Це не я сказав, взагалі-то. Це анекдот такий був на початку нульових. Ну, ви ж пам'ятаєте ті часи, коли в нас взагалі терактів не було. А тепер є. Такі як в анекдоті, але про нього пізніше, зараз же в чому суть претензій. Ну ось подивились ми відео звільнення заручників у Луцьку. Так би мовити апогей теракту. Фінал. Розв'язка. Іспанський стид. Що то було взагалі? Де драма? Де відчуття безвиході? Треш? Драйв? Де хоть щось? Телебачення цілий день нагнітало, нагнітало та так і не нагні.. нагну.. Не пройняло, коротше. І ось він один дзвінок рішали і все скінчено. Фінальна сцена. Антураж аж аж. Майже пастораль. У скверику припаркований бусик, на задньому плані чутно дзижчання мотокіс. Ну а шо не косити газони тепер, раз ви тут теракти затіяли? Рука оператора тремтить наче він і сам тіко соток з десять викосив. З автобуса виходить терорист. Йому невдобно, він ніяково озирається, бо й сам не раз американське кіно бачив, де в таких випадках на дахах вже позалягли і гріють курки пальцями снайпери. Так, ррраз і Крєпкій орєшек Корбан Даласс вискакує з за рогу і.. Та що я вам розказую, ви ж самі все бачили. Хто ще хоче вести переговори? Все таке.. Але нічого подібного не відбувається, натомість до переминаючогося з ноги на ногу героя прямують троє в різнострої. Воєнний, залізничник і постовий ППС. Ну, принаймі мені так здалося. Їм теж невдобно, ніхто не знає що робити, бо тактильного досвіду нема ні в кого, а з того що говорить теорія, та перегляд американського кіно, випливає, що все має відбуватись інакше. Вони мають бути не в сигнальних жилетах, а в повному обладунку і рухатись не як дємбєль по рідному селу, а розсипатись, звільняючи бісектриси вогню один одному. Та й терорист не мав би себе так ніяково поводити. Та що поробиш, сталося, як сталося, ну не було в Україні такого раніше і ніхто не знає, як воно правильно, щоб як у людей. Як у кіно не вийде, бо ми ж знаємо, що там по шмат дублів знімають, поки красиво вийде, а тут тіпа реаліті шоу. Нічо, навчаться. Лиха біда початок, то раніше було так, що я нічого страшнішого за підрив сміттєвого бака на зупинці громадського транспорту Дніпрі (тоді ще Дніпропетровську) перед Євро-2012 згадати не можу. Тоді це терактом назвали, доречі. А заре Скриньку Пандори відкрито. Та повернімося до наших героїв. Підійшли вони, стоять, як давні закохані на випадковій зустрічі — і сказати б щось тре, а нічого. Штовхаються ліктями: Давай ти, ні, давай ти. Вобщім, самий меткий заломав руку терористові, зачитав йому його права (закреслено), поцікавився чи не занадто боляче і повів до начальства, най воно рішає, що далі робити. Павза. Із автобуса несміливо виглядають, а потім, не дочекавшись жодних інструкцій, починають виходити заручники. Виходити і.. Розходитись. От буквально. Може їх там за рогом потім хто й зустрічав, але в кадр це не потрапило. Все, виходьте, на сьогодні вільні. А де по два спецпризначенця, що загортають бранця в клітчатий пледик і ведуть на медобстеження прямо із автобуса? Де психологічна допомога заручникам? Ну ви вже якщо самі не знаєте, як треба, то хоч би знов таки пригадали, як у кіно робиться. Ні. Павза номер два. І коли вже всі вирішили, що все, кінець і зараз водій просто заведе бусик і поїде далі на маршрут, як тут з'являється кавалерія. Ефектно так з'являється. Зі світлошумовими гранатами і штурмує порожній (!!!) автобус. Нє, ну ви вже якщо заїзджали по дорозі на каву, то хоч би по радєйці поцікавилися обстановкою.. Фейспалм..

Однак резюмуємо. Ніякого теракту не було, а була дешева вистава. Фарс по найогиднішим Кремлівським лєкалам. Згадали, як там на початку тих же нульових піднімали рейтинг тамошньому Володі. Радує одне, що того рівня цинізму, з яким свої спектаклі розігрували в Москві та Волгодонську актори ФСБ, наші ліцедії ще не досягли, але вони вчаться. Також можна зробити висновок, що організували все самотужки, без співпраці з россійськими профі, по фігурі терориста. Він хоч і вдало вписався у сценарій та одного штришка не вистачає. ФСБовці би вибрали АТОшника. От зуб даю. Колишній АТОвець, що захоплює заручників та ще й в Луцьку, що може буть краще для рубрики «А что там у хохлов?». Тому справились власними силами. Вийшло так собі, але звиняйте. Чим багаті.. Рейтинг ще невідомо чи зросте (було б непогано, та спектакль не вдався), а от задача мінімум вже виконана — весь Фейсбук миттю забув про залишеного вмирати воїна, та кинувся терзати нову кістку.. З поганої вівці хоч шерсті клок. Те що тепер кожен міський божевільний може повторити подвиг Луцького терориста і запросто поговорити з головою держави стратеги з Банкової як завжди не врахували. І не тільки божевільний. А й справжній терорист. І вимоги можуть бути не такими смішними. Що робити будеш, Володимире Олександровичу? В страшні часи вступаємо. Залишаеться лише згадувати початок нульових:

2001-й рік. Україна. Райцентр. Біля чіпка сидять два кума й п'ють горілку. Раптом з неба пікірує кукурузник і вдаряється в сусідню двоповерхівку. Гуркіт, скрежет, ломаються два балкони і літак падає у кущ бузку.

Один з кумів, чухаючи потилицю:

-Яка країна, такі і теракти..

Смішно було..