Понеділок 15 вересня 2008 року був не таким, як усі інші. Банкрутство Lehman потрясло фінансові ринки й штовхнуло світову економіку в прірву. З відстані десятиліття видно, що це був день початку нової епохи, кінця старих правил і зародження економічного хаосу, який триває донині.
Як коротке замикання спричиняє повне відключення електроенергії, 10 років тому у світової економіки закінчилася сила. Тривала найглибша рецесія повоєнного часу. Світове виробництво спало на понад 2%, а світова торгівля — більш ніж на 10%. Лише завдяки націоналізації банків, соціалізації приватних збитків і грошовому пресу всіх центральних банків вдалося запобігти ще гіршому розвитку подій. Державними рятувальними заходами та кон'юнктурними кризовими програмами, а також нульовими або навіть негативними відсотковими ставками уряди та центральні банки взяли на себе економічне командування. Визначальні для повоєнного часу залізні порядко-правові принципи капіталізму було зруйновано.
Правова та фінансова відповідальності є, властиво, двома невід'ємно визначальними аспектами ринкової економіки. Якщо держава рятує банки, а центральні банки купують корпоративні облігації, принцип фінансової відповідальності виключається та соціалізуються приватні ризики. Фактично примат грошової політики зі стратегією нульової відсоткової ставки та купівля державних і корпоративних облігацій припинили вільну гру пропозиції та попиту приватних кредиторів і боржників, а отже, і сигнальну дію вільного ринкового формування відсоткових ставок.
Чи нашкодила Німеччині політика ЄЦБ?
Грошова політика орієнтується не на кон'юнктуру економіки, а на стан банків. Цього не може й не повинно бути. Капіталізм без вільного ринку капіталу має небагато спільного з ринковою економікою.
Тим часом у Німеччині саме триває іноді навіть запекла дискусія щодо того, як діяли держава та її центральні банки (адже, незважаючи на свою незалежність від політики та уряду, центральні банки є державними інституціями!): правильно, неправильно чи навіть незаконно. А ще завзятіше сперечаються про те, скористалася, зокрема, Німеччина експансивною монетарною політикою Європейського центрального банку (ЄЦБ) чи постраждала від неї.
Одні стверджують, що загрожує інфляція, фінансова нестабільність, загальний спад та експропріація заощаджень. Тривоги й страхи щодо очікуваних наслідків політики ЄЦБ були навіть батьками нової партії, яка хотіла захистити Німеччину та Європу від небезпек європейської валюти. Інші, наприклад Адальберт Вінклер, професор Франкфуртської школи фінансів та менеджменту, лаконічно заперечують: «10 років потому можна констатувати, що жодне з цих попереджень, виголошених часто з „піною кола рота“, не справдилися ні для Німеччини, ні для Єврозони. [...] Ніщо з того не збулося», — пише він в останньому номері Perspektiven der Wirtschaftspolitik.
Нова реальність потребує нових теорій
Питання, хто врешті буде правий, наразі природно залишається відкритим. Але вже сьогодні можна констатувати, що криза фінансового ринку 10 років тому поклала край, здавалося б, усталеним парадигмам економічної науки. Це не означає, що погляди, яких дотримувалися тривалий час, виявилися хибними. Але те, що економічні закони були правильними в минулому, далеко не означає, що вони залишаються такими й сьогодні. Адже змінюється реальність, стара теорія та її закони можуть повністю втратити свою колишню пояснювальну силу. Для розуміння нової реальності потрібні нові теорії.
Ніде неспроможність старих принципів не виявляється чіткіше, ніж у прогнозах інфляції. Згідно з усім докризовим досвідом настільки експансивна фінансова політика, яка після кризи стала нормою в ЄЦБ, мала б призвести до повсюдного зростання цін. Але фактом є те, що рівень інфляції в Єврозоні роками перебуває в зеленій зоні, нижчій за двовідсоткове подорожчання. Водночас ціни на активи, такі як акції та нерухомість, зростають. Це спричиняє палку дискусію про методи вимірювання інфляції. Чи є кращими гедоністичні підходи, які включають також потенційне зростання вигоди з можливого подорожчання товарів? Або концепції базової інфляції, які намагаються відфільтрувати коливання цін у сезонних товарах та сировині, а також індекси цін на активи, які краще відображають зростання цін на фондовому ринку й ціни на нерухомість? Криза фінансового ринку й тут ставить питання, які ще чекають на відповіді.
Звичайно, у віддаленому пізнішому часі може початися інфляція. Але цей часовий горизонт був би тоді значно віддаленішим від його причини, ніж усе, що можна знайти в монетарній теорії для часової дистанції між експансивною фінансовою політикою і зростаючими цінами. А переконливих пояснень, чому спершу 10 років нічого не ставалося, а після того мало б статися, досі ніде не видно.
