Гольґер Цшепітц переконує, що «ми сіємо зерно для великої катастрофи». Торговельна війна, Brexit, дезорганізований ЄС – все це кипить в західному світі. Але при цьому з точки зору економіки все виглядає непогано. Відоме дослідження Global-Risk показує наскільки небезпечним є становище. Судячи зі слів відомого економіста Ієна Бреммера, який доклався до написання звіту, 2019 може стати роком коли нинішній уклад світу докорінно зміниться. Адже нині виникають екстремальні ризики, внаслідок дії яких й з'являються нові актори, відбувається ескалація, створюється неймовірне напруження. Цього року потрібно звернути увагу на кібер-атаки з Росії, війна на Ближньому Сході між Ізраїлем та Саудівської Аравією. Торговельна війна між США та Китаєм можна увігнати глобальну економіку в затяжну рецесію. Геополітичні цикли повільно матеріалізуються. Їх не можна так легко ідентифікувати. Але якщо вони вже почали свій рух, то вже нічого не спинить. Бреммер каже, що на Захід очікують складні часи, але відповідальність лежить виключно на ньому самому, а не на зовнішніх факторах. Європа без британців виглядатиме зовсім по-іншому. Тут же потрібно говорити про повне розчарування політиком «нової генерації» — Макроном. На фоні повної невизначеності, не готовності старих еліт до нових технологічних реалій, швидкостей, невпинно зростає популізм. «Старий світ» просто не переживе удар популізмом. Японія теж не може слугувати орієнтиром для Заходу, адже сама переживає зміну суспільної моделы. Нинішня, коли населення просто випрацьовувалося до глибокої старості на певному рівні достатку, просто не працює. Новий Світовий порядок загрожує загальному рівню достатку. Через зростаючий протекціонізм технологічні концерни не зможуть фінансувати національні економіки. Це може призвести до «інноваційної зими». Візьмемо до прикладу Iphone – його комплектуючі виробляються в Китаї. Японії, Тайвані, Південній Кореї, Швейцарії та Німеччині. Проблеми безпеки знову вийдуть на головні ролі. Але ніхто не знає як їх вирішувати. Ерозія нинішніх західних інституцій йде повним ходом.
Борис Кальноки стверджує, що погані часи позаду. Очільник соціалістів Угорщини Берталан Тот досягнув нового виду комунікації з урядом Орбана – голосніший, радикальніший та більш об'єднуючий. Але спочатку потрібно визначити цілі цього всього. Здається, зараз можна спостерігати відродження угорської опозиції. З грудня в Будапешті її лідери проводять потужні протестні акції. Цього циклу опозиція тримається спільно а не розділено як раніше. Особливою видається роль лідера соціалістів Берталана Тота. Як це часто буває на зламі епох, цей політик на початку політичного сезону вважався безальтернативним аутсайдером. Нині ж він головна надія соціалістів. І судячи з його риторики – він точно не слабак. Тот збирається плідно працювати з колегами по цеху. Як не дивно, серед таких можна знайти і ультра-праву партію «Йоббік».Свою силу опозиціонери спробували при організації протестів проти так званих «рабських законів», які дають значні переваги роботодавцям. Однак, головною ж проблемою серед них не дарма вважається відсутність об'єднавчої фігури. Це заважає концентрувати зусилля та дезорганізовує прихильників. До цього уряд був готовий. Але, здається, вони неправильно переконали себе в недоговороздатності місцевої опозиції. Тот же почав нестандартно і почав домовлятися, навіть з принциповими супротивниками. Схоже, угорська опозиція таки вивчила свої основні помилки та почала діяти нестандартно. Це вже насторожує Орбана. Якщо їм вдасться виступити спільним фронтом на місцевих виборах цього року то на угорського лідера очікують серйозні проблеми.
