Якщо продовжити тему аналогій та маніпуляцій соціальних ботів («диванних аналітиків», «лідерів суспільної думки», «просвітників» та інших подібних мережевих персонажів) на аналогіях, то далі просто необхідно зупинитися на видах аналогій. Так, за характером інформації, яка переноситься із предмета, об'єкту чи явища на інших предмет, об'єкт чи явище, розрізняють аналогію властивостей та аналогію відношень.

Аналогія властивостей є твердженням, в якому за наявністю певної сукупності властивостей в одного предмету робиться висновок про наявність аналогічних властивостей в інших предметах. Тут працює наступна схема ланцюжка висловлювань:

Предмет, об'єкт чи явище А має сукупність властивостей a, b, c та x.

Предмет, об'єкт чи явище B має сукупність властивостей a, b, c.

На основі цих даних робиться висновок, що можливо предмет, об'єкт чи явище B має властивість x.

Перше, на чому потрібно зосередити тут увагу, є використання конструкції можливо щодо наявності певної властивості x у предмета, об'єкта чи явища B, тобто, як і зазначалося в попередньому пості, використання аналогії не може бути використано як доведення певного твердження, а виключно дозволяє виступати одним з аргументів на підтвердження цього твердження, і тому потребує додаткового розгляду. Використана конструкція можливо, або власне ймовірність наявності властивості x може бути збільшена або зменшена у залежності між відношенням між властивостями a, b, c та x.

Якщо властивості a, b, c після додаткових досліджень та дискусії визнаються консенсусом дискусантів визначальними для предметів, об'єктів чи явищ А та В, та з наявності у предмета, об'єкта чи явища А властивостей a, b, c випливає наявність властивості x, то говорять про так звану строгу аналогію, а можливість наявності певної властивості x у предмета, об'єкта чи явища B визнається дуже вірогідним (ймовірність прямує до 1). На основі використання методу строгих аналогій й побудовано підхід моделювання в науці та техніці (наприклад, той же продув моделей літальних апаратів в аеродинамічній трубі). Тобто, в певних випадках значно простіше та економічно вигідніше замість безпосереднього експериментування з об'єктом побудувати та вивчити модель цього об'єкту.

Якщо ж серед властивостей a, b, c, x не всі є визначальними для предметів, об'єктів чи явищ А та В, то маємо справу з так званою нестрогою (чи популярною) аналогією, в якій висновок про наявність властивості x у предмета, об'єкта чи явища B вже не може вважатися вірогідним (ймовірність цього буде коливатися від 0 до 1).

Якщо ж властивості a, b, c, x вибиралися за дуже сумнівних міркувань, або з наявності у предмета, об'єкта чи явища А властивостей a, b, c не випливає наявність властивості x, то ланцюжок аналогій приводить нас до поняття хибної аналогії. Для прикладу, що аналогія властивостей може призвести до абсолютно абсурдних висновків, далі наведу приклад, який «гуляє» мережею Інтернет:

«Один письменник розповідає про деякого лікаря, якому довелося одного разу лікувати кравця від гарячки. Оскільки хворий, який за спостереженнями медика, вже перебував при смерті, дуже просив дати йому з'їсти шинки, то цей лікар, вважаючи, що врятувати хворого не вдасться, погодився на це. Але сталося диво, хворий ввечері поїв шинки, а на ранок лікарю повідомили, що хворому стало краще, а через деякий час цей кравець і зовсім одужав. Лікар ретельно заніс у свій записник наступне дослідне спостереження: „Шинка — успішний засіб від гарячки“. Через кілька днів той же лікар лікував від гарячки шевця. Спираючись на свій попередній досвід, лікар рекомендував і цьому хворому поїсти шинки. Але хворий помер. Тоді лікар, на підставі правила запису фактів, як вони є, не домішуючи жодних додаткових роздумів, додав до колишнього спостереження таке: „Шинка засіб, корисний для кравців, але не для шевців“.

Попри зрозумілу анекдотичність цього прикладу, просто нагадаю, як більшість мережевих персонажів генерили та розповсюджували свої здогади щодо способів лікування та причин виникнення та поширення COVID-19, „обґрунтовуючи“ та „узагальнюючи“ власні спостереження,  відчуття чи стан перебігу у них хвороби.

