Гігієна

Епідемія короновіруса- це вам не бик посцяв, а вещ серйозна. Тому я сьогодні про гігієну. От як дітей вчать не тягти до рота усяку каку, бо животик заболить та глистюки заведуться.

Животик болить- це, звісно, погано. Але гірше, коли інфекція інфікує голову.

Знаєте, я вже бозна скільки часу не цікавлюся російською музикою. А я дуже люблю музику, звісно, крім вбогої попси, де замість музики- ноти, а замість віршів- тексти. Ну й реп мене якось не чіпляє. Російський, каюся, мене не цікавив взагалі, бо короткий зміст майже бкдь-якої репової «вєщі» російською, десь такий: «Вєсь мір віноват, что я такой ушльопок». Ну то таке. А я зараз не слухаю цілком притомну музику, якщо вона з-за парєбріка. Що, уся вона погана? Та ні, вважаю. Не слухаю, бо намагаюся дотримуватися гігієни.

Тому, що вони не такі. Не те, щоб гарні чи погані: не та-кі. Я, наприклад, не знаю українського еквіваленту расєйської приказки «Бйот, значіт любіт». Не уявляю. Бо наша молодиця, у відповідь на прояв такої любові, може й прикопати. Або ось: «Ти начальнік, я дурак, я начальнік- ти дурак». Українською таке не перекладається.

Наша енергія йде всередину: ми сваримося між собою, у нас три гетьмани на двох українців. А зі світом, що нас оточує, ми намагаємось жити в злагоді, по сусідськи. А енергія наших сусідів, вона аж пре назовні: їм конче треба захищати, визволяти... потім засрати загарбане, та піти визволяти ще когось. І так було завжди.

У кожного народу є міфи. Вони можуть виглядати казкою, можуть здаватися історією, це щось про героїчне минуле, про славні перемоги та деякі поразки. І сприймаються міфи їхніми носіями досить спокійно: це минуле, красиве, але воно пройшло. А жити треба зараз. А от на Расєї міфи створено так, що вони є рушієм усього їхнього життя і нині, і прісно. Ну ось, наприклад. Був такий собі ординський хан Узбек. Носив він такого кєпеля на голові. І ось якось вирішив носити щось там ще, а ношеного кєпеля передав васалові на Москву: на, носи, пам'ятай мою щедрість. Пройшов час, і назвали отого кєпеля «шапкою Мономаха». До чого тут Мономах? А хрін їх зна. Але на скрєпу (а міфи у них- усі скрєпні), посягать не можна, бо русофобія. І, до речі: якщо спитати у московита, чому на «Мономаховій» шапці арабський текст, він не почує. Його заклинить. Тому, що про текст знають усі, «вивсьоврьоті» сказати не вийде, як і пояснити.

А є у них ще святий та равноапостольний, не хухри-мухри, князь Алєксандр Невський. Так на його шоломі теж щось таке було, типу: «Под знамєнєм Лєніна, впєрьод к побєдє коммунізма», тільки знову ж арабською, та про Мохаммеда. Русскоправославіє, воно таке православне... Тільки про отой шолом у язичного краще не питайте, бо обізве кощунніком та русофобом.

Усі вони впевнені, що після того, як Орда спалила Київ, усі, хто на Русі жили, сіли в автобуси та потяги, та переїхали до Расєюшкі, котра ще тоді Расєюшкою не була, але це не важливо. А «Русь ізначальную» заселили усякі чорті-хто та збоку бантік. І саме тому, Московія- «старший брат», тому усе, що казано у Кремлі, повинно бути для Києва законом. Бо саме у Московії, бачте, є тисячолітня державна історія.

От уявіть собі американця, що зве англійців «младшимі братьямі». Мовляв, англійців придумали у німецькому Генштабі: онде й династія королівська- Ганноверською колись звалася. І мова у них така кумедна, чисто тобі поламаний скрєпний американський язик... Прада, смішно? А у нас чомусь смішно не виходить.

