CHAPTER TEN
– Привіт.
– Привіт, гарна.
– Зустрінемось?
– Де тобі зручно?
– Мені зручно, щоб я приїхала до тебе.
– Не боїшся? Ми незнайомі.
– Приїду на таксі, а ти мене зустрінеш..
Вийшла з таксі. Брюнетка. Довгі ноги навіть без каблуків. Пронизливі циганські очі. Піднялися до нього. В кімнаті невимушено і просто скинула з себе одяг. Стояла – дивилася, як він роздягається..
Потім сиділи на кухні пили чай.
– Ти під час сексу декілька разів вимовила слово Хабібі.. Хто це?
– Навіть так? Це не хтось. Так на сході жінки звертаються до свого чоловіка. Ну, раз я так казала, то значить в ті моменти ним був ти.
– Ти дєвушка с востока?
– Жила там донедавна..
– Замучила ностальджі за садками вишневими і втекла додому?
– І це теж..
– В мене знайома вийшла заміж за араба. Там виявилось, що вона четверта. Каже – ходила вулицею і їй вчувалася українська мова. І дуже хотілося побачити, як цвіте вишня..
– Втекла додому?
– Так. Тепер їй вчувається арабська, і бракує піску вдома на паркеті.
– А ще відчувати, що Хабібі сьогодні спатиме не з нею. Знайоме. Вірю.
– В тебе аналогічно?
– Я жила тут з одним авторитетним чуваком..
– Так. Чув – його застрелили на сходах в лікарні.
– ???
– Згадав де і з ким тебе бачив. То було в «Голівуді„.
– Так.. Тоді ми всі сиділи в «Голівуді».
– Цікавий був заклад.
– Тоді братва залітала в клуб, казали – дєффкі, там машини під входом, то йдіть і сідайте самі, щоб ми на вас колготки не рвали.. А мене це не стосувалося. Я собі стояла і не ховалася – вся в брюліках, як ялинка – всі знали чия я.
– Смішні були часи.
– В якийсь момент Ігор відчув, що скоро кінець. Вірніше я відчувала, що він це відчуває. Ми терміново переїхали до москви. Сказав мені не виходити з дому і нікому не відкривати. А мені якось в один момент все стало фіолетово.
– Довго сиділа закрита в квартирі?
– Ну не буквально. Ключі в мене були. Просто одномоментно і буквально все перестало мати будь-яке значення. Десь за пару днів перед від'їздом до Києва – стук в двері. Відкриваю – три чечена. Кажуть – привіт, мала і заходять на кухню. Кидають на стіл пакет з коксом – пів кілограма не менше. Потім дістають пляшку горілки – зроби щось закусити. Відкриваю холодильник – там пів банки айвового варення і все. При них доливаю до повної водою з крана, закриваю кришкою, збовтую і ставлю на стіл. Вони ржуть, потім розливають, випивають, запивають, закусують порошком. І йдуть. На порозі один каже – передай Ігорю, що Іса заходив. Ми ще не вирішили його проблему, але все в процесі. Зараз чекати не маю часу. Фарту, масті..
– Горілку коксом – це круто..
– Власне брали в жменю і розтирали по деснах, а він залишався на бородах… Потім приїхав Ігор. Глянув на пакет з коксом – що це? Твої друзі заходили. Я ж казав – нікому не відкривати… Пох.
Потім ми повернулися в Київ.. Потім сталося те, про що ти чув…
– А далі?
– Далі я подумала – пожила так, тепер поживу по іншому. Але не так все було просто.
– Щось пішло не так?
– Братва, мінти, прокурорські, конторські – всі вирішили, що я тепер належу їм. За один день дзвінків з двадцять – куди мені зараз треба приїхати.
– Вони не тебе хотіли трахнути. Поки він був живий боялися, а тоді трахаючи тебе, – в своїх головах вони хотіли трахати його.
– Бути такою прокладкою мені не світило. Тому я втекла в Ізраїль.
– Цікава країна..
– Був там?
– Ні і не тягне.
– Дійсно цікава. І далеко не така однозначна, як пробує виглядати. Ось можу тобі сказати зі сто процентною гарантією – кожен вірменин, котрого ти бачиш тут – наркокур'єр.
– Та прям кожен?
– Це колись вони гвоздиками торгували. А потім все переділили – квіти відійшли арабам, а ті – як я сказала. А контролює все моссад, щоб ти собі розумів.
– Чим там займалася?
– Офіціанткою в барі. Поки мене Хабібі не забрав.
– Пішла до нього четвертою?
– Зняв мені дорогу квартиру. Відкрив свої конюшні. Власне пару років, я займалася тільки верховою. Колись покажу – що я вмію на коні..
– А потім?
– А потім прийшла дівчинка. Років сім не більше. І сказала – тобі варто зникнути, бо тебе збираються зжити зі світу.
– Цікавий зиґзаґ.
