До виборів залишилося вже менше тижня, а соцопитування віщують найбільші відсотки електоральної підтримки Володимирові Зеленському. Президентом України, яка вимушено веде війну з Росією, може стати комік-КВНщик, котрий не мав досвіду в політиці, дипломатії, юриспруденції. Котрий не був міським головою, головою ОДА чи ОТГ, місцевим чи народним депутатом, міністром тощо.

Пригадую, як перед президентськими виборами 2010 року я чув у маршрутці розмову двох алкоголіків: «Корочє в другом турі будем голосувать за Віктора Хведоровича, бо нада шоб він побідив, а в первом тоді за Її… За Неї… За Вону. Ну, бо ми ж джентльмени». Незадовго після, люмпен, що вбачав у Януковичеві «мужчину статного і серйозного», «свого парня», «людину з народу», «захисника російської мови» і т.д. на підставі цих сумнівних критеріїв обрав двічі несудимого зека гарантом Конституції України.

Втім, як видно з тези «в первому – за Юлю, в другому – за Вітю», критеріїв як таких немає. Взагалі, для пересічного Українця характерне легке і зневажливе ставлення до власного права голосу. Голоси продаються за гречку, голоси продаються за гроші, дорослі освічені люди і молоді недосвідчені студенти голосують «по приколу» чи «проти всіх» за Ляшка, даючи йому невиправдано великі відсотки на парламентських виборах. Завдяки електоральному розпіздяйству у другй тур президентських виборів вийшов Симоненко, завдяки ньому ж переміг Янукович. Та й взагалі ситуація вибору між Кучмою та Симоненком чи Януковичем і Тимошенко виглядає сумнівно.

Пригадую і таких, що у 2014 по приколу ж голосували за Порошенка на підставі «ха-ха-ха, конфєт поєдім». Я тоді за нього не голосував.

Що ж виходить на ділі? «Кондитер» Порошенко виявився державником, котрий приклав руку до розбудови і дерадянізації армії, створення її нової форми, децентралізації, безвізового режиму та асоціації з ЄС, зміцнення позицій української мови в українському ж інформаційному просторі, визнання Вселенським патріархатом канонічності українського православ'я. Завдяки зусиллям Порошенка і укладенню свого часу, здавалось би, безнадійних і ба навіть зрадницьких Мінських угод, на Росію посилився тиск міжнародної спільноти і було накладено санкції. Завдяки його ж зусиллям Європа та Америка вливають в Україну гроші та постачають військову техніку.

Але державник – це неприкольно. Тому ви, ті, хто по приколу обирали Симоненків, Януковичів і Ляшків, у неділю тридцять першого березня віддасте свої голоси за скомороха Зеленського. Адже це весело і прикольно, коли молодою демократією, на яку напала міліарна імперія, керує блазень. Відомий своєю послідовною антиукраїнською позицією: «в любом колічєствє с любой сторони', «– Зачєм парад проводіл? – Сосєд пугал!', «а шо єслі видать „Бєркуту“ ебонітовиє палочкі?» і т.ін. Блазень, якому в цілому насрати на мовне питання і українізацію (“отцепітєсь„). Який зневажає надання томосу про автокефалію українській православній церкві («термос про авававтокефалію“). Який не має власної думки і вірить у будь-які нісенітниці, сказані експертами (зарплата 4000$ для вчителів). Програма якого – сумнівної якості серіал „Слуга народу“, в якому він прямим текстом посилає в жопу голову МВФ (яке мудре державницьке рішення!).

Що тут скажеш. „Ти готовий дати системі пендаль?!“ – кричить у передвиборній рекламі Зеленського екзальтований юнак. Да, це дуже класний план – дати пенделя системі Української держави, яка ледь-ледь почала вибудовуватися на третьому десятилітті незалежності.