Взятися за цей допис спонукали коментарі до попереднього. Він мав заголовок «У Петра Порошенка – дві купи гROSHEй!». Йшлося про величезні суми коштів, які власник «Рошену» готівкою зняв з банківських рахунків, щоб влада не забрала. Смішно. Так, було...
Веселий настрій щез саме через ті коментарі. Їх виявилося зовсім небагато. Відгукнулося троє. Але тексти вразили однотипністю: агресивна неприязнь до автора коментованого допису і звинувачення у тому, що «заплатили». Одразу стало сумно – до чого доводить надмірне захоплення політикою! Отже, мене куплено? Тоді прошу чітко сказати, кого ви вважаєте замовником. А також чи поширюються звинувачення у «продажності» на «Радіо Свобода»? Адже на його сайт я двічі посилалася й інформацію брала саме звідти.
Ні, жодних образ! Чудово розумію, що тут нема нічого особистого. Просто на мене спроектована неприязнь до чинного Президента України. Хоча він у тексті не згаданий. Але така вже характерна особливість є у фанів електорального клуба Петра Олексійовича. Кожен, хто не захоплюється їхнім кумиром автоматично потрапляє у категорію «ЗЕ!ботів». Мимоволі спадають на думку рядки українського поета Володимира Забаштанського: «Не сотвори собі кумира: кумир витворює раба».
Отаке феноменальне явище у нашому заплутаному суспільно-політичному житті. Бо якщо ви, панове, так жадаєте повернення Петра Порошенка у президентське крісло, то робіть щось конструктивне. Хоча б як свідки Єгови стійте з книжечками на зупинках громадського транспорту і вступайте в розмову з перехожими. Натомість ви бродите соціальними мережами і атакуєте кожного, хто написав не те, що б вам хотілося прочитати.
Врешті, є у теорії виборчих технологій прописна істина – категорично не можна будувати агітацію на негативі! Це дає зворотній ефект до очікуваного. Хрестоматійний приклад принесли вибори 2006 року. Опозиційний блок «Не так!» володів дуже потужним ресурсом і мав у складі багатьох відомих осіб включно з першим Президентом України. Однак оперта на заперечення риторика принесла лише 11-е місце з показником 1,1 %.
Тому й агресивні вислови прихильників Петра Порошенка однозначно підуть йому на шкоду. Втім, важко нашкодити там, де й без того шанси невеликі. Прогнозування у політиці є не настільки складною справою, як може видатися людям непосвяченим. От давайте разом попрацюємо з цифрами.
Перемога Володимира Зеленського навесні 2019 року аж ніяк не була приголомшливою. У першому турі він набрав трохи більше 30 відсотків. Це могло б бути й друге місце за наявності ще одного потужного кандидата. Але такого банально не знайшлося! Український політикум виявився зачищеним. А про суттєві плюси для себе Петро Порошенко не подбав, вирішивши, що вдасться обійтися гаслами. Отож голоси тих, хто категорично не хотів бачити його на другій каденції, перетекли в актив опонента. Це арифметика. Володимир Зеленський у другому турі наростив свій показник майже у два з половиною рази, отримавши ледь не на 8 мільйонів голосів більше.
Втім, це вже минуле. Тепер про майбутнє. Передвиборчій обіцянці пана Зеленського про один термін я не вірю. Є ж «залізна відмазка» – не вдалося реалізувати усіх планів, забракло часу. Не вірю й у те, що зуміє він повторити у першому турі оті 30%. Надто великим є розчарування нинішнім гарантом. Буде 20, від сили 24 відсотки.
А як же Петро Порошенко? Пам'ятаймо, його на минулих виборах надто багато людей не сприймали. Звідси й неповних 16 % у першому турі. Наступного разу буде приблизно вдвічі менше. Партії «Європейська солідарність» і її лідерові теж бракує конструктивності. Вони не набирають нового електорального багажу, а старий поступово розчиняється. А це ще опоненти не взялися до деструктивної роботи. Не важко зрозуміти, куди вони скерують основний удар.
Досить заглянути на сайт ЦВК, щоб побачити ту давню сторінку Порошенківської політичної біографії, яку він однозначно хотів би рішуче вирвати. Йдеться про 11-те місце у виборчому списку Медведчуківської СДПУ(о). Якщо політичні недруги Петра Олексійовича зуміють знайти чи переконливо вигадати щось про його бізнес-контакти з Віктором Медведчуком, то прощавайте симпатії значної частини виборців з націонал-патріотичного табору. А тоді – не вище п'ятого місця і від 5 до 7 відсотків.
Ні, це не реквієм. У Петра Порошенка достатньо ресурсу, щоб залишитися помітною фігурою в український політиці, зберігши парламентську фракцію. От тільки варто переконати своїх прихильників знизити градус неприязні у соціальних мережах і не випускати на телебачення Ірину Геращенко та Олексія Гончаренка.
