Чергова відмінна, логічно бездоганна лекція від директора Польського інституту в Києві Роберта Чижевського. Враження автора від сили українського спротиву, історичний аналіз походження та розвінчання міфу про російську непереможність.

Правда про російську потугу. Хтось нарешті сказав: "check".

Страх перед російською (і раніше радянською) силою паралізовував вільний світ роками. Чи був цей страх виправданим? Протягом багатьох років ніхто не перевіряв реальності цієї гіпотетичної потуги. Я перебуваю під великим враженням від сили українського опору, але масштаби невдач агресора також вимагають поставити питання про слабкість Росії – питання, що стосуються її реальної сили.

На параді... і в Бучі під Києвом.

Помилялися всі, хоча, можливо, у різній мірі. Армія, яка вже місяць бездарно воює зі Збройними Силами України, не є армією супердержави. Тож звідки ж взялася ця переконаність у російській силі? З серії російських військових успіхів у попередніх конфліктах? Спробуємо підсумувати російські «успіхи», повернувшись в історію. Наперед прошу вибачення за довгий перелік, але, можливо, варто детальніше розглянути цю проблему.

Бої в Сирії (з 2012 року)

Російські війська воюють там з нерегулярними формуваннями та з невизнаними міжнародними політичними утвореннями, і їх успіхи не є приголомшливими. У тому ж регіоні ЦАХАЛ (збройні сили Ізраїлю — невеликої за територією та демографічними показниками країни) з часів Другої світової війни дійсно здобував блискучі успіхи у боротьбі з різними арабськими силами. На цьому тлі російські «успіхи» не виглядають приголомшливо.

Російський успіх у Грузії (2008) був реальним, хоча й неповним

Перед обличчям маленької Грузії Росія використовувала свої збройні сили, щоб розігріти реальну етнічну напруженість. Від Грузії було відірвано певні території. Однак цей успіх не остаточний, і теперішню Грузію не можна розглядати як територію, яка була «реінтегрована» в імперію.

Війна в Чечні (з 1994 року)

Спроби росіян опанувати маленьку кавказьку країну – це справжня її компрометація. Чечня — менша за населенням, ніж Варшава — стала військовою проблемою для Росії. Нагадаємо, Росія програла першу чеченську війну.

Війна в Афганістані (з 1978 року) – це чергова російська (радянська) поразка

Це була поразка у складній місцевості і у війні проти войовничих горян (на додаток підтримуваних США), але масштаб цієї поразки був настільки великим і настільки помітним, що став одним із значимих факторів розпаду СРСР.

У комуністичний період (з 1945 року) Червона Армія (разом з іншими комуністичними арміями) також придушила «Празьку весну» та розгромила угорських повстанців у 1956 році, однак в обох випадках не можна говорити про повноцінні військові дії, а скоріше про використання армії як сили умиротворення.

Підходимо до джерела віри в російську могутність – Другої світової війни

Пригадаємо, що СРСР воював лише з Німеччиною, а у війну з Японією вступив лише після перемоги над Третім Рейхом. Проте Німеччина воювала на кількох фронтах, а масштаб радянського успіху — це поєднання радянського «гарматного м'яса» та економічної могутності Заходу. Щоправда, більшість танків СРСР виготовляв власноруч, але масштаби американських поставок (буквально всього) були величезні: від продуктів харчування та телефонних кабелів до літаків, автомобілів і транспортерів (танків зрештою теж). Згадаймо також, що з іншого боку фронту економічна могутність Німеччини була спустошена американо-англійськими бомбардуваннями. Окупація низки країн Центральної Європи наприкінці війни є частиною цієї війни і не свідчить про стійкість і силу СРСР.

У міжвоєнний період (1918-1939) на Далекому Сході точилася російсько-японська боротьба без жодної чіткої вказівки на переможця, а раніше польсько-радянська війна 1919-1920 років відбулася з добре відомим нам результатом. Першу світову війну (1914-1918) Росія явно програла, як і російсько-японську війну 1904-1905 років.

У XIX столітті Росія вела війни проти Туреччини, що занепадала і яку тоді називали «хворою людиною Європи». Вона відібрала у турків Закавказзя та Балкани, але поразка у Кримській війні 1853-1856 років показала, що російська армія програє (і то на власній території) у зіткненні з арміями європейських країн, коли ті вступають у конфлікт.

