І ось встає із піни Понту
Над хвиль розгойданим свічадом
Співуча мрія горизонту –
Сліпуча Степова Еллада.
Євген Маланюк
«Символ», збірка «Перстень Полікрата»
Мені не подобаються постійні порівняння нинішньої війни лише з ІІ-ю Світовою (а часто — й в іпостасі «Вєлікой Отєчєствєнной»).
Зокрема, в «штамп» перетворюється очікування «Сталінграду» (що має символізувати перелом ходу подій на нашу користь). Щось в цій образності, яка апелює до перемог та поразок в відносно нещадавніх битвах тоталітарних «Хижака» та «Чужого», не те.
І в масштабі, і в перспективі, і в смислових параллелях.
Куди доречнішими (хоча й не очевидними, не загально відчитуваними — бо, можливо, трохи пафосними) здаються порівняння російсько-українського протистояння початку ХХІ ст. з греко-перськими війнами V століття до н.е.
По-перше, як і зараз в Україні, в тих війнах йшлося про зіткнення принципово відмінних політичних систем (східна деспотія проти зародку демократичного суспільства, жорстко централізована держава проти строкатого конгломерату міст з вкрай заплутаними взаєминами між собою).
По-друге, сили сторін також були очевидно неспівмірні. Тодішні аналоги сучасних «військових аналітиків», мабуть, давали невтішні прогнози для купки вкраплених по узбережжю грецьких полісів. Просто порівнявши їхні ресурси та військову потугу імперії Ахеменідів. І також би не врахували важливий фактор-”вододіл" між учасниками конфлікту, що вплинув на його перебіг і кінцевий результат. А саме — те що нормою для персів було без(у)мовно (лізти в автозак) підкорятись силі. А нормою для греків — затято опиратись сильнішому (у власних міфах вони протистояли навіть богам:-)).
По-третє, вперше в історії було продемонстровано, що військо з вільних людей ефективніше, ніж армада рабів. Найчастіше то ілюструють звитягою спартанців. Проте в дійсності, навіть при Фермопілах, такий ефект досягався не "спецпідготовленими" лакедемонянами, а, насамперед, завдяки гнучкій кооперації сил, знань, умінь і навичок представників різних еллінських міст-держав.
Якоюсь мірою "накладається" й логіка та хронологія тодішніх і теперішніх подій. Грецький "схід" (поліси на узбережжі Малої Азії) був швидко захоплений імперією силою або й сам, з різним ступенем ентузіазму, почав "колаборувати" з персами. Так чи так — в арміях вторгнення до "серцевинної" Греції і за Дарія, і за Ксеркса, було багато еллінів (тактика імперій — незмінна в тисячоліттях).
Не було також "неперервної" війни — йшлося про серію конфліктів. Перший з них завершився Марафонською битвою у 490 році. Це була перемога греків, яка, втім, суттєво не зменшила можливостей і бажання персів (повторить) продовжувати війну.
Проте тоді а) був отриманий "перепочинок" на десятиліття і б) "луснув" міф про непереможність і всесильність могутньої імперії. Кожен сам може вирішити, наскільки це схоже на останні 8 років, які минули між лютим 2014 та лютим 2022.
Нове вторгнення, у 480-му році, розпочалося для греків з поразки при Фермопілах. Дуже ілюстративної та повчальної. З одного боку битва унаочнила, що ефективно протистояти навалі можливо маючи на порядок менший людський ресурс, але ефективно використовуючи військову тактику та озброєння. З іншого — що завжди знайдеться зрадник, що покаже "обхідну стежку"...
Так чи так, але навіть поразка при Фермопілах та "нічия" в морській битві при Артемісії давали впевненість, що перемоги — можливі. Щоб там не розповідала імперська деморалізуюча пропаганда та перські посіпаки з числа місцевих та навколишніх "пораженців" (до речі, в числі останніх був і македонський цар Александр І — предок могильника держави Ахеменідів Александра ІІІ Великого).
І вже того ж, 480 року, флот на чолі з афінянином Фемістоклом потопив перські кораблі в битві при Саламіні. А наступного — військо, очолене спартанцем Павсанієм розгромило сухопутний корпус вторгнення в битві при Платеях, розпочавши процес деокупації підкорених персами територій.
Плутарх повідомляє про цікаву дискусію між Фемістоклом та Арістідом після перших перемог. Йшлося про те, чи варто руйнувати (кримський міст) наплавну перську переправу через Геллеспонт (Дарданелли), щоб "захопити Азію в Європі" (відрізати шляху відступу чи прибуття підкріплень). Перемогла позиція, що цього робити не варто — достатньо виразно позначити це як погрозу, щоб "стимулювати" нападника швидше піти геть...
Так чи так, українці в 2022, як і греки дві з половиною тисячі років тому, ще дуже далекі від моменту, коли імперія погодиться "відчепитись" (мир, що підсумував півстолітній греко-перський конфлікт, був підписаний лише в 449 році до н.е.).
Щоб не зурочити — ми зараз знаходимось десь, плюс-мінус, на етапі "між Артемісією та Саламіном". Даний період був наповнений багатьма втратами (зокрема — були захоплені і спалені Афіни) та тактичними відступами.
Але, попри це — не "накритий" тінню песимізму та зневіри.
- Монета міста Ольвія, V ст. до н.е. На ній зображено Геракла, що натягує тетиву лука та колесо. Село Парутине в Миколаєвській області, біля якого розкопані залишки цього давньогрецького полісу, знаходиться у безпосередній близькості до лінії фронту.
Місія сучасної України - типологічно схожа до тієї, яку в історії людства зіграла Давня Греція. Не просто вижити/встояти перед навалою. Але й, в перспективі, "нав'язати свої правила гри". Якщо не "стерти в пил", то, як мінімум, "фрагментувати" нападника, позбавити його можливості атакувати.
Проект довготривалий і складний, з не очевидним в рамках одного-двох поколінь результатом.
Як у фінальних рядках вірша "Степова Еллада" Євгена Маланюка:
"І хоч рубати буде кат
Гидку потвору вже на — амінь,
Та довго ще живучий гад
Підскакуватиме шматками".
