Кажуть, нещодавно Європі явився привид русофобії. І небо здригнулося, ліві інтелектуали заскавчали, а Олаф Шольц поспішив на порятунок бідних рузкіх мальчіков, карамелізованих у цукрі, завернутих у прокладки (упс) і пригнічених всесвітнім осудом. Майже офіційна позиція українців: «Україна та українці глибоко занепокоєні станом психіки пана Олафа та закликають його до внутрішнього діалогу».

Є тисячі причин, чому ми ненавидимо і маємо ненавидіти росіян, росію і усе, що з ними пов'язано. Існує стільки ж причин, чому ми маємо остерігатися і гидувати будь-якими зв'язками з ними і будь-якого їхнього сліду на нашій землі, у наших головах і у нашому інформаційному просторі. Цьому стану є 2 чудові назви – мізоросія та русофобія.

Власне, «ненависть» – з грецької μῖσος (misos) – і «росія» – з української гівно (hivno) – і складають слово «мізоросія». Мізоросія – це ненависть до усього російського. Вона виражена у когнітивних і поведінкових моделях, політичних рішеннях (включно з політикою пам'яті) та культурних продуктах.

Мізоросія у когнітивних моделях – це установка на сприйняття усього російського як ворожого; у поведінкових моделях – це відторгнення усього російського в усіх видах життєдіяльності (найперше – в побуті); у політичних рішеннях – це заборона ідеології «рускаґа міра» як людиноненависницької та всіляке вилучення російського з політичного простору; у культурних продуктах – це формування нової традиції ненависті та відторгнення до російського на цілі покоління, а також виробництво продукту, що затверджує цю позицію.

Також грецькою φόβος (fobos) — це страх, а росія, як ми знаємо, — гівно (hivno). Проте війна утвердила і без того пануючу позицію українців – ми не боїмось і не повинні боятись росії. Адже дбати за безпеку і захищатись – це не боятись, це приймати загрозу як вона є, не панікувати і готуватись до війни, звісно, якщо хочеш миру! У нашому контексті адекватним вираженням поняття «русофобія» буде остерігатися та гидувати усім російським. Але вже точно не боятись їх – значно правильніше ігнорувати їх та відчувати огиду до цих створінь. Страх – не надто творчий стан, тому для українських реалій ми пропонуємо визначення «конструктивна русофобія». Це комплекс дій і заходів, спрямованих на відторгнення і вилучення будь-чого російського на різних рівнях. Якби українці не мали розвиненої мізоросії і процес вилучення був скінченним, це можна було б назвати дерусифікацією. Проте по-перше, українці ненавидять російське (на щастя), а по-друге, вилучати і не допускати російське у наше життя доведеться ще багато десятків років (на жаль), бо hivno усе одно буде продукуватися народом рф.

Отже, мізоросія – частина світогляду українців, конструктивна русофобія – набір дій і заходів від побутового до політичного рівня з метою вилучення усього російського, дерусифікація – проміжний етап цього процесу. Більше того, вилучення всього російського у всьому світі. Кожен українець тепер – амбасадор очищення світу від гнилої плісняви, яка розповзається з рф. Київська Русь колись породила московію, і тепер нам бути лідерами прибирання планети Земля від цього сміття.

Доцільно також зазначити, що конструктивна русофобія НЕ МОЖЕ бути основою для формування національної ідеї, НЕ МОЖЕ бути головною цінністю української ідентичності й НЕ МОЖЕ стати підставою існування українців. Конструктивна русофобія – це лише інструментальне завдання, яке допоможе нам побудувати українську державу та українське суспільство на основі цінностей української ідентичності. Паралельно з прибиранням сміття з нашого дому та спільного дому планети Земля. Так само, як це відбувається із очисткою Землі від фашизму та комунізму. Тепер час очиститись від рашизму.

