Нещодавно в Україні створили додаток, який визначає, чи був товар вироблений в рф. Для цього потрібно навести камеру на штрих-код чи QR-код товару – і на екрані з'явиться інформація про виробника. За допомогою цього застосунку можна відмовитися від підтримки армії окупанта і підтримати українського виробника.

З 24 лютого українці почали масово відмовлятися від російського контенту. Під ніж в основному потрапили сучасна російська музика і російський сегмент YouTube. Проте з кожним днем збільшувалася потреба у системі розпізнавання загарбницького контенту. Що вважати таким, а що ні? Нумо з'ясовувати.

Коли ми зустрічаємо щось нове, перша реакція нашої психіки – це маркування «свій-чужий». Це відповідь на питання «чи може ця нова сутність зашкодити мені зараз чи пізніше?». Ця система маркування – це основа виживання людини з давніх-давен. Вона також і працює на маркування будь-яких культурних чи дискурсивних продуктів. У ті часи, коли для більшості громадян України не було до кінця зрозуміло, хто ворог (а саме до 24 лютого), наш мозок маркував частину нових продуктів, які виходили на культурний ринок як «нешкідливі». Так само фільми, музика і література, які виходили у радянські часи, були промарковані населенням срср як «нешкідливі» або ж навіть як «свої».

З часом різні елементи цих продуктів укорінилися у психіці і стали частиною мови і мислення українців. Незліченна кількість цитат і фраз з радянських фільмів і пісень стали складовою щоденної діяльності. Про те, чим є усе назване для нас сьогодні, читайте у попередньому матеріалі. Проте наразі ми точно знаємо, хто ворог – це рф, народ рф, культура, дискурс і контент, пов'язаний з рф. Умови змінилися – тому і наше ставлення до деяких речей має змінитися.

Для цього необхідно провести ревізію мислення. Потрібно ще раз промислити власні погляди, зачіпки, преференції, вподобання, цитування, апології та ін. Потрібно проглянути і перемаркувати, перевизначити, переназвати у нашому світогляді те, що по собі залишила радянська ідеологія, рускій мір, т.зв. руска культура і їхні слуги. Потрібно ідентифікувати ці елементи як «чужі», «ворожі» і «шкідливі». І реагувати на них відповідно. Це як «пропікати» різні конструкції всередині мозку, навівши на їхній штрих-код критичне мислення, щоб зрозуміти, чи не вироблені ці думки в рф і чи не підтримуємо ми ворога, використовуючи їх. Разянов – «пік» – слуга – ворог – не використовувати. Баста – «пік» – слуга – ворог – не використовувати. Бродський – «пік» – слуга – ворог – не використовувати. Продукт СТС – «пік» – слуга – ворог – не використовувати. І так з кожним. Кожною цитатою, фразою, рольовою моделлю, прикладом чи думкою. З кожною.

Насправді подібні дії ми вже колись робили. Це просто самоцензура. Коли стало важливим не вживати расистських конструкцій ми спиняли себе на думці і виправляли, коли стало необхідним не говорити про вибухи і прильоти в соцмережах, ми цензурували власні слова. Тут так само. Просто трохи складніше, бо до кожної цитати є емоційна прив'зяка – спогад про молодість, асоціація з чимось приємним тощо. Але важливо розуміти, що вживання цих конструкцій працює на ворога. А ми точно знаємо, хто ворог.

Що буде, якщо цього не зробити? У психології є таке поняття «ригідність». Це коли обставини змінилися, а людина діє так, ніби нічого не сталося. Наслідки цього насправді досить плачевні. У нашому контексті це виглядає так: Україна та українці дають відсіч ворогові, борються за власну Ідентичність, Власний порядок і власну Волю. Українці змінюються і бачать у собі нові риси. Починають жити і взаємодіяти інакше. Будувати нову Україну і жити у вже новій Україні. У цей же час хтось досі користується дискурсивними патернами минулого (цитатами, фразами, поведінковими і когнітивними моделями). І в якийсь момент ось ці старі конструкції, пристосовані до рабського життя в колонії, зіштовхуються з новою реальністю Вільної України. Складно оцінити масштаби шкоди для психіки і для суспільства від такого зіткнення. Палатиме все – гарячі голови і дупи, те, що було створене за цей час, стосунки і власна психіка. Взаємні звинувачення, комплекс жертви, стокгольмський синдром – усе це буде, якщо вчасно не зупинитися.  

Тому вилучення усього ворожого зі свого життя починається із означення його ворожим усередині себе – із зміни налаштувань системи розпізнавання своєї ж психіки, для подальшого зменшення використання таких патернів, і аж до повного їх вилучення з щоденної практики застосування. Так, це дуже болісний процес. Так, одразу виникне шквал запитань «а чи є це дійсно ворожим? Бо воно ж таке приємне…», «так але ж він виїхав з срср, хіба він не на нашому боці», «хіба є щось погане у простому висвітленні реальності» і багато-багато подібних. Також буде багато хейту, образ, пошуків винних і намагань відбілити тих чи інших діячів через надмірну емоційну прив'язаність до їхніх продуктів. Це буде дійсно складно. Але багатьом європейцям довелось так зробити щодо спадку німецьких нацистів, тож і нам, і тим же європейцям за нашим прикладом доведеться так зробити щодо рашистів. Але ми зобов'язані пройти цей процес з гідністю. Ми зобов'язані змінити налаштування власної психіки і визнати вороже шкідливим. Ми зобов'язані найперше перед Україною, перед майбутнім та дітьми України, і перед собою. Перед усіма, хто так само, як і ми певен, що українці – це Вільні люди, не раби. Люди Волі. Тож зробімо ревізію власного мислення разом!

Богдан Бевза

Андрій Гінкул