А яка вона, ота звичайна, і чи пам'ятає її ще хтось такою?..
13 липня 2014 року, Володимир Путін на трибуні стадіону «Маракана» у Ріо-де-Жанейро. У той сам час росіяни зухвало поводяться в українському Криму, наче на своїй землі. Донецька і Луганські області переживають жахіття війни, що прийшла зі сходу. Кремль пропагує проект «Новоросія» й підкидає в інформаційний простір географічну карту пошматованої України. Це факти, які волають. Не почутим їх неможливо. Але сучасній дипломатії провідних держав світу властиве притуплення рефлексів. Їх лідери усе ще вважають Росію звичайною і спокійно спілкуються з її президентом. А сам він приймає у Бразилії естафету чемпіонатів світу з футболу.
Через чотири роки ситуація стала кардинально іншою. Команда господарів турніру бездарно провалилися. Однак Росія зазнала ще боліснішого удару. Переважна більшість закордонних політичних лідерів виразно проігнорували запрошення на чемпіонат. З усього Євросоюзу підтримати своїх футболістів прибули лише президенти держав, чиї збірні виборювали чемпіонство у фінальному матчі. Як же ж на це прореагували кремлівські можновладці? Зціпивши зуби, продовжили шлях агресії, який щораз більше наближав їхню країну до статусу, що характеризується експресивним російським словом «изгой».
Рефлекси світової дипломатії прокидаються повільно. І ось цей процес нарешті завершився. Ми маємо право нарікати на його повільність, підраховувати, скільки бід і смертей відвернула б своєчасна твердість та рішучість колективного Заходу. Але офіційна Москва віднедавна таки стала основною темою з обговорюваних на міжнародному рівні проблемах. Кільце тиску довкола Кремля стискається.
Росія далі поводиться агресивно, наче не помічаючи, що вже опинилася у твердій палітурці. Але реагування на зовнішній світ стає щораз більш жалюгідним і навіть смішним. Тим часом ініціатива вже цілковито належить колективному Заходу. От переполошилися у Москві з приводу прибуття у Чорне море американських військових кораблів. Потім зітхнули з полегшенням. Прибуття скасовано! Але не встигли видихнути остаточно, як надійшла звістка, що тепер кораблі Королівського ВМФ Великої Британії відправляються до узбережжя України продемонструвати солідарність з нами.
Світ об'єднується у протистоянні злу. Ось лише один показовий приклад. Серію болісних ударів Росії завдала Чехія, що висилає 18 російських дипломатів через підозри у причетності російських спецслужб до вибуху на складі боєприпасів у 2014 році. Стіну посольства Росії у Празі активісти облили рідиною, що символізує пролиту кров. Компанію «Росатом» виключають з тендеру на будівництво нового блоку на АЕС «Дуковани».
А ще міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба отримав запрошення на онлайн-засідання Ради Євросоюзу із закордонних справ. Він разом з керівником дипломатії ЄС і міністрами закордонних справ усіх 27 держав-членів обговорюватиме деструктивні й агресивні дії Російської Федерації.
Знаємо, затиснений з усіх сторін ведмідь стає особливо небезпечним. Й Україна тут, на відміну від закордонних партнерів, перебуває у дуже вразливому становищі. Через отой спільний кордон, де зібрано стільки ворожих військ. Але додає впевненості думка, що Рубікон «умиротворення агресора» вже перейдено. А шляхетний гнів українців вже сформулював велику впевненість – Росія однозначно буде покарана. Попросимо Бога, щоб наша ціна за це не була надто великою.