Себе вони звуть «Третім Римом», стовпом православ'я, хоч православний «другий Рим» нікуди не дівся. А про їхнє «православ'я» ми вже згадували.

І «захищати» сусідів, а нас- так особливо- їхній національний спорт. І захищають нас від нас самих. Тобто, є, мовляв, хароші «укрАїнці», відсотків так 10, а усі інші- біндерівці, яких треба вбити. А тим 10 відсоткам, що залишаться, можна дозволити дякувати за «визволення». Та й взагалі, як сказав їхній цар Путін, «гдє разговарівают по-русскі, там Россія». Тому я не хочу давати хворому дядькові з ядерною зброєю зайвого приводу сюди лізти.

Історія вчить, що за словами про «адіннарод» та «мишебратья», завжди ховається підступ. Не було такого, щоб Московія Україну не намагалася обдурити. Ніколи. Загарбати- так, було. Нищити людей, вибивати усе українське- ще й як. А от чесно, по сусідськи- ні, не склалося.

Зараз їхнє бажання знищити нас вчергове перейшло в гарячу фазу. Тому й підключені до процесу «мишебратства» і корисні дурні, на кшталт печериць у мохерових беретах з їхнім «Путін, ввєді», і цілком меркантильні спортсмені, що їздять з Раші в Україну та навпаки: «Вот, ми можем жить в мірє, сматрітє!». І співаки та артисти, що поцілувавши царя-батюшку в сіятєльну сраченьку та не витерши губи, лізуть до нас зі своїми поцілунками та сльозами: «Я так люблю Україну, здєсь такой народ!». Ну да: тільки якби прибрати оцю мову пратівную, да фєдєралізацию, да рубль ввєсті- і заживьом.

Ось чому й потрібна гігієна. Не сприймати їх. Не слухати. Як до нас не лізуть- хай собі сидять за парєбріком, мені вони до сраченьки. Хто у них прем'єр? Та пох. А спікер Думи? А тричі пох. А що учора Путін сказав? І це пох. Поки до нас не лізуть. А лізуть- нах. Бо вони- як вірус. Як хвороба, що нищить мою країну, та не заспокоїться, доки нас не задушить.

Думаєте, я це, типу, ворожнечу розпалюю? Та ні: подивіться Жириновського чи Соловйова, Дугіна почитайте.Їм можна мріяти, як вони нас вбивають, бо це- на благо Расєюшкє. Я не вважаю жителів Расєюшкі гіршими чи кращими за себе: вони інші, у них інша мораль. По своєму, вони дуже моральні люди. Ну, як жителі Нової Гвінеї чи Соломонових островів ще років 50 тому. У тих було цілком морально цюкнути по тім'ячку пацанчика з сусіднього племені- і кай-кай його, у супчик там, чи на жарьоху. Правда, хто тюкнув, сам теж міг, задивившись на особливо смачного бананчика, отримати дрючком по голові. А потім сусіди споживуть його біля вогнища, дякуючи йому за непогане сальце. І це для них було цілком морально. І для своїх життєвих умов вони максимально пристосувались. Як і росіяни- до своїх. Як і, до речі, й короновірус: він теж цілком досконалий. Як для вірусу, звісно.

Так що до расєйської моралі, як і до усього іншого, я й кліщами торкатися не хочу. Бо яке їхнє «братство», та наскільки їм можна вірити, я знаю. І діти знають, а онукам я знати допоможу.

І так: я можу погодитися з Путіним щодо «УкрАїни». Можу. Хоч в Іпатіївському літописі, що його було написано тоді, коли на болоті, де згодом побудували Москву, жаби кумкали, вже написали: «Україна». Ну, хто такі літописці, і хто такий сам Путін? Так от: я згоден з ним, що Україна- «окрАїна». Тому що за українським східним кордоном починається Тартарія. Московія. Теперішня Расєя. А ми- кордон між цивілізацією та ненажерливим вірусом.