Угода Байдена і Меркель щодо «Північного потоку-2» має діаметрально протилежні трактування що в США, що в РФ. Та й в нас теж.

Так, Україну, згідно із заявою спікера МЗС України, навіть не повідомили про намір США погодитись на запуск ПП-2. Але. Нагадаю, від початку війни Росія голосно і безкомпромісно заявляла «ні мілілітра газу через Україну після 2019 року». А тут гарантовані ФРН і США обсяги транзиту до 2024-го і зобов'язання Росії подовжити дію угоди ще мінімум до 2031-го (ті самі «10 років» з Вашингтонської декларації).
--
Історична довідка: 2016-го керівник «Газпрому» Міллер заявив, що вже прийнято програму вилучення з експлуатації газотранспортної інфраструктури, яка доставляла газ до українського кордону. До 2020 року в коридорі мали бути ліквідовані 4 300 кілометрів труб і 62 компресорні станції, а до 2030 року — 10 700 кілометрів труб. Тобто, Україну взагалі мали відрізати від можливостей транзиту і постачання газу.
--
Однак зі стратегічної точки зору мінімальні (лише щоб окупити роботу ГТС як таку) обсяги транзиту через Україну ще тільки на 10 років — це ні про що. Проте в угоді США та ФРН є однозначна фіксація: ПП-2 підпадає під Третю енергетичну поправку. Тобто, є чималий шанс, що РФ лишать лише 50% транзиту ПП-2. Отже, все, що не вміститься в 50% обсягів ПП-2, Росія муситиме транзитувати, знов ж таки, через Україну.

А є ж іще момент скорочення Європою енергоспоживання — за винятком зеленої енергії відновних джерел. І Росія про це не забуває. Тому йдеться навіть про те, щоб використовувати потужності ПП-2 під транспортування до ЄС водню... Котрий ще треба виробити. І сформувати стійкий попит. Тобто, це вже ненаукова фантастика.

Але варто тільки уявити, скільки ресурсів РФ вгатила в ПП (тільки морська частина — 7,4 млрд доларів, окупитись мала «за 14-15 років» від 2011-го «за умови повного завантаження» на 55 млрд м3/рік) і ПП-2 (вартість близько 10 млрд доларів, бажане навантаження 55 млрд м3/рік, період окупності непрогнозований). Плюс 8 млрд доларів за скасований проєкт Південного потоку. Плюс втрати від санкцій (на літо 2020-го РФ оцінювала їх в 700 млн євро). Плюс витрати на експлуатацію інфраструктури — замороженої, мінімально використовуваної чи використовуваної не на повну потужність. Плюс витрати на демонтаж щодо Південного потоку. Плюс аварійність російських газогонів (у 8 разів вища за аварійність середнього кілометру української ГТС) — і компенсації європейським покупцям...

Тобто, зі стратегічної точки зору для нас і для США (бо тут наші інтереси повністю збігаються) вигідно, щоб Росія будувала чимбільше якомога вартісніших проєктів різноманітних трубопроводів. Котрі потім нікому не знадобляться — і витрати будуть вже на демонтаж. Чи консервацію і обслуговування. Тобто, «трубопровідна чорна діра» для бюджетних грошей РФ — це те, що нам вигідно. Серед іншого і тому, що витрати на трубопроводи — це гроші, котрі не йдуть на війну з нами, на зброю і техніку, на боєкомплекти і пальне, і на особовий склад. І також на підтримку терористів «ЛДНР».

В Америці Вашингтонську угоду оцінюють також по-різному: від нейтральної констатації «Байден обрав налагодження стосунків з союзником коштом своїх обіцянок виступати проти ПП-2 і коштом інтересів України й Польщі» — і до «зради» «Адміністрація Байдена благословила завершення проєкту, подарувавши Путіну велику стратегічну перемогу на шкоду енергетичній незалежності України і Європи».

Республіканці вже блокують певні кадрові призначення Байдена — з вимогами запровадження максимально жорстких санкцій щодо РФ. Від демократів очікують озвучення обвинувачень на адресу Байдена в лобіюванні інтересів Росії.

Частина німецьких ЗМІ «висловлює щирий подив і розчарування»: невже Байден не спромігся просто затягнути питання ПП-2? Лишається ж буквально 2 місяці до виборів Бундестаґу. В уряді так чи інакше мають з'явитись зелені — а вони позиціонують себе як принципові супротивники ПП-2. В підсумку європейськими ЗМІ весь проєкт ПП-2 оцінюється як надто непевний і конфліктний, щоб США чи ЄС могли його визнати надійним у віддаленій перспективі. В перекладі: Кремль

витрачає гроші, Байден псує стосунки з Конгресом, з Україною і Польщею — і все заради проєкту, котрий за нетривалий час буде згорнуто.

Ну і геополітичний аспект Вашингтонської угоди також далеко не однозначний. «Тут і зараз» це ніби посилило позиції Путіна і Росії — але санкції, яких вимагатиме Конгрес, і задіяння вимог Третього енергопакету зведе «ефект перемоги» до нуля. Це ніби покращило стосунки США і ФРН — але оновлення Бундестаґу цілком може нівелювати цей ефект.

Вашингтонська угода погіршила стосунки з Польщею і Україною (і не лише з цими країнами в Європі) — і тут ефект недовіри і образи точно буде тривалим. Однак ця ж Вашингтонська угода спонукала до утворення нових альянсів «постраждалої сторони»: зокрема, Україна й Польща вже формують спільний фронт невдоволених схваленням ПП-2 США як союзником. Навряд чи цей альянс лишиться єдиним чи не буде розширений.

Так, це лише гіпотеза, але заохочення Путіна як спільного для значної частини «малої Європи» ворога із ПП-2 цілком може стати серйозним поштовхом для зміни всього геополітичного ландшафту Європи. Йдеться про реалізацію, наприклад, того ж «союзу Тримор'я», про який знов заговорили на офіційному рівні.
==
Висновок, мабуть, банальний: «не все так однозначно». Тобто, не все так погано, як комусь здається і як накидає нам кремлівська пропаганда.

Зокрема, саме укладання Вашингтонської угоди спонукало помітну частину конгресменів вимагати від Байдена перенести візит Зеленського на більш ранній термін: 30 серпня Вашингтон буде порожній, Конгрес у відпустці. Тому Зеленського мали би прийняти до 7 серпня — до початку відпустки Конгресу. Так, часу лишилось мало, «на колінці» візити такого рівня не готуються. Однак зважаючи на період попередньої підготовки швидке перенесення зустрічі є цілком реальним.

Хоча, звісно, це все хіба збільшує відповідальність, що лежить на Зеленському. І збільшує навантаження для нього в плані дуже жорсткої підготовки для відстоювання реальних інтересів України, а не просто для «довірливої особистої розмови» з Байденом.