Наприкінці року прийнято підводити підсумки у різних сферах. Міністерства та відомства постять красиві інфографіки, де яскраво зображають реальний чи уявно-популістичний ріст жирів у маслі. Я не бачив поки таких зображень щодо української науки, а на власний дайджест в мене бракне часу...

Аж раптом минулого тижня в Українському кризовому медіацентрі відбулася церемонія нагородження «Академічна негідність року 2017». Це типу науковий антиоскар, де відзначаються найбільш ганебні випадки плагіаторства, наукової фальсифікації, скандали, що сколихнули наукову спільноту тощо. Захід відбувається вже вдруге і сам по собі є великою перемогою для української науки, оскільки будь-яка правильна дія починається з оцінки існуючої ситуації та її критики, якщо потрібно.

Так от. Те, про що говорили ці шановані вчені — активісти громадської ініціативи «Дисергейт» — є чудовим підсумком усього недоброго, що сталося в науковій та навколонауковій сфері у 2017 році. І не треба додавати більше ні слова.

Подивимось? (коротко, обіцяю. Якщо хочете зовсім тезово — тут і тут з більш детальним описом номінантів).

1. Проблема плагіату в Україні. Вона поки, на жаль, не вирішується.

Звісно, всі вхопилися за звістку, що плагіатором року визнано екс-високопосадовця Арсенія Петровича Яценюка. Воно й не дивно: пан сплагіатив 70 сторінок тексту у власному стосі паперу, який гордо називається «Дисертація», а після цього стукав долонькою по столу і скиглив:

«Щодо фінансування науки. Науку фінансуємо, тільки в результаті з'являється стоси паперу, а не наукові праці. Так, на превеликий жаль, і за історію незалежної України в нас немає жодного Нобелевського лауреату.»

Те, що стоси паперів науковців допомогли країні не купувати електроенергію в Путіна, з його точки зору — дрібниці. А от його переписана дисертація «Організація системи банківського нагляду і регулювання в Україні», наскільки я розумію, дозволила ефективно наглядати за Дельта-банком, Приватбанком, Родовідом, Надрами і чим там ще?

Але за гучним прізвищем більшість (окрім, звісно, «Дисергейту») не помітила, що буквально кільків днів тому у стінах КНУ ім. Т. Шевченка було захищено дисертацію з плагіатом. Мова про номінантку на цю ж премію пані Анну Білоус. Громадськість вчасно помітила неподобство і направила в університет запит щодо ситуації.

Захист відмінили?

Ні. Він відбувся.

Після всіх скандалів з дружиною В'ячеслава Кириленка та Яценюком — «прості» громадяни, вбачаючи безкарність високопосадовців, поспішають бути схожими на них.

(так, тут має бути жарт про сина Порошенка. Тільки геть ніц смішного немає).

2. Проблема фальсифікацій у науковій сфері. Система, що створює купу перепон нормальним науковцям, не здатна чинити опір професійним профанаторам. І не карає їх.

Науковцям відомо про способи накручування цитувань власних статей, публікацію статей у «мурзілках» та участь у фейкових конференціях. Бюрократія ці підробки практично не здатна помітити. Більше того, сам Кабмін хоче додати ще один маразм і планує запровадити так званий «Індекс Гройсмана».

Але те, що я почув щодо переможця номінації «Фальсифікатор-2017» — Катерини Кириленко — просто мене вбило.

Катерина Кириленко перемогла минулого року у номінації «Плагіатор-2016», тому що запозичила купу тексту і маячні про легендарного Лептонного Бога у інших «науковців». За це вона жодним чином не була покарана і не була позбавлена ступеня (можна ще почитати тут).

І що Ви думаєте? Виявляється, що той шматочок нібито своїх власних досліджень вона ... підробила!

Тобто, вона не тільки сплагіатила 5 посібників, підручник, третину докторської дисертації, монографію, автореферат і десяток статей, вона вигадала результати апробації своєї дисертації у студентів свого університету (докладно — тут).

Що ми маємо? Колись МОН, ще за часів Табачника, ускладнив життя науковцям, вимагаючи для захисту, наприклад, ступеня кандидатів наук, не 3, а 5 статей. Для справжнього науковця — фізика, хіміка, біолога, медика тощо — дві додаткові статті, особливо в експериментальному дослідженні — важкий тягар. Але, як бачимо зі статистики захистів педагогів, соціологів, економістів — їм це не заважає. Бо, бачте, виявляється, результати можна просто вигадувати і жоден бюрократичний бар'єр їх не зупиняє.

3. Псевдонаука в Україні — квітне буйним цвітом.