Чи актуальна ще гіпотеза ефективності ринку?
Очевидно, що в час глобалізації та комп'ютеризації старі економічні знання втрачають свою актуальність. Якщо мірилом усіх речей стає не національна, а світова економіка, до того ж цінності формуються більше не на землі, а у віртуальних хмарах, діють нові закономірності. Коли операції з даними спочатку доповнюють, а потім витісняють товарну торгівлю, необхідні нові моделі інфляції. Але нині їх не видно навіть на зародковій стадії.
Криза фінансового ринку брутально знищила й інші догмати економічної науки. Інтелектуальні ігри в бісер виявились абсолютно марними для реальності. В економіці десятиліттями домінувало переконання, що на фінансових ринках ефективність є правилом, а їхній крах — винятком. Дерегуляція фінансових ринків на зламі століть спиралась саме на таку гіпотезу: вважалося, що біржові курси всю доступну інформацію завжди відображатимуть раціонально та правильно. Нові дані зумовили негайне коригування.
Криза фінансового ринку спростувала гіпотезу щодо його ефективності як теоретичний трюк без емпіричного змісту. Сподівання на очікування усіх інших гравців форсували поведінку на фінансових ринках. Наслідком були іманентна схильність до стадної поведінки та самореалізовувані пророцтва: якщо учасники ринку очікують зростання ціни, це приваблює спекулянтів, які роблять ставку на таку ситуацію, що справді спричиняє зростання ціни. Початкові очікування здаються виправданими. Це, своєю чергою, провокує до гри нових спекулянтів. Якщо всі гравці вірять у хибну модель, то спершу вона здається «справжньою». На ділі ж це, однак, гра в гарячі стільці, яка раптово закінчується, коли одні інвестори забирають гроші, а інші втрачають віру в подальше підвищення ціни — і через панічні продажі бульбашка лопається.
Криза фінансового ринку унаочнила, наскільки власний інтерес та егоїзм банківських менеджерів, фондових брокерів, рейтингових агентств та фінансових установ призвели до макроекономічних відхилень. Окрім того, стрімкий темп розвитку фінансових ринків уже не синхронізується з відносно повільною швидкістю змін у реальній економіці. Вони натомість додають проблем і перетворюють малі, легко розв'язувані вимоги адаптації на великі й складні для подолання кризові ситуації.
Величезний дефіцит у теорії й на практиці
Алгоритми високочастотної торгівлі ні на йоту не хвилює реальність. Усе, що їх цікавить, — це біржові курси, які вони самі вирахували наносекунду тому. Таким чином, відокремлено від усіх макроекономічних фундаментальних даних спекулянти, мов ігровий м'яч, ведуть ринки товарів, робочої сили та капіталу. Замість того, щоби бути мастилом у реальній економіці й дбати про безперешкодний перебіг ринкових транзакцій, фінансові ринки перетворюються на запалювальну суміш і роздмухують макроекономічні займання до глобальних економічних пожеж.
Не лише Вільям Вайт, колишній головний економіст Банку міжнародних розрахунків, вважає, що економічна політика й економічна наука за минулі 10 років мало або нічого не навчилися з банкрутства Lehman, а тому є загроза ще більшого краху, ніж у вересні 2008-го. Жоден аналіз кризи фінансового ринку та її наслідків в актуальному вересневому номері фахового журналу Wirtschaftsdienst не вказує на те, що сьогодні ситуація стабільніша чи кризостійкіша, ніж 10 років тому. Усі бачать величезний дефіцит у теорії та на практиці, коли йдеться про те, щоб належно оцінити руйнівні наслідки кризи фінансового ринку. Економісти досі занадто часто використовують застарілі ідеології для розуміння та пояснення нових реалій. Імпульси, особисті інтереси та хибні переконання й нині загрожують та ускладнюють двосторонню ефективну взаємодію між фінансовими ринками й реальною економікою. Початок нової економічної епохи не спровокував зміну наукових поглядів.
Очевидно, що з подій 15 вересня 2008 року випливає єдиний висновок, а саме: із криз можна винести тільки небажання на них вчитися. Але, очевидно, від часу кризи фінансового ринку ситуація зовсім інша. Можливо, кожне із загострень настільки відрізняється від усіх інших, що розуміння, досвід та наслідки якогось із них однаково не можна перенести з одного десятиліття на інше. Особливо тоді, коли воно спричиняє такі фундаментальні зміни та руйнівні процеси, як це було під час кризи фінансового ринку. Остаточний висновок про 15 вересня 2008-го полягає в тому, що з криз ми можемо зрозуміти лише одне: вони не є уроком на майбутнє й не допоможуть запобігти наступній кризі. Небагато, але принаймні більше, ніж нічого.
