У 2014 році, одразу після російської окупації Криму, багато хто казав, що зараз історія розвивається швидше, ніж у 20 столітті.

При бажанні можна знайти паралелі останніх 10 років української історії (з 2014 року) в історії 20 століття.

Якщо порівнювати з Другою світовою, то одразу згадуєш події в Австрії у 1938, Чехословаччині 1938-1939 і Польщі 1939.

У 1938 році Нацистська Німеччина приєднала до себе Австрію. І не зустріла практично жодної протидії з боку інших країн.

Того ж року (і наступного) навіть без врахування думки уряду Чехословаччини була розшматована і ця країна. Більше того, керівництво країн, що погодилися на передачу територій Чехословаччини до Німеччини — вважали, що тепер вже точно в Європі наступить тривалий мир.

У вересні 1939 на Польщу напала Німеччина, а згодом до нападу долучився і СРСР. Реакція західних демократій була. У вигляді оголошення війни Німеччині. Але до справжніх бойових дій між Німеччиною і Францією з Британією не дійшло. Точніше дійшло. Але вже наступного року, після німецького вторгнення у Норвегію, Данію, Нідерланди, Бельгію і власне Францію.

Але повернемося до нашого часу і нашої ситуації.

Тепер, у 2024 році, очевидно, що санкції, які були запроваджені за російську окупацію Крима не могли жодним чином вплинути на поширення російської агресії. А тим більше — змусити російських окупантів забратися з Криму. Ті, «кримські» санкції переважно просто обмежували діяльність західних компаній саме в Криму. Та й вони не закрили дорогу на півострів німецьким турбінам Сіменс, що були встановлені на двох теплових електростанціях — біля Сімферополя і Севастополя. Ну а легкові автомобілі з Європи взагалі до лютого 2022 року офіційно продавалися в Криму, бо під санкції вони не потрапляли.

У 2022 році, після нового вторгнення Росії — Україна вистояла. Збройні сили України дали по зубам російським окупантам. А західні країни нарешті стали допомагати Україні зброєю. А ще запровадили нові санкції. Які хоча і не примусили росію піти з України, але за оцінкою економістів вже точно мають певний ефект.

І все ж таки, між 20 і 21 століттям є певні паралелі. Але коли ми дорікаємо західним демократіям за нерішучість і недостатню допомогу, не варто забувати, що Після Першої світової війни Європейські країни також дуже не хотіли нової війни. Занадто дорогу ціну заплатили вони за ту війну. За 4 роки загинуло понад 1.2 млн французів і більше 700 тисяч британців. І це не рахуючи мільйонів поранених і скалічених тієї війною. Саме тому і Франція, і Британія у 1938-39 роках до останнього сподівалися, що мир все ще можливий.

У 21 столітті демократичні країни так само не хочуть великої війни. І напевно так само як перед Другою світовою у світі все ще сподівалися, що навіть після окупації Криму і частини Донеччини і Луганщини — великої війни можна уникнути. Але велика війна вже почалася. Бо будь-яке миролюбство сприймається маньяками як слабкість. І не важливо — цей маньяк гітлер чи путін.