Що об'єднує Басту, Ранєкток, Висоцького і Толстоєвських? Усі вони і незліченна кількість інших елементів так званої культури народу рф присмокталися до українського культурного дискурсу та залишилися у наших головах з часів споживання руснявого контенту. Для когось ці часи завершилися одразу після революцій (1990, 2004, 2014), для когось після 24 лютого, а для когось тривають і досі. Кожен рядок пісні Висоцьких, Баст і Ранєток, кожен сюжет Толстоєвських, кожна крилата фраза з фільмів Рязанових – це культурна куля у тіло нашої ідентичності.

Цьому є звичайне наукове пояснення. Усі наведені елементи – це все дискурсивні патерни, які чітко підв'язані не лише під собі подібних, але й під певний світогляд та ідеологію. Наприклад, смішні фрази з «папіних дочєк» чи «моєї прєкрасної няні» йдуть в комплекті з поведінкою напівбожевільної туповатої хамихи Тамари і тупої селючки няні Віки, які до речі українки і прислужують рускім. Незрівнянно «мудрі» (насправді ні) цитатки з «брата» і «брата-2» впевнено крокують поруч зі зверхнім ставленням до українців та «жахливими бандерівцями». Пісні Висоцького походжають нашим мисленням разом з людиноненависницькою ідеологією і системою, в якій вони звучали та до якої мимоволі нас повертають, як і фільми Рязанова разом з «теплим» і «м'яким» (нічого не нагадує?) минулим, де усі ми вимушено жили разом. І тут не варто сперечатись щодо наявності чи відсутності ідеологічних штампів або запрограмованих наративів в піснях Висоцького чи фільмах Рязанова – можна звернутися до професіоналів чи застосувати розвинене критичне мислення, інакше такі прояви творчості матимуть для людини ніби нейтральне значення, або що ще гірше – повертатимуть до часу коли трава була зеленіша, і молодість – «молодіша».

І так з кожним. З кожною крилатою фразою, гарною строфою чи красивим пасажем. Усі вони – слуги русского міра і рашизму, як його частини. Усі вони меншою чи більшою мірою завжди несуть із собою контекст, який додається до наших спогадів і таким чином залишається у пам'яті. І разом з приємними думками про молодість у розумі залишається образ тупого недалекого українця і «вєлікой руской культури» — «шляк би її трафив». І як вже було зазначено – відокремлювати одне від іншого – справа професійних політологів та психологів. І поки вони це робитимуть – громадяни можуть тренувати критичне мислення, і не шукати собі легкого шляху повернення до наративів минулих років – бо з ними знову буде приходити «какая разница» та рашистські солдати зі своїм садизмом та смертельними загрозами. Вже точно краще думати та дивитись вперед, творячи майбутнє, споживаючи якісні творчі продукти світового рівня – ніж вкотре повертатись до ностальгії без належної на те проти-рашистської підготовки 😊 !

Разом усі ці нібито розрізнені дискурсивні патерни (фрази, вислови, конструкції, рольові моделі, цитати тощо) складають у кожному з нас внутрішнього росіянина. І найогидніший його компонент – це емоційна прив'язка до ситуації чи образу, з якою асоціюється той чи інший патерн. Адже тепер паралельно з приємними спогадами з минулого про родинний перегляд радянського фільму ми маємо реальність, у якій діти радянського режиму нищать нашу землю. І ось це наріжний камінь боротьби з рускім міром, рашизмом, рф, її народом та внутрішнім росіянином: позбутися емоційної прив'язки до будь-чого, що викликало в нас приємні спогади радянської та російсько-імперської доби. Позбутися навіки слуг рашизму. Залишити у минулому. У тому, де замість фосфорних бомб на нас падали ідеологічні.

Спочатку ми вважали ворогом путіна. Потім долучили владну верхівку рф. Потім врахували пропагандистів. Пізніше ворогом (а не бідними дітьми) стало і людське м'ясо у камуфляжі. Наразі ми на шляху до визнання ворогом усього народу рф (а хтось, хвала богам, уже це зробив). І далі буде дуже важлива ланка цього ланцюжка. Далі контент-мейкери: далі усі, хто продукує будь-яку інформацію, будь-що, що вилазить за межі дискурсивного поля мордору. І фінальним етапом стане визнання ворогами усіх контент-мейкерів минулого. Усе тих же Толстоєвських і Рязанових. А потім лише недопускання на нашу, у т.ч. дискурсивну, територію та ігнор. Аж поки ми всі не позбудемось нав'язаного нам пієтету та позитивної емоції. Нам важливо бачити і розуміти, що таке нав'язування стало можливим внаслідок відсутності конкуренції та дефіциту, в тому числі на творчу продукцію. Саме тому нам необхідно в першу чергу ігнорувати не спогад – а позитивну прив'язку до нього. Імперії ненавидять і бояться саме ігнору, адже саме він виявляє їхню справжню мізерність!

Якщо ви маєте сумніви у тому, що робите недостатньо і не вбиваєте росіян на полі бою, то почніть з росіянина у собі. Якщо ми вб'ємо росіян і у собі також, їх стане аж на 40 мільйонів менше. Це є ключовою складовою нашої щоденної боротьби з рашизмом. Це фронт кожного з нас. І кожен з нас на ньому воїн, і кожен з нас на ньому не один. Допомагати знаходити альтернативи, прощатися з емоційними прив'язками, підтримувати один одного, визнавати щоденні перемоги один одного і цілої держави. Ось наш шлях до перемоги над внутрішнім росіянином і над комплексом меншовартості. Це наш особистий розділ magnum opus України. І ми пишемо його щосекунди!

Богдан Бевза

Андрій Гінкул