Мізоросія може бути складовою частиною нашої культурної традиції, елементом виховання дітей, спрямуванням політики пам'яті, але НЕ МОЖЕ бути ключовою ідеєю нашого існування і підставою світосприйняття. Так, ми більше не будемо сприймати світ інакше, але ми мусимо залишатися українцями, мислити, як українці і діяти, як українці. Про зміни у нашому світосприйнятті читайте у цьому матеріалі. 

Існує думка, що ненавидіти легко. І зараз, поки йде війна, нам дійсно легко так сприймати усе російське, бо воно асоціюється з болем. Проте настане час, коли наш мозок буде намагатися запхати ці болючі спогади подалі, водночас ми будемо повертатися до звичного життя (це взаємозалежні процеси). Саме у цей момент ми вчергове побачимо, скільки російського насправді у нашому житті. Як ніби «приємно» включити блогера з розважального сегменту, послухати музику, яка пов'язана з приємними моментами в житті, чи заглянути на сторінку до людини, що була рольовою моделлю. І ось тоді ненавидіти стане важче, бо світ перестане бути чорно-білим і доведеться робити щоденний вибір. Цей щоденний вибір стане частиною фронту побудови України, на якому належить битися кожному з нас. Битися із своїми шкідливими звичками у поведінці і не тільки. Адже поведінкова складова не єдина. Суттєво важливішою є когнітивна складова. Це наше мислення. Це про те, на основі чого ми оцінюємо різні процеси, як формуємо власну позицію і яку ідентичність приймаємо. Невдовзі ми детальніше розглянемо ці процеси.

Звернімо увагу на політичний аспект. Під гільйотину конструктивної русофобії підпадуть «повернення добросусідських відносин», «відновлення торгівлі», «формування крос-культурної комунікації» та інші підрозділи повзучої культурної та економічної експансії. Народом смітника активно буде використовуватися наратив «мирної нації українців» задля уникнення культурно-історичної кастрації вєлікой расії. Важливо розуміти, що українофобія в рф зросте до ще більших масштабів, проте способи її реалізації будуть адаптовані до нових умов. Тому потрібно підготувати свою психіку до збереження у собі конструктивного русофоба. До речі, мовне та інші супутні з цією темою питання ми обговорювали у третьому епізоді подкасту «Винна (не) політика» під назвою «Як зберегти в собі русофоба?», який вийде 05.04.22.

Зазначимо лише одну дуже важливу деталь – розмовляти російською точно не означає бути росіянином. Адже розмовляючи англійською – ми не стаємо англійцями чи американцями. І це доводять мільйони українців, які, розмовляючи російською, втікали від бомб рф в цитадель україномовних «бандерівців» – на західну частину України. Де їх прийняли і зберегли власне від смерті. Міф про російську мову як індикатор вигадали в рф для виправдання військових злочинів – і вже тільки тому всі російськомовні у світі мають зневажати та гидувати будь-якими зв'язками з рф. І це ще одна причина для переходу на спілкування іншими мовами, адже перспектива рф – вимирання.

Загалом конструктивна русофобія і мізоросія залишаться з нами ще на багато років (а можливо і поколінь). Політичні актори та інститути, інтелектуальна еліта та громадські об'єднання, громадяни усієї України та частина громадян усього світу матимуть легітимізовану можливість (а ми вважаємо, що будуть зобов'язані) користуватися конструктивною русофобією для прийняття щоденних побутових та глобальних концептуальних рішень. Водночас мізоросія допоможе з етичною стороною питання, а також базовими установками щодо країни-смітника, її фауною та будь-ким, хто у тому смітнику порпається чи з нього щось виносить. Адже дерусифікувати та депутінізувати рф ми зможемо лише тоді, коли дерусифікуємо та депутінізуємо себе та усіх навколо.

Застосування чи незастосування конструктивної русофобії під час прийняття політичних рішень напряму залежить від щоденних дій кожного з нас. Тому кожен з нас відповідальний за повне виведення російського сміття (культури, контенту, ідеології, вати і т.д.) за межі українського культурно-інформаційного та політичного простору. Дерусифікуймо себе разом!

Богдан Бевза

Андрій Гінкул