Зараз багато розмов, чи святкувати Різдво та Новий рік? Чи потрібна ялинка? Давайте подумки влаштуємо експеримент. 

Уявіть: посеред міста стоїть ялинка з гірляндами. Поруч — велосипед. Сядеш, крутиш педалі — і лампочки спалахують вогнями! А ще висвічується: «Спасибі ЗСУ! З Різдвом! Донатьте на дрони!» 

Крутити педалі можна обмежений час — не більше кількох хвилин. Адже неможливо все звалити на одну людину. Тут важлива сила спільноти. 

Чи поставлять таку ялинку? Навряд. Але в психологічному плані подібною диво-ялинкою може стати кожен.

Хто мене читає вперше, нагадаю. Я Алекс з Литви. Зараз живу у Львові. Я вірю в Україну, вчу українську мову. Хочу підтримати друзів і бачити трансформацію. Спостерігати, як росте нація. 

Мені здається, важливо підняти одну тему. Наскільки ми вміємо знаходити спільні точки опори. Знаходити те, що нас об'єднує.

Думаєш, як я? Ні? Ти дурень!

Спадок кремля залишив нам, як прокляття, культ «нормальності». Мовляв, не висовуйся, не відрізняйся від інших. Будь-яке інакомислення — привід обізвати людину «ворогом народу» або дурнем.

Згадайте радянські анекдоти — там завжди один росіянин обігравав «простакуватих хохлів», «тугодумів балтів» та інші нації. По суті — пропаганда поділу людей на «розумних», тобто таких як я, і «дурнів», тобто тих, хто мислить інакше. 

Такий собі ментальний вірус, що ми всі маємо бути ОДНАКОВІ. Залишки цього вірусу породжують багато суперечок. Націоналісти на заході. На сході ті, хто говорить мовою окупанта. Акцент на тому, що ти не такий і це погано. Поляризація, яка вбиває довіру і потенціал. 

Навіть у США за останні 20 років через полярності в суспільстві якість життя не зростає так, як раніше або як у країнах Скандинавії. 

А досвід скандинавських країн демонструє: прийняття відмінностей та інакомислення веде до здорового суспільства і високої якості життя.

У пошуках схожості, яка об'єднуєІснує психологічний феномен під назвою ефект подібності: людям простіше розуміти одне одного, коли вони зосереджуються на спільному, а не на відмінностях.Давайте подивимося на Литву й Україну. Нас багато що відрізняє та об'єднує. Але є головна схожість — цінність свободи.Незалежність для наших народів — найвища цінність! Саме тому литовці активно підтримують Україну. Всупереч культурним та мовним бар'єрам. Везуть гуманітарку, жертвують кошти на армію та волонтерські проєкти.Адже перед лицем агресора, який загрожує свободі, ми спираємося на те, що нас об'єднує. Нам усім важливо вчитися знаходити такі опори, які об'єднують.У пошуках поваги до відмінностей

Світ дуже сильно маленькими кроками рухається в бік, де все більше поважають відмінності. Відмінність це добре та цінно. Бо висока якість життя міцно пов'язана з прийняттям інакомислення.

У нашому кишківнику мільярди різних бактерій. Що вища різноманітність, то краще в людини здоров'я або вона легше справляється з хворобою.

Нам необхідне різноманітне харчування. Чим більше їжі в нашій тарілці різного кольору, тим корисніша їжа.

У команді потрібні різні точки зору й навпаки, чим більше схожі люди в команді, тим зазвичай гірші результати.

Проривні інновації народжуються там, де приймають багато різних культур. Кремнієва долина процвітає на прийнятті інакомислення.

Коли в родині ми розуміємо і приймаємо відмінності одне одного, ми краще можемо будувати здорові та гармонійні стосунки.

Таких прикладів тисячі.

Здивування з дитинства

Я пам'ятаю, як батько пояснював:

— Усе в природі потрібне.

