Вранці цими днями в вагонах київського метро не побачиш багато людей. В основному всі сплять в тиші, прислухаючись лишень до оголошення станцій. Цього ж разу все було по-іншому: троє хлопців порушили будистський спокій пасажирів столичного метрополітену. Вони увірвалися в вагон голосно розмовляючи, при цьому ледь не збили з ніг, своїми великими дорожніми сумками, жінку з собачкою в руках. В кожного в руці була банка з «Рево». Вони з полегшенням кинули свої торби в куток вагону.
-Бл...ть, оце ми вчора нажралися. Я вопщє нічого не помню. Мене мати утром буде, каже вставай придурок, треба на роботу їхати, ондо вже пасани прийшли. А я нічого не понімаю.
Як тільки закрилися двері в вагоні, в іншому його кінці почулося:
-... прєдлагається православний каліндарь на 2019 год. Здесь всє пости, православниє празнікі...
Бабуся, в акуратно замотаному на голові платку, пропонувала пасажирам купити нехитрий церковний крам. Вона повагом рухалася в нашу сторону. Один з хлопців дістав з кишені зім'яті гроші. Він дбайливо відібрав копійки від купюр.
-Мати кажуть, що не треба отказувать в помощі. По возможності, канєшно.
Бабця презирливо зміряла нас поглядом і стала навпроти дверей щоб вийти.Хлопчина сам підійшов до неї.
-Ей, стара. На ось тобі гроші. Купиш собі шось пожрать. А то стидно дивицця на тебе.
-Спасібо, дорогой мой, но я нє ніщєнствую.
Здалося, що весь вагон прокинувся і спостерігав за розв'язкою соціальної драми.
Хлопець сміливо взяв її руку і висипав туди свої копійки. Спочатку бабуся оторопіла але потім прийшла в себе і хутко висипала їх в кишенню куртки.
-На каліндарь вазьмі.
-Та зачєм він мені??!! Іди вже. Твоя остановка.
Двері відкрилися і бабуся швидко вискочила. Благородний лицар похитуючись підійшов до своїх друзів, які заливалися від сміху.
-Ти шо дятєл???Вона же продає ті каліндарі, а не милостинню просе. А ти їй гроші отдав.
-Та яка разніца. Старим помагать нада.