Передбачувано «Дисергейт» у номінації «Псевдонауковець — 2017» переможцем назвав декана факультету інформаційних технологій КНУ ім. Т. Шевченка (ой, знову КНУ) Юрія Теслю. Автор «Теорії несилової взаємодії» сильно збурив інформаційний простір науковців. Так, це та теорія, де метеорит летить до Землі не через гравітаційну взаємодію, а через те, що Земля його переконує це зробити, і він (так, метеорит) приймає рішення до неї летіти. Вона настільки безглузда, що Українське фізичне товариство навіть виступило із заявою.

Проблема ж у тому, що номінантами на відзнаку були лише гучні імена — Бебик, який вигадує альтернативну історію про «великих укрів», Мачуський, що розвиває квантову нумерологію та Ходаківський з його синергетикою економічних і соціальних систем.

Насправді ж, псевдонауковці вже практично всюди і плодяться, наче ті бактерії в агарі (таке середовище типу бульону, в якому вони чудово існують і розмножуються).

Чого варта лише нещодавна історія з Квантовою культурологією з Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв!

І найбільша біда, що псевдонауку навіть не можуть розрізнити ті, хто це має робити (наприклад, нинішній Директор департаменту вищої освіти у своїй праці, присвяченій ліцензуванню освітніх програм, посилається на «концепцію несилової взаємодії» Теслі. — посилання [20]).

4. Криза наукових журналів в Україні — в розпалі. Але надія, схоже, є.

Усі фальсифікації, плагіати та псевдонаука з попередніх трьох пунктів легалізуються в Україні в очах бюрократів через наявність великої кількості «смітникових» журналів. Нормальні наукові журнали мають надзвичайно жорсткі правила прийому результатів наукових досліджень до публікації. Тому туди практично неможливо запхнути марево про Лептонного Бога чи «Теорію несилової взаємодії». В Україні ж існує купа видань, які легко надрукують, що «люди ходять на руках» чи «люди ходять на боках».

В принципі, у нас демократія та свобода слова. Саме завдяки їй я зараз пишу ці оціночні судження. Проблема ж у тому, що журнали-"смітники" беруться до уваги при захисті дисертацій чи враховуються при просуванні кар'єрними сходами в науці та освіті.

Беззаперечним переможцем у номінації "Смітниковий журнал-2017" став "Астма та Алергія", що опублікував статтю про оздоровчий ефект чудотворних ікон. І це видання Національної академії медичних наук!!!

Практично будь-яка нісенітниця, що в Україні видається за науку — публікується у дивних "кладєзях" знань.

Проте, зауважу, що надія на порятунок конкретно по цьому пункту вже є. Сьогодні я дізнався, що з'явився новий Проект наказу МОН "Порядок формування переліку фахових видань України", узгоджений з Науковим комітетом.

Сподіваюсь, що завдяки цьому кроку, вже наступного року ми не почуємо скандалів, аналогічних усьому вищезазначеному.

5. "Токсичні ректори". В найкращих вишах країни.

Ще одним недобрим явищем року, що минає, є керівники тих вишів, в яких і виникають регулярні плагіатні та псевдонаукові скандали. Просто вчитайтеся в номінантів: Амосова Катерина Миколаївна (За керівництво токсичною колискою лікарів у НМУ ім. О. Богомольця), Андрущенко Віктор Петрович (За клерикалізацію педагогічної освіти та продукування політологів-плагіаторів), Губерський Леонід Васильович (За багаторічну підтримку плагіату і плагіаторів в ІЖ КНУШ), Дмитриченко Микола Федорович. (За утворення токсичної мережі плагіаторів і фальсифікаторів в НТУ), Поляков Микола Вікторович (За системну підтримку плагіату і плагіаторів в ДНУ ім. О. Гончара).

Що тут коментувати? Сумно.

"Токсичним ректором-2017" став ректор КНУ пан Губерський. Зауважу, що історія з захистом пані Білоус та скандал із паном Теслею не враховані у цьогорічній номінації. Тому, думаю, наступного року він знову може опинитися у переліку.

6. Наступ псевдонауки на науку

Також цей рік запам'ятався гучними навколонауковими скандалами. Чого варта лише історія про вимагання депутатами Верховної ради Нобелівської премії українській вченій. Тому логічно, що була номінація "Розголос-2017", в якій пригадуються найбільш резонансні події у науково-освітньому просторі та їхнє висвітлення у мас-медіа. Тут і НАЗЯВО, і вступна кампанія, і репозитарій академічних текстів тощо.

