Хочу вам розповісти одну пригоду, яка трапилася зі мною багато років тому в далекій країні Індонезія.
Їдемо по дорозі, а вдовж стоять невеличкі крамнички. Торгують одягом, сувенірами, продуктами харчування… Запитую гіда, а чи є в них якась санітарна інспекція.
- А навіщо? — відповідає він.
- Щоб контролювати.
- А навіщо контролювати?
- Може хтось отруїтися. Температура +31.
Він так спокійненько:
- Отрується хтось, власника у в'язницю.
ВСЕ. Питання вирішено. ВЛАСНИКА у в'язницю, якщо хтось отрується. Я моментально зрозумів, що не потрібні всі ці СЕС, шмес та подібні контролюючи органи. ВЛАСНИКА у в'язницю. Власник теж мав це просте питання зрозуміти.
А навіщо нам така велика армія контролерів, які тільки й знають, як заважати роботі підприємців? Тож яка економія державних коштів! Та й якій в них сенс, якщо незаконні дії ніхто не зупиняє. Але нікого за це у в'язницю не відправлять.
