CHAPTER EIGHT
В загородженому дворі готелю було запарковано десь біля десяти машин. Окремо стояв насичено–червоний "Mini Countryman" з чорними смугами через кузов. Навіть так..– подумав він, закурив і обійшов навколо готелю.
Готель був триповерховий. З лівого боку від входу – дворик-паркінг і невеликий басейн з правого. Позаду за парканом росли декілька невисоких, підсвічених ліхтарем з даху готелю, дерев. Ще далі за ними, крізь клапті туману, стиха шумів чорним ліс.
Він відкрив хвіртку в паркані – за нею в бік лісу йшла стежка. Метрів за сто – в траві біля стежки, стояв якийсь чувак в блідо-сірому плащі, високих чоботах і тірольському капелюсі з вузькими загнутими вгору полями.
Він зачинив хвіртку і підійшов до червоного «Міні»..
Підійшов офіціант:
– Як завжди – еспресо на басейні?
– Дякую. Пізніше. Принеси Вороні сиру.
– Щось з "Roquefort„?
– Не знаю. Спитай в неї.
– Я принесу різного – нехай собі вибере..
Тоді вона їздила на, теж червоному, хетчбеку "Mazda Axela". Брала контраварійні уроки в якогось гонщика і носила найкоротшу в світі міні. То скоріше був широкий джинсовий пояс, а не спідничка, але його це перло. Якось, їм чимось не зайшов Ворзель і вони вирішили переїхати в «Два бобри». Місце на паркінгу було лише одне – в траві між двома «Ренджами». Навпроти, біля своєї – щойно з салону, «ікс шостої – бі ем дабл ю» стояла мажорна блондинка. Вона збиралася виїжджати, але звільнити місце іншій блондинці.. Тому відкрила двері і згадала, що їй треба терміново щось знайти в телефоні.
Мала оцінила локацію і зі словами – ой яка мила дівчинка, ой яка в неї гарна машинка.. Але ось так вона не вміє.. – влупила в газ, далі – керуючи лівою, а правою тягнучи ручне гальмо, на заносі вставила свою «Мазду» задом між тими двома. Він вийшов з машини. Потім з машини вийшла мала. Компанія чуваків, що йшли до саме тих «Ренджів»зупинилася і почала аплодувати. А вона повисла на ньому і ніби все це її не стосується потягнула в бік озера..
Увійшов всередину. Господарі трохи перепланували фойє – додався невеличкий ресторанчик на декілька столиків. Мала сиділа навпроти входу. Все така ж худенька. З такими ж гарнющими ногами. В такій же короткій спідничці. Змінилось волосся – тепер воно було темно-русого кольору, набагато довше і вирівняно-пряме. Змінились і очі..
Колись він для приколу привіз її на таку ж вечірку в «Угорський дім» коло палацу Україна. Привіз не попередивши про контингент. Збоку воно виглядало, як звичний кабак. Всі столики зайняті, компанії ніби не знайомі між собою.. Вони сіли за барну стійку лицем до залу. Через десять хвилин вона сказала:
– Малий, мене тут вже всі очима виїбали. Їдемо звідси.
– Куди поїдемо?
– Їдем в "Non–Stop" – я хочу борщу..
Він підійшов. Вона дивилася в монітор телефону.
– Привіт «Кошка на крыше..»
– Я знала, що ти тут будеш – не відриваючи погляду від монітора.
– Я то таке. Цікаво – що ти тут робиш?
Вона підвела очі – Це, що знову якесь збіговисько?
– Саме так. І "Non–Stop" – ну дуже далеко..
– Бляяяя…… What the fuck..
– Йдемо поплаваєм.
– Я не люблю воду, ти ж знаєш.
– І цибулю в супі – я в курсі.
Він кивнув офіціантові – зроби нам по еспрессо і два по сорок Cuvee..
– Двадцятий – на басейні?
– Так.
Вони перейшли до басейну. Вона відкинулась в шезлонзі.
– Де ти зараз – спитав він стягуючи джинси.
– В Мілані. З того часу в Мілані..
Він повернувся і пірнув в воду. Проплив під водою вздовж басейну, витягнувши вперед руки, торкнувся протилежного бортика і виліз з води.
Прийшов офіціант з підносом:
– Ворону я погодував. Вибрала – "Igor Gorgonzola Piccante"
– Їй зайшло?
– Так. Полетіла собі довольна..