– Коли він приїхав – я йому розказала. Він згріб мої речі, покидав в свій «Мустанг» іпривіз до себе.То був великий маєток. Я там так і не зрозуміла – хто його мама, хто його тітки, хто його сестри, а хто його дружини. Окрема виділяла тільки ту малу, то була його найменша сестра і він її дуже любив. Ми приїхали і він каже – тепер вона буде тут жити. Кому щось не нра – он ворота і за ними любе голубе.
– Серйозний пацан.
– Через кілька днів підходить мала – сьогодні нічого не їж і не пий. Тебе зібралися отруїти. А взагалі – тобі краще зникнути, поки його нема. Якщо вони зібралися тебе прибити, то вони це зроблять. Я обняла малу, сіла в автобус і назад в Хайфу. Це було два місяці назад..
– Невесела історія..
– Хочеш розкажу веселу?
– Хочу.
– Десь тиждень назад став мене клеїти пацан – років вісімнадцять не більше.
– На «мамбі»?
– Так. Пише – Давай пообідаємо разом. Пишу йому – давай і набиваю зустріч в «Рибному базарі» на Володимирській.
– Самий дешевий вибрала.
– Сиджу, заходить малий, каже – привіт, я Назар. Прийшов в спортивному костюмі. Костюм, правда, від Versace. Меню не дивиться, кличе офіціанта. Замовляючи, коментує що для чого корисно. Тунець – то для біцепса, дорадо – для тріцепса, ну і так далі. Каже – я боксер і мені потрібно слідити за калоріями. Потім каже – офіціантам потрібно залишати десять відсотків чайовими, але я не залишу нічого, бо мені не сподобалось, як він на мене дивися. Потім просить рахунок. Дивиться. Пітніє. Потім каже – вибач, мені потрібно до туалету. Встає і йде.
– ))))))))
– Я думаю, от реально я стара дурепа, зараз ще й заплачу. Добре що гроші є. Нагуляли ми з Назаром більше, як на штуку баксів. Але нікуди не спішу – то замовила каву, сиджу курю. Десь за хвилин сорок прибігає малий. Розраховується і викликає мені таксі на Порика.
– В гуртожиток зганяв? Ну от – взяла і так розвела малого. Те, що батьки вислали на місяць, він за день потратив. Потім місяць ходив голодний.
– Через два дні бачу – висить на сайті. Пишу – Привіт, Назар. Він мені – Привіт. Я – Може пообідаємо разом? Він – Ми вже раз пообідали..
– Цікавий ресурс. Люди – на всі смаки.
– І на всі гаманці..
Десь тиждень по тому і в тому ж ліжку:
– В мене теж два тижні назад цікава історія сталася. Пише мені дівчинка – Привіт, може по каві? Дивлюсь фото – прикольна така. Нікнейм «Она„. Думаю – ну, що ж побачим яка вона «Она»..
– Часто дівчата перші пишуть?
– Останній рік тільки так. Я вже рік, як нікому не пишу першим.
– Настільки впевнений в собі?
– Оцінив адекватно свою вартість на цьому ринку..))
– Ну так. А ще – якщо вона вже пише, то однозначно ти їй, як мінімум, симпатичний.. І шо «Она„.
– Зустрілися в «Опері„. Звати Іра. Нотаріус. Приїхала на нульцевому «Мерсі„. Впевнено віддала охоронцеві ключі, щоб запаркував. Бачу під коксом. Але якась встривожена – чи що.. Випили каву. Машину лишили на стоянці. Прийшли до мене. Дала себе роздягнути до трусиків. Розстебнув блузку. Без ліфчика. Блузку зняти не дала. Каже – пізніше. Зняти не дала, але й не застебнула назад. Сіли прямо ось тут на підлозі біля ліжка. П'ємо – я коньяк, вона вино. Дуже гарна форма грудей, талія так смачно в бедра переходить. Трусики яскраво білі – все як я люблю..
– Нічого, що я була в чорних?
– А ти була в чорних? Вибач, я й не зауважив. В тебе очі чорні, відтягують на себе всю увагу..
– А які в неї були очі?
– Жовто-зелені і невеселі. Розмовляєм ні про що. Мене харить. Задає запитання різні про те, чому чоловіки в таких от випадках саме ось так поступають.
– Мабуть, щойно з бойфрендом розійшлася..
– Теж так подумав. І ще подумав – в ролі делікатних вух, що вміють слухати, я вже побув достатньо. Пора її відправляти.. Кажу – мала, тобі час додому. А вона – я не хочу додому. Кажу: хочеш сиди, а я спати. Передумаєш – прикрий вхідні двері.
– Пішла?
– Ні. Лягла до мене. Я почекав пару хвилин – лежить не рухається. Повернувся на бік і заснув.
– Можеш так?
– Запросто.
– Ну ти монстр..
– Прокидаюсь – чую вона в душі. Виходить в одних трусиках. Сідає на край ліжка і каже – бухаєм дальше. Кладу її на спину. Знімаю трусики. Вона прогинається дає зняти. Розводжу ноги – все без спротиву. Лежить з закритими очима. Входжу повільно, починаю дуже ніжно – пробую розбудити. Чую включається, але все одно не рухається. Заводжу руки за голову, починаю активніше, постогнує але не рухається. Збільшую темп і починаю тупо дерти. Включила бедра і раптом з закритих очей сльози. Ну я вже зупинитися не міг. Довів до оргазму. Після – сльози потекли рікою. Потім одягнулася. Сказала – вибач. Коло дверей спитала – я машину під «Оперою» залишила? І вийшла..
