Як неодноразово писалося в цьому циклі, соціальні боти («диванні аналітики», «лідери суспільної думки», «просвітники» та інші подібні мережеві персонажі) є доволі вигадливі щодо того, щоб «впарити» Вам свої «теорії» чи спонукання. Одним з лідерів щодо такого «зацікавлення» є спонукання виду «про це Вам не розповідають у школі», яке виносять у так звані «клікабельні» заголовки. І тут експлуатуючи притаманну будь-якій особі цікавість, а також цілком зрозуміле для цієї ж особи бажання виділитися знанням деяких нетривіальних фактів при нагоді у спілкуванні, соціальний бот отримує можливість впливу на вашу свідомість та прийняття рішень.

Якщо говорити про шкільну програму, то її наповнення мало б складатися із такого набору знань та фактів, щодо яких існує суспільний консенсус. Або детальніше: найзагальніше людська істота оперує так званим поняттям гіпотези, тобто такою формою мислення, яка є здогадом відносно певного об'єкта чи явища, яке тимчасово вважається істинним, поки не буде або підтверджена істинність цього здогаду, або не буде знайдене заперечення істинності здогаду. Тут потрібно зробити суттєве зауваження — «здогадуватися» загалом можна про будь-що, але не кожен такий «здогад» може вважатися гіпотезою. Серед всіх можливих «здогадів» статус гіпотези отримують ті, які мають обґрунтовані припущення. Тобто гіпотеза висловлюється на основі ряду спостережень чи прикладів, які початково підтверджують її, і як наслідок, загалом гіпотеза виглядає обґрунтованою. Особливістю гіпотези є те, що вона є ймовірним припущенням, вірогідність якого не перевірена і не доведена — це є так зване проблематичне, ймовірне знання. Спростування гіпотези переводить її до розряду помилкових тверджень. Доведення гіпотези чи за допомогою серії експериментів, чи з використанням правил формальної логіки, робить її установленим фактом. Але зустрічаються випадки гіпотез, які ані є доведеними, ані є спростованими. Окремим випадком тверджень, які необхідні при розгляді гіпотез є так звані аксіоми — твердження, які приймаються правильними без доведення, тобто без застосування процедури, за допомогою якої встановлюється істинність цього твердження. Якби зрозуміло, що завжди має бути якийсь набір тверджень, з яким погоджується усе людство (ну за виключенням хіба що певних фріків), бо інакше, тоді взагалі не може бути мови ні про який ланцюжок висловлювань та й про саме поняття правильності/хибності.

Так от, загалом шкільну програму в ідеалі мають складати твердження, які або є аксіомами, або є доведеними гіпотезами — істинними чи хибними. Тобто, загалом в школі мав би надаватися базовий набір тверджень та методів оперування твердженнями, на основі яких особа надалі мала б розвиватися в певному напрямку чи напрямках людської діяльності. І ось тут ми стикаємося з першою особливістю формування такого фундаменту — вибором сукупності тверджень. З кожного напрямку людської діяльності можна вибрати твердження, істинність яких підтримують загалом різні частини людства. Є набори тверджень, сформовані з аксіом та гіпотез, які підтримують (вважають істинними) практично всі представники людства, а є набори тверджень, які вважаються істинними вже тільки в певній сукупності цього ж таки людства. Ну, наприклад, галузі знань, що відносять до так званого класу «точних», як то математика, фізика, хімія, інженерія, оперують наборами тверджень, які є достатньо формалізованими на будь-якій природній мові й тому вважають правильними практично для всього людства. З іншого боку є царини знань, де суттєво менше формалізації, або взагалі оперують суб'єктивними факторами (як відчуття, наприклад), і тому те, що є істинним для однієї частини людства, не є істинним для іншої. Щодо другої, то тут мова йде про ту ж історію, літературу, мистецтво. 

Зрозуміло, що тут не можна провадити бар'єру між точними та гуманітарними науками, бо зараз існує просто величезна кількість прикладів взаємопроникнення результатів та методів тих же точних наук в гуманітарні, і навпаки. Наприклад, однією зі складових поняття штучний інтелект є обробка природної мови в тому ж таки ChatGPT, тобто математична обробка та інтерпретація звичайної людської мови, а також генерація відповідей на цій же природній мові, де засобами математики здійснюється синтаксичний та семантичний аналіз природної мови. З іншого боку, власне шкільна програма має закладати у свідомості молодої людини розуміння різниці аксіоматики та доведених гіпотез в різних царинах знань, а не формувати «кашу» у свідомості.

Якщо повернутися до попереднього поста, то там розглядалося таке поняття, як парадокси. Якщо подивитися на освітню традицію в СРСР, де навіть за десять шкільних років можна було «натрапити» на різну інтерпретацію історії, то пости соціальних ботів на історичну тематику стилю «цю історію вам не викладали у школі» повністю вкладаються у цю «радянську історичну традицію» як парадоксальний погляд. Бо можна було у десятому класі повернутися до підручника для четвертого класу «Оповідання з історії СРСР», який порошився на полиці, та з подивом відзначити, як у тому ж таки підручнику «Новітня історія СРСР» за 10 клас, який в цей час читався, змінювалося «пояснення» багатьох «історичних фактів». Оскільки всі ми (мешканці України) є тією чи іншою мірою вихідці «з УРСР», то сформований у школі погляд на історію і є однією з причин наявності та популярності власне цього типу постів «про це не розповідають у школі» попри навіть запевняння того ж соціального бота в його «антирадянській» діяльності. Тобто соціальний бот тут експлуатує стиль «радянської історичної традиції», коли певні загальноприйнятні події та факти, які не можуть бути спростованими, бо вони є такими, що визнаються усім людством як незаперечні, визнаються ключовими, а далі між цими подіями та фактами починають вставлятися ланцюжки інтерпретацій та оцінок, які «можуть коливатися» або узгоджено до «генеральної лінії партії», або узгоджено до «стимулювання грантами», або бути альтернативним чи парадоксальним поглядами. Що тут можна чітко прослідкувати, то це тільки наявність більших чи менших етичних запобіжників в особи при описі власне таких переходів між ключовими подіями:

- одна особа зразу формує думку, що перед читачем розважальний твір на історичні події. За наявності художнього викладу природною мовою можемо говорити про історичні оповідання, повість чи роман;

- інша особа визнає, що сформувала альтернативний до загального мейнстриму чи, інакше, парадоксальний погляд на історичні події;

- за суттєво менших етичних запобіжників особа починає говорити про «наявність нових даних», які впливають на його думку, правда не уточнюючи «джерела» появи цих «нових даних». І тут можна було б ще й змиритися з цим, бо що поробиш, мусить же людина на щось жити, якби не певна нав'язливість у «просуванні» такої нової інтерпретації як «серйозного історичного дослідження» замість заробити на прожиття пропозицією розважання на історичній тематиці;

- ну і зовсім безпринципні йдуть далі — настоюють на тому, що власне їх думка є «абсолютно» правильною, а все інше є «псевдоісторією». Правда, вони тут не дискутують у середовищі власне залучених до цієї царини знань, а йдуть до публічного простір з використанням тиску на емоції читачів.

Якщо припасувати ці підходи до поняття соціальний бот, то власне персонажі, які застосовують дві останні «стратегії» підлягають під це означення. Окремо потрібно зазначити, що базовим правилом доведення істинності будь-якої гіпотези є відсутність тиску на емоції. І це правило є непорушним у будь-якій царині знань.

Загалом цей відступ про Історію в шкільній освіті має двояке значення. З одного боку, це яскравий приклад того, як доволі легко маніпулювати людською свідомістю: достатньо вибрати певну сукупність дійсних фактів, які є незаперечні й далі між ними ввести інтерпретації, які той же соціальний бот називає «причинно-наслідковими зв'язками». Зрозуміло, що тут додатково виникає ще один елемент маніпуляції — можливість «пропускати» певні незаперечні факти, якщо необхідні боту інтерпретації будуть заперечуватися такими фактами. Тобто, тут мають працювати наступні правила перевірки гіпотез на історичних фактах:

- по-перше, не може існувати «суверенної історії», тобто «Історії СРСР» чи «Історії України» без розгляду цієї історії як частини всесвітньої історії людства власне з метою отримати чим більше таких ключових подій, щодо яких є суспільний консенсус та які можуть служити орієнтирами перевірки інтерпретацій. Навіть будь-які «Історії України» узгоджені виключно з навколишніми сусідами не можуть бути такими, що є прийнятними, бо узгодженість з Історіями сусідів може містити елементи маніпуляцій за зманіпульованої Історії сусідів;

- по-друге, з іншого боку адекватність інтерпретацій не має «страждати», якщо навіть забирати певні події з огляду, бо людство розвивається як у технічному, так і в етичному плані, і цілком може бути, що судження про певні події із сучасної точки зору не є правильними з точки зору минулих часів.

Тобто, загалом, як і будь-яка наука, та ж історія оперує своїми правилами правильності гіпотез, які, на жаль, суттєво змінюються на догоджання іншому напрямку суспільних наук, як пропаганда. Особливо, якщо в тому ж СРСР пропаганду «змішали» з історією.

Друге значення цього відступу про Історію стосується іншого аспекту діяльності соціальних ботів — застосування аналогій на кшталт: «ось дивіться, є така галузь знань, як Історія. І дивіться скільки інтерпретацій є в тій же Історії, як в ній „крутять фактами, як циган зірками“. Значить і в інших галузях знань є аналогічні „перекручування“. Так от, зараз я Вам розповім про ці „перекручування“ та „наверну Вас на шлях істини“. І далі той же соціальний бот маніпулятивно переносячи методи та підходи з однієї царини знань та іншу, починає „навертати читачів“ на „шлях істини“ в його інтерпретації. При цьому:

- або соціальний бот та його читачі навіть не вдаються до питання: „чому ж власне існує поділ на різні напрямки діяльності? Може власне в тому й полягає відмінність, що для кожного напрямку людської діяльності застосовуються свої правила, методи та підходи. І перенесення методів та підходів з однієї царини знань на іншу потрібно здійснювати обережно та вдумливо.“,

- або соціальний бот „придумує“ новий „наддисциплінарний“ „універсальний“ механізм, який дозволяє йому ставати одночасно „експертом“ у будь-якій діяльності (приклад — класичний для цього циклу та для цієї платформи соціальний бот — Serhiy Grigorovich, який „пройшов“ ним же придуманий „курс деідіотизації“).

Декілька наступних постів автор планує присвятити математичним софізмам та спростуванням різних „математичних лайфхаків“, „про які не розповідають в школі“, та які так полюбляють поширювати соціальні боти. Але щоб зрозуміти, чому дуже часто абсурдні теорії та „лайфхаки“ так „заходять“ пересічним читачам чи слухачам, потрібний був цей пост як певне пояснення причин впливу на людську когнітивістику. З іншого боку, якщо „скласти до купи“ коротке пояснення роботи нейронних мереж, як однієї з основ штучного інтелекту та обробки природної мови за допомогою штучного інтелекту, то власне розуміння та вміння відсікати з потоку даних та знань інформації, згенерованої соціальними ботами, є критичним для процесу машинного навчання. Попри розважальний та певною мірою науково-популярний характер постів цього циклу, вони мають також і прикладне застосування.

Далі буде...