Напевно кожен поважний блогерський ресурс має підтримувати на своїй платформі певну кількість «міських божевільних», «невизнаних геніїв» чи соціальних ботів. Бо наявність на ресурсі виключно виваженої та верифікованої інформації в наш час не сприяє популярності інтернет-ресурсу. Немає «хайпу» та «клікабельності», навіть якщо це досягається внаслідок розповсюдження різних сумнівних теорій.
Окрім того, споглядаючи які гонорари та суспільну «повагу» отримують мережеві наставники, що розповсюджують «нове мислення», навіть якщо це чиста софістика, значна кількість мережевих мешканців, попри яскраво виражений в них ефект Данінга-Крюгера, певно вважають себе «не гіршими» ніж ці «визнані сенсеї мислення та дії».
Далі, та в наступних постах серії, будемо «міських божевільних», «невизнаних геніїв» чи «сенсеїв мислення та дії» іменувати просто соціальними ботами, оскільки вони у своїй деструктивній дії формують суспільну картину світу, що якщо фундаментальні положення людської цивілізації, які визначають поточне існування людства, є хибними, то тим більше будь-які інші, недостатньо пророблені питання є такими, що мають бути відкинуті під тиском «аргументів та фактів», які згенерували ці соціальні боти.
Можна було б просто сприймати різні божевільні теорії з гумором, але зазвичай соціальні боти для «верифікації своїх аргументів та фактів» використовують методи соціальної інженерії та суспільної психології, на кшталт: ось моя теорія, вона сформована на противагу російській, якщо ти її не підтримуєш, значить ти «ватник». І особа, що читає цю «теорію» потрапляє у ментальну вилку: або вона має погодитися з цією теорією, щоб не виглядати «ватником» (особливо в наш час війни), або на всі заперечення отримати від соціального бота, що застосовує так званий метод гнилого оселедця, «ярлик ватника». Або пост соціального бота формується з використанням стилю «потік свідомості», де без розділення змістовних частин, без дотримання будь-яких правил стилістики, пунктуації, і так далі, «накидаються аргументи та факти», що знову ж таки густо «приправлені» емоційними закликами.
Так виглядає, що яскравим представником класу соціальних ботів на цьому ресурсі є «член клубу» Serhiy Grigorovich, який має кілька ключових теорій, які він з «ентузіазмом» проштовхує на цьому ресурсі.
Далі зупинимося на класичній для цього соціального бота теорії про «ватний московський інтеграл» (у класифікації цього соціального бота). Про цю теорію цим соціальним ботом «згенеровано» напевно більше ніж 20 постів стилю «потік свідомості», де в останніх для ілюстрації своїх теорій, що «інтеграл не є числом» він вже звернувся до класичного для школярів радянських шкіл підручника з «Алгебри та початків аналізу для 9-10 класів» (для двох випускних класів радянських шкіл, що готували школярів до вступу до Вишів) за редакцією дійсно визнаного у цілому світі радянського вченого-математика Андрія Колмогорова.
Якщо розглянути ці пости, то «продершись» через його стиль «потоку свідомості» можна побачити використання класичного засобу софістики — пропустивши початкові положення, починати шукати невідповідності у контексті подальшого викладу. Якщо детальніше, то за методологією всіх видань та перевидань цього підручника Колмогорова, початково у підручнику розглядається поняття дійсних чисел, простору дійсних чисел та множини дійсних чисел, тобто того, що ми використовуємо у повсякденному побуті, коли користуємося розрахунками на калькуляторі чи комп'ютері.
Пізніше, в наступному великому розділі підручника, вводиться поняття функції, як відповідності між множинами дійсних чисел. Тобто конкретно в цьому випадку (алгебра та початки аналізу) поняття функції, як це заведено у математиці, звужується від філософського поняття функції, як відповідності між множинами (наприклад, множиною парт в класі та учнів у класі, де функція є способом розсаджування учнів за партами — аргумент функції парта, результат функції — певний учень за партою), до означення функції як числової функції, тобто функції, що приймає як аргумент дійсне число та результатом якої є дійсне число. І далі у підручнику, для спрощення викладу та за контекстом, приймається, що під функцією розуміється власне алгебраїчне означення функції — числова функція. Далі в Колмогорова, та й у всій світовій математичній традиції, розглядаються типи цих функцій (числових), вводяться поняття границі функції, похідної функції, інтегралу функції, ...