– Ще бачилися?
– На третій день прийшло смс – «спиш?»
– Хто був той її френд?
– Казала – авторитет з Баку. Я пробив – насправді такий собі гангстер середньої руки.
– Чим скінчилося?
– Запропонувала одружитися. Я сказав, що від мене вона може отримати тільки єдине – друг з функцією секс. Решта – то не до мене.
– Більше не бачились?
– Пили каву пару раз на Сагайдачного. Але секс був тільки раз – отой в сльозах..
Десь ще через тиждень в тому самому ліжку..
– Що то був за вигон с Серьожою?
– Менше треба було понти колотити.
– Тобто за своє оте зверхнє, я мала подзвонити якомусь чуваку і сказати – я хочу тобі відсосати.. Не занадто строго?
– Але ж – як завелася. То було годину назад, а питаєш лише зараз.
– Поясни.
– Чувак зі Львова. Купив в Одесі "BMW 750 Li„. По дорозі заїхав до мене. Десь під третю ночі його повело на проституток. Казав, що без баби більше як сутки то не може. Через мою пошту зареєструвався на якомусь сайті – тіпа «прастітуткі Кієва» і почав там вишивати. Пошту мені потім прийшлось змінити, бо між рекламою проституток свої листи ледве знаходив.
– Писали всі проститутки Києва?
– І Київської області..
– І що?
– Та що – чувак сидить на кухні в монітор втикає. Час від часу – «а эта – смотри какая…» Я пробував йому пояснити, що це фотки з якогось глянцу, бо не буває таких на Борщагівці. Там такі просто не водяться. Але хто б там когось слухав – ми ж всі самі розумні.. Кароч – щоб вєрняково, чувак домовляється відразу в двох місцях. З одними біля Київської Русі, з іншими на Троєщині.
– А він хто по статусу?
– А як в Іри той з Баку – гангстер середньої ланки. Приїхали ми під кінотеатр – дві сірі мишки. Кажу – Серйога, бери – бо на Троєщині будуть ще гірші. Поїхали на Троєщину. Мінти присіли на хвіст – їздять за нами дворами. Він зупинився – вони під'їхали. Каже їм – шо номери не київські? З мене ні хрєна не получите. Їдем далі по навігатору. Мінти відстали. Приїхали в двір. Він дзвонить – йому кажуть, що дівчинка через п'ять хвилин вийде. Чекаєм в машині. Знову дзвонить. Так декілька раз. Стоїмо вже хвилин сорок. Пустий темний двір. Під'їжджає п'ята «беха» і стає за нами. Фари не виключає. Двір великий – порожнього місця навалом. В «бесі» курять – видно вогники сигарет. Товариш каже – «пацанята не на мою машину примерились часом..?? Кажу – та нє, скоріше сутєньори. Він – шо то мне это всё не нравится. Кажу – і мені ні разу – вже, бля, годину чекаєм, але ж ти без баби більше як сутки то не можеш, ще коні кинеш – шо я потім пацанам скажу?
– )))))
– Виходжу з машини, обходжу нашу – встаю в світло їхніх фар. Стоять. Розстібую ширінку і починаю лити їм на капот. Вони здають задом і паркуються в дальньому кінці двору. Фари потухли. Сідаю в машину, кажу – все таки сутєньори – бачив? Дзвони своїй принцесі – я маю завтра важливу зустріч з самого ранку. З під'їзду виходить дівчинка. Закутана в одіяло. Він виходить до неї. Пару секунд про щось розмовляють. Бачу – витягує гроші, дає їй і йде. Сідає в машину і каже – „бля я в ахуе от вашего города. У неё забрали паспорт, одежду… она говорит, что поедет со мной, если я дам ей слово, что потом привезу назад… бо она в таком виде…“
– Я б це роздрукувала і повісила в кожній школі…
– А я б зняв відео і крутив його нон-стоп в верховній раді і приймальні призедента. На вид їй було років сімнадцять. Тобто ще три роки тому вона підгодовувала на вулиці бездомних тварин і мріяла про світле майбутнє..
– Чия вина?
– Ну – тут не задумуючись. Всіх шістьох призедентів, і всіх депутатів всіх скликань. Всіх до єдиного.
– Що робити?
– Якщо не в падлу – просто помолись за неї..
– Так, а навіщо я йому дзвонила?
– Дзвонив йому я. Ти тільки говорила.
– Навіщо я говорила?
– А щоб не був такий понтовіла. Він тоді ще не встиг навіть з Києва виїхати. А на твій голос – я б розвернувся і біля Житомира..
– Так, Хабібі..
Він бачив її на сайті. Її фото можна було поділити на три категорії – пляжі Європи, за кермом»Мерседесів“, в різноманітних шубах.. Назвалася „Баракудою“..