У своїй статті Крістіан Путч «Отруєна перемога демократії» розповідає про останні події політичного життя Конго. В цій країні може відбутися перша мирна передача влади. Але багато залежить від того як буде діяти диктатор Кабіла – адже саме його кандидат програв вибори. Еммануель Шадарі, як сказано було вище – наступник Джозефа Кабіли, прийняв поразку на виборах. Адже, це було очевидно. Він програв 15% симпатій виборців. Проте перемога Фелікса Тшісекеді вважається фікцією. Опозиційний політик Мартін Файулу звинуватив його у фальсифікації результатів та підкилимних домовленостей з владою. Він закликав народ до захисту своєї перемоги. Через це в країні відбулися зіткнення, мається інформація про перші жертви. Необхідно сказати, що підстави для цього є, адже всі опитування показували суттєву перевагу Файулу над конкурентами. Спостерігачі також фіксували значні порушення під час голосування. Прихильники диктатора запитують, а який був сенс для діючого правителя займатися фальшуванням? Як не дивно, відповідь лежить на поверхні, він досить чітко розумів, що його кандидат не завоює достатньої популярності для чесної перемоги. А тепер країна може потонути в хаосі. Значна частина населення просто не сприймає колишнього міністра внутрішніх справ Шадарі. Тшісекеді в своїй програмі не виглядає так радикально як Файулу. Не потрібно забувати, що в його партії багато людей, які колись працювали в кабінеті диктатора Конго. Після своєї так би мовити «перемоги» він заявив про те, що діючий очільник не є ворогом, більше того він партнер демократичних змін. Це додає масла в вогонь, розпалюючи й так наелектризовані настрої. В чесність його перемоги не вірять й західні аналітики, які говорять про те, що Тшісекеді безумовно є частиною політичного істеблішменту цієї країни. А Файулу, йому на противагу, в народі вважається вихідцем з народу і його не пов'язують з повсюдною корупцією та сімейною економікою. Раніше, він був високопосадовцем в американському концерні Exxon. Його спочатку ніхто не сприймав серйозно. Але як показав час — дарма. Питання полягає в тому як утримати країну від війни, в яку вона періодично сповзає.
Даніель-Ділан Бьомер пропонує поглянути на Сирію після того США виведуть свою війська. Можна скільки завгодно гадати, що Дональд Трамп дійсно хоче, але мабуть цього не знає і він сам. Єдина причина, через яку американські війська перебували в цій країні, втратила свій сенс. Вашингтон заявив, що переміг ІДІЛ. Але дійсність пропонує інший варіант, організовані загони терористів здійснюють дедалі більше атак. В цій зовнішній кампанії Трамп переймався зовсім не боротьбою з терористами а виконанням бажанням своїх виборців. Як відомо, їх переважна більшість вважає, що відправка американських солдатів для вирішення міжнародних проблем занадто дороге задоволення. Трамп це відчув і наказав забрати їх з Сирії , щоб не втрачати голоси. Для Туреччини, тобто для її нинішнього очільника, крок Трампа – це шанс, отримати підтримку свого виборця. Президента Ердогана не треба довго запрошувати. Він вже оголосив про підготовку до масштабної наступальної операції проти курдів. Йому конче необхідна зовнішньополітична перемога аби знизити градус незадоволення всередині країни, почавши репресії проти опозиції. Крім того, він хоче позбавитися значного дестабілізаційного фактору – сирійських біженців. Він хоче їх відправити назад. Для цього потрібен контроль над територією. Від поведінки Росії в цьому конфлікті залежить все. Саме вони допомогли вижити режиму Асада. Москва поступово отримала ключі від цього конфлікту. Для цього їй довелося активно втягнутися: витрачати значні кошти, відправляти війська і зрештою воювати. Але їм доведеться там зустрітися з потужним супротивником – Туреччиною, яка має зростаючі апетити. Для іншого учасника цієї гри — Ізраїлю наступають тривожні часи, адже всі ці тертя відбуватимуться неподалік кордону. Вивід американських військ стало жахіттям для Єрусалиму. В Тегерані – головному супротивнику Ізраїлю вдоволено потирали руки від такого кроку. Баланс схиляється на їх користь. Не важко здогадатися як відреагували в Асада на рішення Трампа. Він збирається на штиках росіян та іранців відновити свою владу. Але це звучить досить наївно. Адже всі гравці переслідують власні інтереси.