Тобто ще раз, розглядається поняття функції, як відображення множини дійних чисел на множину дійних чисел (аргумент функції — число, результат функції — число). Як наслідок, будь-які інші операції над такими функціями не можуть змінювати природу (чи клас функцій) — після диференціювання чи застосування операції інтегрування (пошуку невизначеного інтеграла) отримуємо знову функцію — числову функцію, яка має аргументами числа і результатами якої є числа. Будь-які теорії про «розмірні інтеграли» не мають жодного сенсу, бо власне означення похідної та інтегралу формуються в математиці до класу числових функцій.
Щодо «диких теорій» про невизначений інтеграл та певні відмінності у поданні цієї інформації у різних частинах Вікіпедії (на різних мовах). Тут знову ж таки немає жодних суперечностей, які є не зрозумілі «тим 1-2% талановитих людей» (у класифікації цього соціального бота). Загалом питання пошуку невизначеного інтеграла від числової функції є операцією оберненою до диференціювання, однак, якщо похідна від функції завжди обчислюється однозначно, то власне невизначений інтеграл однозначно знайти неможливо — результатом цієї операції є так зване основне значення невизначеного інтеграла до якого додається так звана довільна стала (що вважається числом, і яку, забігаючи наперед, можна визначити з початкових умов — але тут вже виникають елементи фізики чи математичної основи фізики — диференціальних рівнянь).
Загалом в англійській версії Вікіпедії для знаходження невизначеного інтеграла, як і означеннях Колмогорова, вибирається за результат ось те головне значення, а питання про довільну сталу далі подається у вигляді теореми, де й обґрунтовується той факт щодо невизначеності операції інтегрування, де невизначеність і полягає у наявності цього «плюс довільна стала». Щодо поточної версії української частини Вікіпедії, то тут означення невизначеного інтеграла береться з тритомника Григорія Фіхтенгольца «Курс диференціального та інтегрального числення», який більше розглядався як згадувана вище основа у підготовці фізиків. Бо загалом фізика оперує у своїх теоріях поняттями диференціальних рівнянь в описуванні фізичних процесів, які в математичному описі фізичних процесів визначаються числовими функціями, що оперують кількісними характеристиками фізичних процесів. І базовою частиною тут є поняття початкових умов, за яких почали розглядати фізичний процес.
Тобто загалом усі відомі на даний час фізичні процеси утворюють класи, які описуються диференціальними рівняннями над функціями фізичних процесів, де відмінність у процесах у певному класі вже обумовлюється виключно початковими умовами, за якими процес почав розглядатися. Власне тут функція, що описує фізичний процес, може бути отримана із диференціального рівняння операцією пошуку невизначеного інтеграла (головної частини) плюс довільна стала, конкретне значення якої й обчислюється з початкових умов на функцію (початкова умова на функцію — функція при певному значенні аргументу має приймати певне значення).
Загалом ці положення вже є класичними та інтуїтивно зрозумілі для будь-кого, хто дійсно занурений в цю царину знань. Загалом «алярмові пости» соціальних ботів щодо «проблем» у класичних теоріях були б навіть корисними, якби вони спонукали читача дійсно зануритися в область, яку соціальний бот «вважає помилковою» та перевірити й верифікувати через аналіз джерел «аргументи» цього соціального бота. Однак, як було сказано вище, не на це скеровуються «зусилля» соціального бота. Власне тому і потрібно витрачати час та зусилля на розвінчування цих «теорій, фактів та аргументів» соціальних ботів. І, особливо, якщо головним, а почасти і єдиним, виступають аргументи методу гнилого оселедця (чи навішування ярликів).
