналогіями, то як на площі великого міста, що реалізовано, наприклад, на цій платформі site.ua), де за наявності доволі умовних перегородок відбувається вигулювання та виставка тарганів. Ясно, що свої таргани ближчі, і для когось їх випорожнення виглядають як "маленькі какульки", а для інших осіб це є "неприємне гівно", якщо послугуватися такою не дуже літературною аналогією. Ось тут і виникають питання до власників платформи, які напевно мають перебудувати платформу так, щоб обмежити використання різних "мудацьких технологій" в рейтингах платформи та "підсвічуванні" різних шахраїв та неадекватів, благо той же ChatGPT надає можливості на відстежування текстів на формування їх комп'ютерними програмами чи реальними людьми, перевірки, що тест та коментарі до нього не створені однією і тією ж людиною, навіть якщо використовуються різні "акаунти", перевірка тексту на емоційність та іншими практиками відповідальної соціальної інженерії. Бо відсутність навіть мінімальної адекватної модерації на ресурсі по перше ставить під сумніви будь-які "рейтинги", по-друге, забезпечує витискання з ресурсу дійсно цікавих авторів, яким не дуже приємно розміщувати адекватні та верифіковані пости посеред різних сумнівних теорій соціальних ботів. Ну і по третє, це є просто широко розкриті ворота для ворога, що дуже успішно навчився маскувати під "свободу слова" свою деструктивну мережеву діяльність.

Для тих, хто зміг дочитати до цього місця, хочеться зробити декілька рекомендацій:

- пост, просякнутий емоційністю, а особливо, якщо він, "як то кажуть бере за живе", не може слугувати джерелом прийняття Вами життєвих рішень, навіть якщо аватарка вдягнена у рясу. Якщо потребуєте емоційної розрядки, то зайдіть в церкву, чи завітайте на офіційні мережеві сторінки релігійних організацій, де все ж таки ця емоційність не буде маскувати корисливі для соціального бота спонукання.

- відстежуйте, хто ж "лайкав" вподобаний Вами пост. Якщо ви бачите, що пост "вподобали" особи, які "вподобовують" тільки пости цього ж автора, то викладена в пості інформація ніяк не може знову ж таки слугувати для Вас джерелом прийняття чи формування життєвих візій, чи дій. З великою долею ймовірності перед Вами соціальний бот. Те ж саме стосується багаторічних "засівачів" однакових постів на будь-яких платформах. Ні про яку "експертність" їх висновків говорити не виходить, а тим більше приймати рішення на основі "оприлюднених ними фактів та суджень". Як правило, справжні "сенсеї" мають в мережі "власний мережевий простір", де вони можуть поділитися своєю експертністю з тими, хто до них завітав. І, навіть на платформах, де "монетизують" контент, можна знайти безплатні матеріали нетривіального змісту.

- якщо Вам прямим текстом говорять, що думка, яку просуває автор, є його власним оціночним судженням, не приймайте її як "експертний висновок", навіть якщо цього автора на "повному серйозні з екрана називають експертом". Оціночне судження може не містити абсолютно ніяких фактів, навіть якщо автор чи інтерв'юер частину контенту іменує "фактами", бо це випливає власне з означення оціночного судження у відповідному Законі України. Не застосовуйте в такому випадку народну мудрість "дурень сказав на глум, а розумний взяв на ум", бо соціальні боти власне на цей аспект у соціальній психології й орієнтуються при використанні цієї "мудацької технології" — оціночне судження. Якщо Ви прийняли життєве рішення на основі оціночного судження, то, як то кажуть, "хто є тоді вам лікар".

- дуже часто навіть офіційні джерела чи багаторічні інтернет ресурси з певною репутацією поширюють певні матеріали з мережі. Знову ж таки, вважати їх верифікованими співробітниками інтернет-ресурсу доволі легковажно, оскільки існує редакційна політика ресурсу, що вимагає певної підбірки контенту, не завжди очевидної для пересічного мережевого мешканця. Та й ніхто не скасовував схеми роботи "яка різниця" при наповненні ресурсу контентом, яку застосовують такі самі, як і Ви особи, на заробітній платі на інтернет-ресурсі, де вважаючи на складність оцінки якості роботи, здебільшого застосовують оцінку кількості згенерованого чи скопійованого контенту. Знову ж таки, народна мудрість "якщо багато людей про це говорять, то це не може бути відвертою брехнею", в мережі вже не працює. Це також беруть на озброєння соціальні боти.

Загалом соціальні боти у формуванні свого мудацького особистого бренду є доволі вигадливими. Використовувані ними технології потребують окремої розмови. Але читати згенеровані ними матеріали є доволі цікаво, хоча б у розрізі розуміння трендів "скерування" суспільної свідомості безпринципними ляльководами, попри удавану хаотичність інформаційних хвиль. Та й так виглядає, що контент, що генерують соціальні боти, будуть використовувати у навчанні "штучного інтелекту" просіювання контенту — тобто, фантастичні теорії розділення інтернету для "піпла, що хаває" та верифікованих і точних даних є все ближче. Але це також тема окремої розмови. Думаю, читач сам зможе "просіяти" наявний на цьому ресурсі контент та авторів через наведені вище рекомендації, якщо вважатиме їх слушними.

Далі буде...