Що ви знаєте про справжні українські срачі? Я вам зараз розповім. Майстерклас від Михайля Семенка. До речі, через два дні у нього день народження.
Уявіть: 1914 рік, Російська імперія. 100 років з дня народження Шевченка, але святкувати ювілей клятімскл забороняють, щоб «как бы чего не вышло». Всі на нервах, збираються таємно в Каневі, читають вірші, співають тужливих пісень.
І тут на сцену виходить 21 річний Михайль Семенко, який щойно забрав із книгарні збірку на 8 сторінок. Це десь п'ятий курс по нашим міркам? І одразу пішов з козирів, в передмові бульдозером наїхав на Тараса Григоровича. Наїзди були вишукані: «ти вхопивсь за свого „Кобзаря“, від якого тхне дьогтем і салом». Звісно, найкраще публіці запам'яталася фінальна фраза: «Я палю свій „Кобзар“. Можете уявити, що тоді почалося.
Дісталося й гетьману:
„Роздягнусь біля Хмельницького,
покажу всім
що в мене красиве тіло
небо надушило низько
з'їм два оселедці сміливо“.
А ви кажете, що оголені календарі сьогодні – це скандал.
Корифеїв теж нагодували лящами: „Балаган Садовського (переказують) пожинає соломьянї лаври в Умані. Пишуть, що таких чудовохудожньих постанов уманські гречкосії ще не бачили. Але вимагати більшого від гречкосіїв навіть неввічливо“.
Оскільки займатися нетворкінгом вже особливого сенсу не було, Сем переключався на колег. Хвалять інші автори його вірші за символізм? А нате вам за це:
„Сьогодні вдень мені було так нудно,
Ніби докупи зійшлись Олесь,
Вороний і Чупринка“.
„Пане Вороний! Коли Ви перестанете
вже ходити у вибиваних штанях?“
В перервах між срачами, Михайль випускав і випускав, і випускав нові поетичні збірки. Сергій Єфремов їдко зауважив: „З упертістю графомана випускає він збірку за збіркою, перегнавши число їх давно вже за десяток“. Прикро таке почути від Єфремова, але чого Семенкові можна, а іншим ні?
До речі, з часом свої вірші він оформив у власний „Кобзар“, вийшло аж 400 сторінок. На обкладинці замість Шевченка в кожусі і смушевій шапці Сем помістив себе в елегантному європейському костюмі, метелику і з цигаркою в руках.
Вже маючи досвід, Семенко взяв участь у найвищій лізі: Літературній дискусії 1925-28 років. Уявляєте, дискусію на 4 роки, що потягнула на 1000 статей? Розпочав усе Хвильовий, і роздав також Семенку. Його звинуватили у „порнографізмі псевдо-революційного поета Семенка, що від нього не далеко до знаменитих підштанників, пропаґованих у кожному числі «нової куркуляції» (перекручена назва журналу Семенка «Нова ґенерація»). У відповідь «Нова ґенерація» подала заяву з проханням розглянути наклеп Хвильового. Такий собі В.Фурер закидав: «Правда, М.Семенко є більш-менш революційний письменник, але нас цікавить, чи не походить його прізвище від відомого Симона (Симон Петлюра: Симон – Семен – Семенко. По батькові – Васильович – зійшловся в обох сумних героїв), отже, чи нема тут якоїсь прихованої алегорії?». Шта? Шта?! О_о Як бачите, іноді рівень аргументів нагадував сьогоднішній фейсбучний.
До речі, у своїй передсмертній записці Хвильовий згадав і Семенка: «...Отже», як говорить Семенко… ясно...“. Але це буде потім.
Поки Семенко скаржився: „Легше трьом верблюдам з теличкою в 1/8 вушка голки зараз пролізти, ніж футуристові крізь українську літературу до своїх продертися“. Ну да, ну да.
Якщо ви думаєте, що на фоні цього всього Семенко забув про Тараса Григоровича, ви помиляєтеся. Вони нерозлучні на все життя. У журналі „Нова ґенерація“ з'явилася ціла рубрика „Реабілітація Шевченка“, де Шевченка хотіли показати „без штанів, як справжню людину, борця, що знавсь на поетичному ремстві“, як європейця, який обідає, п'є горілку і розмовляє з проститутками на Хрещатику». Пізніше Семенко буде редактором сценарію фільму «Тарас Шевченко» на Одеській кіностудії, а його друга дружина акторка Наталія Ужвій позуватиме в ролі Катерини з дитиною в руках для пам'ятника Шевченкові у Харкові.
В «Новій ґенерації» у той час взагалі робили, що хотіли. В перший номер вмістили якесь порнографічне оповідання. Придумали персонажа Дмитра Голубенка, прізвищем якого підписували багато критичних статей. Опублікували тексти під спільною назвою «Справа про труп». У «Записці до харківського прокурора» повідомлялося про знайдене на вулиці тіло невідомої людини: «Зросту низького, брюнет, кучерявий, можливо, хінець, можливо папуас, некрасивий. У кишенях не знайдено нічого, окрім документів на ім'я Семенка М.В., боргових розписок і листа… Невідомого вбито за допомогою якогось дуже тупого предмету, щось на зразок грубого альманаху, формату „Літературного ярмарку“. Там же опублікували „Спогади про М.В.Семенка“: „Людина малого зросту із «величезною шевелюрою волосся, покрученого як в негра», із «парою косих очей китайця». «Я кинув поглядом і помітив, – так він мені нагадує Пушкіна, – такий зріст, ніс, лоб, чуб – тільки в Пушкіна очі круглі, а в Семенка косі-прикосі»...
Наближався 1937 рік, і закінчилося все не так весело. Але це вже геть інша історія. Пройде менше ста років, про Семенка захистить дисертацію Сергій Жадан. Сем увійшов в канон української літератури. Чи можна прославитися срачами та скандалами? Та можна. Звісно, якщо окрім срачів лишається ще щось.
