Коли в жовтні перші z-канали запропонували російським окупантам окрім таких «цінностей», як то інвентар лялькового театру (що вони хоч там знайшли цінного?), вивезти з Херсону також і прах князя Потьомкіна, я був, м'яко кажучи, здивований. Набуя? Те, що ви мародери вже давно всім зрозуміло. Те, що ви пограбуєте музеї та церкви (а музейні та церковні цінності також були в запропонованому переліку) не підлягало сумніву. Але Потьомкін? Точніше кістки Потьомкіна? Офіційна, чи, точніше, тоді ще не офіційна, версія звучала як «так, как они могут быть осквернены противником». Тобто нами. Ну, здрастє. Тридцять років кості там лежали за Незалежності, з них 8 років (тм) уже за нацистської Хунти, і не осквернялися, а тут раптом почнеться?. Це добре, що на росії нарешті зрозуміли, що повномасштабна війна змінила все, і, в першу чергу, відношення до самої росії, але ж блять осквєрнєніє? Враховуючи той факт, що чувака, що спав по черзі з п'ятьма своїми племінницями ще якось осквєрніть вкрай важко, не уявляю, що має зробити пратівнік. Ми себто. Може ми не настільки пратівний пратівник, як вони нас вважають? Але вже під кінець жовтня до рекомендацій воєнкорів із z-каналів додалась цілком реальна інфа, що винос тіла таки відбувся. Вангую канонізацію Потьомкіна Синодом РПЦ із подальшим його розчленуванням на святі мощі. А років через сто по церквам і монастирям росії буде вже 4 голови князя, пальців самих лише рук 180, а найсакральніших часток.. Нє. Мій внутрішній Ржевський підказує, що найсакральніша буде лише одна й вона оберігатиме бункер під Уралом не гірше всіх комплексів С-500 разом взятих. Може хто там у них на той час буде путіним її навіть на шиї носитиме. Жарт.
Та ось, вже після звільнення, з'явилось відео з Єкатерининського собору (випадково так назвали мабуть), де показали порожній постамент, на якому раніше було встановлено домовину з останками. Іхтамнєт. Але щось тут мені підказує, що якби могилу нещасного князя розкопали (вже в дев'яте в історії, до речі) українці, то вже одне тільки це на федеральних каналах було би названо «осквєрнєнієм». Миттєво. До ворожки не ходи. Навіть якби це робили не міфічні нацики, а, скажімо, цілком реальні науковці-генетики. Чи етнографи. Не важливо. А якби ми ще й вирішили рештки кудись перемістити… Вселенський плач по розіп'ятому хлопчику в трусиках нам би здався мертвою тишею. Ви ж пам'ятаєте історію Бронзового Солдата? Ну, це коли в Естонії з почестями (!!!) перезаховали 13 радянських військових з центру Таллінна на військове кладовище та туди ж перенесли і бронзовий пам'ятник, що був встановлений на могилах. Це ж назвали якраз осквєрнєнієм і що тоді почалося. Хоча ще в радянські часи подібні перепоховання ні в кого питань не викликали. В моєму рідному селі поховання воїнів, що померли від ран під час війни у госпіталі Амосова ППГ-2266, двічі перетягували як мавпа газету по центру села, допоки не розмістили на сільському цвинтарі. І нічо. Це не осквєрнєніє. Це другоє. Як другоє знесення бульдозером пам'ятника льотчику Пройденко, що загинув захищаючи Москву, у селі Апрелівка. Бульдозером, Карл! Бо, бачте, Київську трасу треба розширювати, а тут якісь крила з землі стирчать. Головне щоб вулиця була широка, заасфальтована і освітлена, еге ж? І не важливо як вона називається. А називається та ділянка траси вулицею Пройденко, до речі. Яка іронія! Або облаштування на місцях масових поховань часів Другої світової у Тульській та Ленінградській областях не менш масових сміттєзвалищ. Це за знесення пам'ятника «визволителям Радянської Латвії» у Ризі слідком РФ може кримінальну справу порушити, а прикопати сміттям братську могилу це нормально. Це другоє. Ось така готтентотська мораль. Але повернімося до нашого Потьомкіна.
