Київ. Поділ.
Вечоріє. Біля пам'ятнику Сагайдачному розмістилися
різнобарвні купки людей. Стою чекаю товариша біля однієї з таких.
П'ятеро хлопців, 4 з них мають фарбоване волосся: від якогось відтінку
зеленого до здається жовтого. Жваво обговорюють чому в США все більш
популярним стає «демократичний соціалізм» та «феноменальний успіх Берні
Сандерса». І ледь почали говорити про шанси Юрія Дудя змінити Росію як
почулося:
-А я січас у рібят спрашу.
Ці слова належать молодому чоловіку
в затемнених синіх окулярах, в футболці з прінтом леопарда та написом
Gucci, подертих джинсах та в темно- червоних туфлях. Він підійшов до
них, відірвавши від вуха смартфону.
— Пасани, а скажитє, а гдє здєсь атель Редісон. Он должен бить гдє-то здєсь бить рядом,- випалив він, швидко жуючи.
Ватага на мить затихла. Через декілька секунд один з них, з фіолетовим
волоссям, з цікавістю поглянув на незнайомця і повільно добираючи слова
сказав.
-Ісфєнітє пашалуста, я Вас плохо понімайт.
Молодий чоловік посміхнувся і переминаючись вимовив:
-Рібята, ви што прікаливаєтєсь? Я же слишал ви нормальним язиком апщалісь. Ну калітєсь гдє здєсь атель Редісон.
У відповідь почулося:
-Ві говорійт Інгліш, Дойч, Юкрейніан? Я нє понімайт Вас,- наполягав хлопець.
Виникла пауза непорозуміння. Ситуацію врятувала дівчина, яка стояла
неподалік та роздавала з подругою листівки про рух Аллатра.
-Маладой чілавєк. Вам Редісан нужен?
Той ствердно махнув головою, недовірливо поглянув на неї. Йому, очевидно, теж не подобалися ці релігійні папірці.
-Так ідітє сюда, січас Вам всьо апясню.
Він поволі підійшов до неї. Дівчина теж зробила пару кроків назустріч голосно промовила:
-Скажитє, вас тоже задолбалі еті националісти?