Але перемогла історія все з тим же паном Теслею, що подав до суду на вчену, яка назвала його псевдонауковцем. Виходить, що окремі персонажі не тільки не соромляться своєї маячні, активно її пропагуючи, а й "йдуть у наступ" на вчених. Друге судове засідання у справі відбудеться, до речі, вже 19 січня.

Тобто, протистояння зі справжніми науковцями за рік плавно переросло з репортажів про нібито корупцію в наукових Інститутах до залів судових засідань.

Прогрес?

7. Система вимагає змін.

Остання номінація "Посіпака 2017" — є оцінкою діяльності чиновників, які своїми діями або бездіяльністю забезпечують безкарність академічно недоброчесним науковцям та освітянам.

Тобто це ті люди, які мають владу і повноваження припинити фальсифікації, псевдонауку та, взагалі, імітацію бурхливої наукової діяльності, але з певних причин ніц не можуть чи не хочуть вдіяти. Хто номінанти? Лілія Гриневич, Володимир Ковтунець, Василь Кремень, Максим Стріха, Андрій Шевцов та Світлана Криштоф.

Хто переміг? Очевидно, що перші два місця отримали люди із найвідомішими прізвищами та найвищими посадами — пані Гриневич та пан Кремень. При тому, що, звісно, керівник відомства, в якому відбуваються неподобства, цілком і повністю за них відповідальний, мене вразила кількість чиновників "меншого рангу", які ніколи не перемагають у подібних рейтингах, але саме за підписами яких і продукуються всі технічні і процедурні маразми, що сприяють процвітанню псевдонауки та плагіату.

Ось, як приклад, історія останніх двох днів. Заголовок у ЗМІ: "МОН просить підтримати олімпіаду "Юні знавці Біблії"". Читаємо прізвище того, хто підписав листа — і от, готовий номінант на наступну церемонію нагородження.

Але про нього забудуть. Бо прізвище — маловідоме.

Робити для них окремий рейтинг?

Вишенька на тортик: з прес-конференції я зрозумів, що у 2017 році жоден кандидат чи доктор наук не був позбавлений свого ступеня. В цей же час у здичавілих на болотах ступенів позбавили 200 кандидатів наук та 40 докторів.

Ну, і що з цим робити? — спитаєте Ви.

По-перше, подякувати громадській ініціативі "Дисергейт" за аналіз. Перш ніж щось робити, важливо оцінити глибину дна, на якому ми сидимо в оточенні людей, що улесливо нам співають "Все добре" та "Переможемо" (ой) і критично поглянути на все, що відбувається.

По-друге, ігнорувати тих, хто радить "не виносити сміття з хати". Тут окрема ремарка. На відео з церемонії чутно запитання журналіста телеканалу Zik Сергія Братішка, що цього року Станіслав Ніколаєнко (саме він є керівником спецради, де захистилася пані Кириленко, та в його дисері теж знайшли плагіат) назвав антиплагіатну ініціативу "Дисергейт" грантоїдською та такої, що паплюжить українську вищу освіту, щоб студенти втікали до європейських вузів. На жаль, я не знайшов джерело цієї фрази, але якщо така була — це багато свідчить про її автора та його рівень толерантності до корупції в освіті.

(знайшов. Він таке правда говорив — тут. Господі, жгі.)

По-третє, діяти. І тут, я Вам скажу, надія є. За всіма пунктами. Запрацював Науковий комітет Національної ради з питань розвитку науки і технологій і, як я вже наводив приклад, МОН почав із ним радитися з певних питань. Скоро відбудеться перше засідання Нацради. Сподіваюсь, зростання бюджетних витрат на науку позитивно вплине на стан нормальних науковців, а оцінка діяльності наукових установ дозволить почати процес відсікання "мертвого" від "живого". В самому МОНі мають запрацювати нові Директорати.

Головне, щоб у людей, які нині реформують науку, не було жодних ілюзій щодо стану справ.

З власного досвіду спілкування із ними можу сказати — ілюзій у них дійсно немає.

Інша справа — що вони з цим роблять.

Але то окрема історія.

Переможемо.

P.S. Якщо Вас не влаштовує, що текст занадто сумний, а Вам дуже хотілося перемоги — пропоную звернути увагу на перемогу Нафтогазу над Газпромом. Або на те, що наші воїни вже четвертий рік успішно стримують здичавілих і решта України спокійно прикрашає ялинки. Саме ці два факти дають шанс на розбудову науки, освіти та економіки загалом. В суперечках, зрадоперемозі і боротьбі. Інакших реформ не буває. Ми ж дбайливо збирали та викохували проблеми 25 років. Тому зараз нам так боляче.