Викрадення російськими мародерами решток князя не викликало в інформаційному просторі Неньки такого ажіотажу, як викрадення єнота. Je sius єнот. А даремно. Все з ним буде гаразд. Позивний «Єнот», на відміну від єнших там лам та вовків, яких тупо перегнали з одного стійла в інше, вже впровадився туди куди треба, прямо у лігво ворога. І ВДВшники, що весело постили відео у Телеграмі, ще не раз пожалкують, що повелися на маніпуляції підступного агента. Ви ж не забули, що це чисто наша фішка – бойові гуси, комарі.. Тепер ось єнот. Був ще Котик зі Зміїного, що вдень ніжився під південним сонцем, а вночі вирізав у окупантів одного юніта за іншим. Але його недолугі журналісти спалили і тераз досвідчена бойова одиниця приречена до скону працювати в архіві на Володимирській. Тож з єнотом все буде добре, а от з прахом князя Потьомкіна треба щось робити, доки його в РПЦ по шматочках не роздерибанили. Ось кого насправді треба на пам'ятник Катерині ІІ міняти. Воно і в темку так буде як ніяк — не чужі люди вони були. Але й для українців дядько не чужий. Я б навіть сказав – сакральний. І не тому що сам-один будував українські міста у Дикому Полі, там, де як відомо, не ступала нога людини, але чомусь вже були могили запорожських козаків. Зовсім ні. Тут єнше. Якби Потьомкін не їбав Катерину, то хрін би ми з вами Кобзаря зараз читали. Заява, на перший погляд, межує з абсурдом, але це ще один приклад Ефекту Метелика, відслідкувати який можливо лише знаючи всі ланки ланцюжка, бо інакше виходить класичне «папа едет в Ленинград, мама купит мне мопед». So.
Потьомкін, хоч і походив з дворянського роду, але володів на старті доволі скромними статками — якимись двома з половиною селами на Смоленщині і п'яницею батьком. Не фонтан вобщім. За вірну службу Імперії і особисто імператриці ж він отримав не тільки географічну приставку Таврічеський до прізвища, але й колосальні території разом з сотнями тисяч кріпаків на теренах сучасної України. До чого ж тут Кобзар Шевченко? Доповідаю – свої землі новоспечений магнат роздавав у спадщину.
Автора ще в школі цікавило походження прізвища пана Енгельгардта, чиїм кріпаком був Шевченко, і що власне розгледів талант молодого Тараса, зробив його особистим живописцем і цим вивів у люди. Але Гугла в ті часи не було, як і часу копирсатися в літературі (однокласниці автора цікавили більше). Вже значно пізніше, в пошуках своїх дворянських коренів (провальних по всім статтям), мною були знайдені і відомості і про родину Енгельгардтів. Згодом, правда, з'ясувалося, що все то можна прочитати у Вікіпедії, але ж коли то було щоб українці шукали легких шляхів. Вобщім Енгельгардти то є старовинний швейцарський рід, а село Моринці безпосередньо Павло Енгельгардт отримав у спадок від батька, який купив їх у своєї сестри Надії, яка, в свою чергу отримала їх у спадок від рідного дядька – Григорія Потьомкина. Її батько та він же дід поміщика Шевченко був одружений на рідній сестрі князя. Як ви вже могли здогадатися, Надія була однією з п'яти кгхм.. раніше згаданих племінниць. Все змішалося в домі Облонських.. І, як результат, маємо низку подій, що призвели до появи національного символу України та мислителя світового рівня. Пуанкаре тріумфує, а ми перечитуємо Кобзаря. Повертати нашого героя треба вобщім. Як і все інше. В решті решт, він ще й почесний козак Кущівського куреня Грицько Нечеса..