Мені було 6 років. Я дивився на тата, й мій інтелект шукав винятки.

— Бактерії потрібні теж?

— Так, без них не буде кефіру.

— А навіщо потрібні страшні комахи?

— Вони їжа для птахів, які гарно співають.

— Ну, гній точно не потрібен?:) — запитав я.

Батько усміхнувся.

— Якщо він на черевику, то, напевно, це не найкраще. Але якщо взяти овочі на городі, то гній допомагає виростити їх більше та смачніше.

Я дивився на батька з недовірою. З шестирічним здивуванням я зробив висновок: нічого собі, у світі немає нічого зайвого. Навіть найнеприємніші речі можуть бути дуже корисними.

Можливо, це один із ключів до взаєморозуміння — усвідомлювати цінність людських відмінностей.

Вбивця взаєморозуміння та довіриСкільки спілкуюся з людьми, стільки помічаю, що палицю в колеса ставить одна ідея. Бажання взяти гору, тобто домогтися, щоб ти думав так, як я. Спілкування перетворюється на пінг-понг, де головне — нав'язати іншому свою точку зору і довести, що інший не правий. Емоційний пінг-понг, який тільки розпалює пристрасті. А що можна зробити?

Наприклад, хтось із близьких може заявити, що не сидітиме за столом, де є алкоголь. Це можна сприймати як ультиматум. Але, можливо, за цим стоїть бажання уникнути проблем з п'яними або турбота про здоров'я близьких.

Якщо спробувати зрозуміти причину такої заяви, можна знайти рішення, яке влаштує всіх. І навіть більше: і зібрати застілля, і зміцнити стосунки.

Наприклад, можна обмежити кількість алкоголю, наперед домовитися про те, скільки може випити компанія або про те, як довго твереза людина залишатиметься за столом. Можливо, розв'язання конфлікту — це піклування про здоров'я близької людини, медичне обстеження або інші способи.

Тобто знайти золоту (або іржаву) середину, яка влаштує всі сторони. Адже за столом навіть іржаве взаєморозуміння краще за будь-який тихий скандал.

І якщо ви знаєте слово знецінення — ви можете увімкнути емоційні навички та внести в спілкування більше емпатії, спокою і взаєморозуміння, а не ображатися, що мене знецінюють:) 

Гарвардська модель переговорів

Насамкінець хочу поділитися простим, але корисним методом, який допомагає знаходити спільну мову в будь-яких переговорах і суперечках.

Це так звана Гарвардська модель переговорів. Суть методу в тому, щоб спробувати подивитися на ситуацію очима іншої сторони. Зрозуміти, що важливо для іншого, у чому його інтереси та побоювання. Виходячи з цього, запропонувати разом шукати рішення, яке спрацює для всіх.

Тобто не оскаржувати іншу думку, не наполягати тільки на своєму варіанті, а виявити бажання зрозуміти іншого та бути відкритим до пошуку спільного блага.

Можливо, ці кроки допоможуть нам трохи краще розуміти одне одного в нелегкі часи, які ми переживаємо.

Червона мітка!!!

Важлива замітка — це не заклик до переговорів з агресором! Це ідеї, як можна покращити взаємозв'язки з друзями, близькими людьми, партнерами та колегами. 

Опори, які нас об'єднують

І нехай суперечки ставити чи ні різдвяну ялинку допоможуть нам приходити до важливіших рішень — як підтримувати традиції та атмосферу свята. І як при цьому пам'ятати про тих, хто зараз на передовій.

Як дарувати один одному скромні радості, і водночас в міру сил допомагати ЗСУ.

І я вірю, що якщо ми будемо прагнути розуміти різні точки зору — завжди знайдеться якщо не золота, то хоча б іржава, але об'єднавча середина. Спільного Різдва! І нехай наші донати наблизять нашу Перемогу!

Якщо хочете, тут можете почитати мої інші статті та поділитися цим текстом із друзями.