Україна вже і де-юре перетинає межу в 10 000 хворих на добу — де-факто цю межу ми перетнули, мабуть, тижнів два тому. Уряд регулярно робить публічні зізнання про зняття з себе відповідальності, бо з проблемою вони не впорались і впоратись не можуть. Прем'єр Шмигаль розважається публічними констатаціями: «До кінця листопада буде 15 000, до кінця року 20 000...». Без спроб звітувати, як влада планує долати проблему.
Я від самого початку щиро підтримував масковий режим, дистанціювання і штрафи за недотримання базових протиепідемічних заходів — точно так же, як був від початку проти жорсткого карантину, котрий вбив порядну частку бізнесів.
Ми — бідна країна, при тому олігархічна і з абсолютно нерозвиненим компонентом громадянської відповідальності. Тому владі треба було також мати чесність, щоб визнати: вона є владою бідної країни, і дозволити собі заходи, що їх вживали багаті країни, просто не може. І негайно зосередитись на перелічених простих заходах, котрі Україна якраз могла і може собі дозволити: маски, дистанціювання, штрафи за недотримання.
Так, в країни були гроші на збільшення і оновлення фонду лікарняних ліжок, на закупівлю апаратного забезпечення лікування ковіду (доки ті апарати ще були на світових ринках), на замовлення мобільних шпиталів для регіонів, де нема з чого мобілізувати лікарняні ліжка (тобто, де немає ні відомчих, ні військових лікарень, про які логічно згадав Гройсман як про запасний фонд, що його саме час мобілізувати). Але влада все про... упустила момент і, маючи пів року фори, спустила гроші в як мінімум сумнівний спосіб на абсолютно неактуальні речі.
Так, зокрема, десятки мільярдів закатали в асфальт. Котрий вже знімають, як брудну клейонку зі столу, просто руками — він не тримається на дорозі і десь настільки ж тонкий. Більше того, вже помалу розгортається скандал, що гроші ковідного фонду взагалі пішли на опосередковане фінансування терористів «ЛДНР»: як днями на пресконференції заявив голова «Міжнародного антикримінального альянсу», той самий бітум, який використовується для ремонту та будівництва доріг в ході програми Зеленського «Велике будівництво», поставляється в основному з Росії, а гроші, які Україна платить за нього зі свого бюджету, йдуть на фінансування бойовиків (за цими даними вже було зроблено звернення до правоохоронних органів).
Як наслідок, ми зустрічаємо другу хвилю практично беззахисні. Країна у нас величезна, десятки мільйонів людей. Сподіваюсь на краще, але, боюся, на нас чекає найгірший сценарій проходження пандемії. З величезною кількістю хворих, з масою смертей. Так, влада відмовилась від ідеї локдауну. Адже це остаточно знищить нашу і без того слабку економіку. Але це вже не втримає економіку України.
Нам як повітря потрібна міжнародна допомога. Самі ми — при непрацюючій економіці, кризі влади, епідемії — не вигребемо. Команда Зеленського, яка вже отримала відповідну оцінку на місцевих виборах, і далі масово втрачатиме підтримку. До того ж ще трохи, і «переводити стрілки» не буде на кого.
Швидше за все, навесні прийдуть дуже сумні наслідки — і для країни в цілому, і для нинішньої влади зокрема. Хоча ця влада цілком спроможна форсувати цей процес, і наслідки вдарять по нам ще взимку.
