Щодо історії появи образу "Uncle Sam" (Дядька Сема) є декілька версій.

Згідно з однією з найпопулярніших, це була «народна інтерпретація» позначки US (United States) на продуктах для армії, що їх постачав торговець Семюел Вільсон на початку ХІХ століття.

Ця історію остаточно зробили «канонічною» у вересні 1961 року. Тоді Конгрес США прийняв спеціальну резолюцією, якою Вільсона було визнано «прабатьком національного символу Америки – дядька Сема». У 1976 році (до 200-ї річниці Незалежності) все це «відлили у бронзі» — спорудивши відповідний пам'ятник.

5fa3ea1a3715b.jpg

Однак підприємець з Массачусетса, якщо й доклався мимоволі до формування напівжартівливої-напівсерйозної «персоніфікації» Сполучених Штатів, був лише одним з багатьох причетних до цього процесу.

По-перше, типологічно схожий образ — Брат Джонатан – виник у американському фольклорі ще в період Війни за незалежність (1776—1783). Він, щоправда, «персоніфікував» лише Нову Англію (регіон на північному сході США). Але, при цьому, візуально його зображення дуже нагадували пізніші зображення Дядечка Сема. Цей персонаж зазвичай мав капелюх-циліндр, полосаті штани та темне пальто.

5fa3ef1f34094.jpg

По-друге, байки про "Uncle Sam", в яких фігурував Вільсон, виникли під час англо-американської війни 1812-1815 років. Дуже вірогідно, що вони були спробою протиставлення англійській «народній персоніфікації» — Джону Буллю (John Bull — буквально Джон Бик).

Булль зображався червонолицим низькорослим товстуном, з неодмінними бакенбардами, в червоному сюртуку кольорів британського прапору (або й з самим прапором). Худий, блідий та довготелесий Дядечко Сем, з одного боку мав візуально різко відрізнятися від свого англійського візаві, а з іншого – не міг бути менш солідним, стильним та патріотичним.

5fa3eb0e72873.jpg

По-третє, більш чи менш завершених форм образ набув лише у період після Громадянської війни 1860-1865 років. Зокрема, достатньо аргументованою є версія про те, що характерні риси обличчя та борідку персонаж «успадкував» від першого та єдиного Президента Конфедеративних Штатів Америки Джеферсона Девіса (1808-1889).

5fa3ec16b6f3e.jpg

Карикатури на Девіса, що їх малював художник Томас Наст (1840-1902) – містять всі елементи «класичного» Дядечка Сема. До речі, саме Наст остаточно оформив також емблеми Республіканської та Демократичної партії (слона та віслюка).

5fa3ecfa3cb38.jpg

Усі подальші модифікації (найбільш значуща з яких відбулася під час І-ї Світової війни, коли художник Джеймс Флегг дещо змінив риси обличчя персонажа, використавши елементи власного автопортрета) вже не мали принципового характеру.

5fa3ed678e958.jpg

Ближчим до дизайну Наста, аніж до версії Флега є Дядечко Сем на російському плакаті 1917 року, де йому товарищує загадковий «Иван-демократ».

Цей плакат – похідний від афіші «кинематографического спектакля в 7-ми частях, поставленного под управлением господина Д. В. Грифита» під назвою «Свобода. Товарищи-демократы Иван и дядя Сэм».

Автори сценарію цього фільму явно намагались обійти утруднення, що виникали з відсутності аналогічної «народної персоніфікації» Росії. Ну не міг же Дядечко Сем назвати своїм товаришем-демократом ведмедя і на пару з ним боротись за свободу :-)

5fa3ee9d293f4.jpg

Єдине, чим могло допомогти в цій ситуації звернення до російського фольклору – був образ казкового «Иванушки-дурачка». З точки зору росіян, це був цілком позитивний герой, який «воплощал особую сказочную стратегию, исходящую не из стандартных постулатов практического разума, а опирающуюся на поиск собственных решений, часто противоречащих здравому смыслу, но, в конечном счёте, приносящих успех».

Його, вірогідно й використали як протип для «нєвєдомой звєрушкі» – «Ивана-Демократа».

Інформації про пригоди героїв того фільму бракує (ймовірно його копії не збереглися).

Відомо, втім, що демократія в Росії не так і не прижилася. Короткі періоди 1917-го та початку 1990-х самими росіянами сприймаються як якісь неприродні непорозуміння. А ще вони живуть сподіваннями що (Захід остаточно загниє) Дядько Сем якогось разу не переживе американську електоральну бурю…