8 листопада російське державне агентство ТАСС оприлюднило кореспонденцію з таким заголовком – «Козак: початок бойових дій в Донбасі з боку Києва стане початком кінця України». Розглянемо його у двох проекціях. Граматичній та психіатричній.
Незалежно від своїх мотивів, працівники агентства, які працювали з текстом, продемонстрували недостатній рівень писемності. Росіяни вжили прийменник «в», а слід писати «на Донбасі». Бо сам цей термін має не адміністративний характер, а економічний. Донецький вугільний басейн, який прийнято називати Донбасом, розташований на частинах територій трьох областей України і Ростовської області Росії.
Але головне не це, а особа того, чиї слова використовує ТАСС. Йдеться про Дмитра Козака – заступника керівника адміністрації президента Росії. Його заява про ймовірність одностороннього початку бойових дій українськими військами однозначно є бридкою провокацією проти нашої держави. А водночас і цинічною спробою прикрити провокаційні дії самого Кремля.
І врешті про найогидніше. Дмитро Козак народився в 1958 року в селі Бандурове Гайворонського району Кіровоградської області України. Свого часу вступив до Ленінградського державного університету. Вочевидь, саме там, у так званій «північний столиці» познайомився з Володимиром Путіним і відтоді вірно йому служить.
За статистикою, у сучасній Росії є до двох мільйонів українців. Безперечно, вони вправі працювати і робити кар'єру там, де вважають за потрібне. Але не мають права творити злодіяння проти етнічної Батьківщини та ще й у час війни. Втім, це справа совісті й честі або їх відсутності.
Зрадництво в українців завжди вважалося огидним явищем. Воно у нас прирівнюється до психічного відхилення, бо не властиве національному характеру. Тоді чому маємо непоодинокі вияви ворожості до рідної землі у тих осіб, які перестають бути українцями, досягнувши високих посад у Росії? Адже згаданий Дмитро Козак не один такий.
Пояснення підказала стаття Христини Морозової «Олігарх здорової людини» (site.ua). Авторка процитувала видатного українського громадського діяча і мецената Євгена Чикаленка: «Німці нам не страшні; кацапи страшніші, але не через те, що вони нас обрусять: коли не обрусили нас за 250 років, то не зможуть обрусити й далі. Вони страшні Україні своєю некультурністю: під московським пануванням наш народ не розвинувся, а понизився культурно, навіть став менш грамотним».
Вочевидь, до цього варто додати й зрадництво. На мою думку, на відміну від українців, поміж росіян, відколи вони почали формуватися в окрему націю, колабораціонізм і зрадництво завжди були доволі поширеними.
Згадаймо, ще понад чотири сотні років тому у Москві присягали на вірність як своєму цареві польському королевичу Владиславу. А ось і набагато ближчий історичний приклад. На службі у нацистській Німеччині перебувала так звана «Російська визвольна армія» (російськомовна абревіатура РОА). Через неї пройшло близько мільйона росіян. І це не враховуючи колаборантів на окупованих гітлерівцями територіях Росії. То чи дивно, що таких безчесних рис набувають російські громадяни інших національностей після тривалого проживання і спілкування з місцевим населенням.