Загалом, при формуванні аналогій за властивостями, щоб збільшити ймовірність висновків, необхідно дотримуватися наступних правил:

- предмети, об'єкти чи явища А та В, щодо яких вибудовується твердження на аналогіях, мають володіти чим більшою кількістю властивостей, які повинні бути різноманітними, а не належати до певного одного класу. Наприклад, не можна вважати строгою аналогію побудовану, наприклад, виключно за властивостями форми. Або упереджено вибираючи властивості, щоб „підтвердити“ висновок аналогії, найімовірніше буде побудована хибна аналогія;

- предмети, об'єкти чи явища А та В повинні бути подібними у важливіших та суттєвіших властивостях, а не у випадкових чи другорядних;

- властивість x, щодо якої й робиться висновок на аналогіях, має бути, як мінімум одного типу зі спільними властивостями, а ще краще перебувати у відношенні до цих спільних властивостей (не потрібно порівнювати тепле з м'яким);

- враховувати також і наявні відмінності між предметами, об'єктами чи явищами А та В, оскільки навіть вибравши суттєві для обох цих А та В властивості, можна залишити поза розглядом відмінності, які відкидають усі аргументи, що вибудовувалися на подібних властивостях. 

Зрозуміло, що соціальні боти при формуванні свого деструктивного контенту використовують наведені вище правила „з точністю до навпаки“.

Якщо хибні аналогії за властивостями доволі нескладно спростовувати, то суттєво складнішою є ситуація з іншим типом аналогій — аналогії відношень. Так, аналогія відношень формує твердження, за яким не розглядаються власне самі предмети, об'єкти чи явища (вони можуть бути абсолютно відмінними), а розглядаються відношення між парами предметів, об'єктів чи явищ, за яким робиться висновок щодо перенесення не властивостей предметів, а  властивостей відношень цих предметів. Тут працює наступна схема ланцюжка висловлювань:

Предмет, об'єкт чи явище А знаходиться у відношенні R до предмета, об'єкта чи явища B.

Предмет, об'єкт чи явище C знаходиться у відношенні Q до предмета, об'єкта чи явища D.

Правило відношення R володіє сукупністю властивостей a, b, c та x.

Правило відношення Q володіє сукупністю властивостей a, b, c.

На основі цих даних робиться висновок, що можливо відношення Q володіє властивістю x.

Думаю для читача зрозуміло, що всі міркування, які використовувалися щодо аналогій властивостей, як то строгих, нестрогих та хибних аналогій, а також правил збільшення ймовірностей висновків, переносяться і на аналогії відношень виключно, що вони вже будуть стосуватися не предметів, об'єктів чи явищ, а власне самих відношень між предметами, об'єктами чи явищами. Думаю, що в цьому випадку також є зрозумілою складність спростування висновків, оскільки тут допускається використання абсолютно відмінних предметів, об'єктів чи явищ, і це дозволяє соціальному боту значно легше формувати аналогію, „стверджуючи“, що між „м'яким та теплим може існувати відношення з певними властивостями“.

Прикладом правильної аналогії відношення є таке твердження: „Якщо ми посилимо міри покарання, ми напевно відлякаємо деяку кількість людей від скоєння відповідних злочинів, так само як гігантські ціни напевно відлякали б певну частину покупців від покупки певних товарів“. Тобто тут побудовано аналогію з одного боку між людиною та злочином, які перебувають у відношенні покарання, та покупець і товар, які перебувають у відношенні ціна. Висновок аналогії в цьому випадку полягає в тому, що зміна властивості ціна (її збільшення) у другому випадку аналогічне за результатом до зміни властивості покарання (також збільшення) у першому. З іншого боку, ця аналогія також повинна була б підказати й наслідки застосування і першої й другої зміни властивостей: звикання до високих цін з одного боку, та пристосування до суворіших покарань — з іншого, та й загалом, в не завжди очікуваній формі для тих, хто це буде впроваджувати. Далі наведемо декілька прикладів хибних аналогій відношення.

- Суспільство функціонує як великий живий організм. Так, обидва ці об'єкти з часом ускладнюються. Також вони мають внутрішній розподіл на частини, які відповідають за окремі функції, та й ці окремі частини взаємодіють між собою Але, в суспільстві не існує окремої частини, яка бере на себе всю розумову діяльність, тому однієї цієї важливої відмінності достатньо, щоб вважати цю аналогію хибною.