У тому ж столітті Росія придушила польські повстання, а в 1849 році відбулася успішна російська інтервенція на боці Австрії на територію бунтівної Угорщині. Майже все ХІХ століття — це також придушення заколотів на Кавказі, але там, воюючи проти малих народів, вона досягала успіху, винищуючи цілі народності.

Зупинимося на перемозі над Наполеоном на початку ХІХ століття

У самій Росії це успіх, який порівнюється з Другою світовою війною («Велика вітчизняна війна"). Однак пригадаємо, що французький імператор зазнав поразки від коаліції Англії, Росії та де-факто усієї Німеччини (яка, хоч і була розділена на той час, поступово виступила проти Наполеона).

Уся ця низка воєн не виглядає достатнім доказом "російської могутності". Але в кінцевому підсумку імперія зберігалася і навіть розвивалася. Тож звідки цей парадокс? Джерелом успіху Росії є не привабливість державної моделі. Багато імперій після початкової фази завоювання запропонували підкореним народам реальне підвищення рівня життя та цивілізаційний розвиток. З Російською імперією було і є інакше (можливо, для деяких сибірських районів слід зробити виняток). Її збереження у значній мірі трималося на насильстві та страху. Локально, на Кавказі, це було (і, можливо, досі є) завдяки управлінню страхом перед іншими – найчастіше Туреччиною.

Отже запитаємо остаточно: звідки взялася російська сила?

Я бачу три її джерела

Перше – це оборонна розлогість території. Переслідування розгромленої російської армії на величезних євразійських просторах було нелегкою справою – хоч би логістично. Цей фактор дозволяв росіянам пережити найважчі кризи.

Друге – сила наступу. Це завжди були маси солдатів, про життя яких ніхто ніколи не дбав – "людей у нас багато". Але чи є так до сьогодні? У підході командування – так, але демографічна ситуація кардинально змінилася. Раніше війни велись переважно руками підкорених народів (на Кавказі тисячі поляків загинули за славу імперії в XIX столітті, а тисячі українців в Афганістані), але тим часом під час Другої світової війни та в ході різних репресій Сталін змарнував цей найбільший російський потенціал — людей. Згадаймо також, що нинішня Росія втратила свою імперську периферію: Польщу, Україну, Прибалтику, Фінляндію, Закавказзя, Середню Азію... Ні, гасло: "у нас багато людей" цього разу може виявитися фатальним. Нагадаємо, що Польща разом з Україною мають більше половини демографічного потенціалу Росії.

Останнім джерелом успіху Росії було ставлення західних країн до Росії

Зрідка з'являвся хтось могутній, хто хотів би їй нашкодити по-справжньому (ця констатація абсолютно суперечить російським відчуттям, що весь світ чекає, щоб знищити Росію). З точки зору Заходу, Росія найчастіше була зовнішнім елементом, який одна із західних країн використовувала проти іншої. На війнах це був зручний резервуар того самого дешевого "гарматного м'яса", про який я писав раніше.

Повернімося також до джерел страху Заходу перед Росією. Захоплений радісним споживанням і раніше втомлений від війни, Захід ніколи не збирався ризикувати конфліктом з СРСР – війною, яку, ймовірно, можна було б виграти в перші кілька років. Свобода Центральної Європи була принесена в жертву заради власного мирного та процвітаючого життя. Для мирних суспільств США та Європи страх перед радянською владою був страхом перед будь-якою війною. Страх перед ядерною зброєю нагадував (і досі нагадує) нескінченний раунд ставок у покер, у якому не можна сказати "check". Зневага правителів СРСР (Росії) до життя власних підданих і любов до життєвих радощів на Заході призводять до того, що вже сам страх діє на західних політиків як застосування ядерної зброї. Але скажімо вголос: для світу це було б жахливо, а для Росії це був би (тим разом насправді) кінець.

На параді... і після бою

Україна зараз сказала "check", і виявилося, що російська потуга була блефом. За її слабкістю ховається неефективність держави з повсюдною (також і в армії) корупцією та винесеною з давніх часів зневагою командування до власних солдатів. Цивілізаційна диспропорція між Росією та світом зараз ще більше посилилася. Росія відчайдушно технологічно залежить від решти світу, а через  відокремлення колишніх периферій та демографічну кризу втратила і значну частину своєї людської сили. Крім того, на східних кордонах китайський дракон і не ховається перед атакою, він уже почав перетравлювати Росію.

  Це може стати кінцем російського покеру