Слухаю за вікном як бомбардувальник летить. Чи ворожа ракета. Війна, можна чекати чого завгодно. Хоча ми й звикли, но почуття погане.
Ні, це по проспекту, як і раніше, до війни, летить мотоцикліст. З диким ревом. А скільки разів ми чули, що неможна їх зупиняти. Що небезпечно їм, якщо їх доганяють. Но це було до війни.
Як там? Ніколи такого не було, і ось знову. На нашу розхитану нервову систему. Невже знову за гроші перегони влаштовують?
Ми знаємо, як у водіїв, яких спіймали на підпитку, машини конфіскують на потреби ЗСУ. Хлопці, а може й мотоцикли потрібні на фронті? Та ще і задля заспокоєння нашого здоров'я.
Відомо, дадуть відповідь, що не можна. Тоді інше питання. А хто ці шкідники? Може ухилянти? Так на фронті не вистачає бажаючих прокататись на танці. Хоч з ревом, хоча на великій швидкості.
Но я думаю, що знову «дітки» заможних батьків розважаються. Знову ми в дурнях.