- Так звана хитрість Галілея чи гамбіт Галілея, яка полягає у твердженні, що ідея, яку відкидає деяка спільнота (а особливо, гнана ідея), обов'язково є вірною. Під спільнотою зазвичай розуміється широка громадськість чи спільнота, що має авторитет (наприклад, наукова спільнота). Ця хитрість будує аналогію відношення щодо Галілео Галілея та його переслідування Католицькою Церквою через те, що він захищав геліоцентризм на противагу буквальному тлумаченню Біблії: „вони висміяли Галілея, але він мав слушність, вони висміюють мене, значить я також правий“. Варіації цієї хибної аналогії регулярно використовуються як відповідь на серйозну критику, суть якої критикований навіть неспроможний зрозуміти. Загалом гамбіт Галілея є хибною аналогією у випадку, коли використовується як аргумент, щоб довести неодмінну правильність тієї чи іншої маргінальної ідеї, чи правоти її носія. Якщо ж гамбіт Галілея використовується виключно як ймовірнісний висновок, що щодо певної ідеї думка спільноти не є обов'язково правильною, то тут використання цієї аналогії властивостей цілком правомірне. Але тут потрібно додаткове дослідження та аналіз, дискусія та додавання інших аргументів. І абсолютно не припустимо застосування аналогії — якщо певна особа щодо однієї ідеї мала слушність, то вона має бути права щодо будь-якої іншої ідеї. Це так не працює — кожна ідея має проходити від початку до кінця ланцюжок строгої аргументації.

- Argumentum ad populum (з латині — аргумент до народу, звертання до народу), або асоціація відношення, яка формує твердження, що якщо дещо є популярним, то воно є правильним. Безперечно, багато популярних поглядів є вірними, але правильність чогось не є необхідним атрибутом популярності. Зазвичай ця хибна аналогія використовується дітьми для виправдання своїх бажань, як аналогія властивостей (це є у всіх), або як аналогія відношення (це всі роблять), щоб виправдати свої дії. Читачу мало б бути зрозуміло, що дуже часте застосування цієї аналогії в суспільстві й дозволяє говорити про інфантильність цього суспільства.

Остання аналогія дозволяє прояснити ситуацію, коли соціальні боти формують свої теорії, та для підтвердження апелюють в мережі до суспільства, а адекватні читачі відправляють цих соціальних ботів спочатку до наукової спільноти для валідації цих теорій, а вже пізніше до популяризації валідованої серед спеціалістів теорії вже серед масового читача, а не навпаки.

В чому ж різниця між „більшість людей вірять X“ та науковим консенсусом, який, по суті, означає, що „більшість вчених вірять X“?

По-перше, науковий консенсус утверджується не абсолютною правдою, а лише найкращим розумінням предмета тими, хто серйозно його вивчає.
По-друге, науковий консенсус будується за допомогою наукового методу, а не на емоційному тиску в соціальних мережах. Консенсус виникає не в результаті сліпого прийняття думок авторитетів, а результаті розгляду і критики всіх висунутих вченими тверджень у процесі рецензування їх колегами.

А тепер розглянемо поняття метафори (з грецької — перенесення, перенесене значення), що є твердженням, в основі якого лежить порівняння одного предмета, об'єкта, явища чи відношення з іншим предметом, об'єктом, явищем чи відношенням з використанням їх спільної властивості. Уважний читач тут же мав би зауважити, що використання тільки певної однієї властивості дуже легко дозволяє метафорі виступати як хибна аналогія. Як зрозуміло тому ж уважному читачу, для соціального бота за використання метафор відкривається „клондайк“ при формуванні аналогій. Особливо, якщо врахувати, що зазвичай людям подобаються красиві фрази, особливо метафори, якими так рясніють літературні твори. Наприклад: „війна вибухнула, як гроза, що раптово налетіла“ чи „очі дівчини, як бездонне небо“... Загалом, фрази, які є доречними в літературному творі, не виглядають доречними в дописах в соціальних мережах чи виступах на суспільно-політичні теми, як формування аргументу до правильності сформованих тверджень — здебільшого метафорами „загортають“ хибні аналогії, які й призначені до формування у суспільній свідомості хибних асоціацій.

На завершення цієї теми доречним навести так званий закон Годвіна: „В міру загострення мережевої дискусії (срачу) ймовірність застосування порівняння з нацизмом чи Гітлером прямує до одиниці“, який був сформований адвокатом Майком Годвіном ще в далеких 90-х роках минулого століття.

Далі буде...