Війна ніяк не вплинула на виправлення хиб українського лідера стосовно методів його правління. За кілька тижнів до вторгнення Росії на територію України високопоставлені українські опозиційні політики і колишні міністри уряду України були сповнені розчарування. Вони звертались до президента Володимира Зеленського із пропозицією зустрітись із ними, тобто зробити те, чого він не робив після перемоги у президентських виборах 2019 року. Вони намагались допомогти президентові фаховими порадами у такий скрутний час, проте даремно. Президентові, окрім настанов його друзів, сторонні поради були непотрібними.
Вони (опозиція – прим. перекл.) упродовж місяців закликали Зеленського збільшити фінансування Збройних Сил України, вимагали призвати українських резервістів, оскільки попередження Америки про вторгнення посилились. Попередження колективного Заходу про те вторгнення, яке Зеленський вважав малоймовірним. Опозиція вимагала інтенсивного планування прийдешньої війни, вимагала розробляти стратегію і публікувати накази для цивільної оборони, аби громадяни знали, що їм робити у той час, якщо загуркочуть гармати.
«Україна потрапила у пастку зі своїм національним лідером, який не здатний мислити стратегічно», – так за п'ять днів до вторгнення Росії розчаровано повідомила редакторові "Politico Europe" Леся Василенко, депутатка і членкиня ліберально-проєвропейської політичної партії «Голос».
«Я переконана, що за це його будуть звинувачувати у майбутньому. Річ не в тім, щоби знати все. Йдеться про відмову долучити до свого президентського оточення експертів, які знають, які питання потрібно першочергово вирішувати, а також йдеться про відмову залучити радників, які зможуть фахово проаналізувати прийняті рішення. За такий стиль керування країною ми можемо заплати високу ціну», – обурювалась депутатка Леся Василенко.
Звісно, стратегічні прорахунки президента Зеленського – як їх бачить депутатка Василенко та багато інших опозиційних депутатів – від того часу президентові пробачили, але про них не забули. Ці помилки лягли основу депутатської тривожності за долю повоєнної України. Опозиція бачить закономірність, яка стане ще більш бентежною, коли гармати замовкнуть. Опозиція переконана, що сильні сторони президента у воєнний час стануть деструктивними для мирного часу.
Війна ніяк не позначилась на стилі президента Зеленського керувати країною, керувати державними інституціями, які не реформуються так швидко, як йому хочеться, які не достатньо швидко підлаштовуються під його вимоги. Президент віддає перевагу загальній картині, ігнорує деталі та схильний покладатись на поради близького оточення його надійних друзів.
Проте, водночас, як комік, який став президентом, тепер він заслуговує на похвалу і навіть перебуває в ореолі епічного героя. Колективний Захід ошелешений його надихаючою військовою риторикою, запальною ораторською майстерністю і вмінням полонити серця публіки від Вашингтону до Лондона та від Брюсселя і до Варшави Однак Зеленський, як президент, зазнав фіаско напередодні вторгнення Росії. Мало хто давав йому переконливі шанси бути переобраним у 2024 році, оскільки показники ефективності його президентської діяльності під час опитуваннь стрімко спадали: на кінець 2021 року рейтинг громадської прихильності до Зеленського становив уже 31%.
Зеленський багато обіцяв – мабуть, аж занадто багато обіцяв – але мало чого зумів досягти.
«В України дві головні проблеми: війна на Донбасі і осторога підприємців, які інвестують у країну„, – заявив Зеленський невдовзі після перемоги на президентських виборах. Однак його антикорупційні зусилля загальмувались і стали неспішними, а його обіцянка вирішити проблему Донбасу ні до чого не призвела. Зазнало фіаско і прагнення Зеленського укласти мирну угоду з Володимиром Путіним, який відмовився від зустрічі. Дехто критикував Зеленського за те, що він занадто покладається на свою харизму, на свою здатність переконання.
Народний депутат Микола Княжицький зазначив: «Він думав, що мир буде легко встановити, тому що потрібно лише „подивитись Путіну в очі“ і щиро з ним поговорити».
Депутат Микола Княжицький також наголосив: «Зеленський став президентом без будь-якого політичного досвіду чи досвіду керівництва державними структурами. Він вважав, що керувати державою насправді доволі просто. Ви приймаєте рішення, і вони повинні бути реалізовані. А коли щось ішло не так, тоді його реакція була завжди тією ж самою, що його прорахунки є провиною попередників, яких необхідно запроторити до в'язниці».
Тим не менше, трансформація зневіреного в суспільстві образу Зеленського, як лідера мирного часу, в образ «нового, молодого та блискучого батька-засновника вільного світу», як висловився французький інтелектуал Бернар-Анрі Леві, була вражаючою.
Навіть його українські критики «знімають капелюхи» перед ним за його сильні сторони як чудового оратора. Його щоденні звернення до українців зміцнювали громадськість, скеровували і підвищували моральний дух навіть у той час, коли настрої занепадали. Деякі опозиціонери визнають, що Зеленський, вірогідно, врятував Україну, коли відхилив пропозицію держсекретаря США Ентоні Блінкена вивезти його із Києва.
«Він став переконливим лідером», – зазначив Адріан Каратницький, старший науковий співробітник Атлантичної ради та автор майбутньої книги «Поле битви Україна: від незалежності до російської війни». За словами Каратницького, сильні сторони Зеленського як комунікатора відповідають часу: «Він добре вміє скеровувати громадську думку, отож тепер він ефективний, тому що країна набагато більше об'єднана і впевнена стосовно своєї ідентичності, національних інтересів і мети. Він усе той же хлопець, яким і був – актор та виконавець, – але це робить його ідеальним військовим лідером, оскільки він здатний концентрувати суспільний імпульс».
Співробітник Атлантичної ради переконаний, що коли у політичну гру вступає звична політика мирного часу, коли громадськість не єдина у своїх поглядах, тоді Зеленський є непослідовним лідером, який спонтанно змінює сценарій і переробляє історію, щоби подолати критику і догодити забаганкам або й примхам громадської думки.
«Коли громадська мета є очевидною, тоді він має велику силу переконання, а під час війни він ще має і абсолютну владу в державі. Проте коли „карета“ знову перетвориться у „гарбуз“, йому доведеться повернутись до цілком іншої реальності», – зробив висновок Андріан Каратницький.
І цей реальний світ насправді не зник.
Внутрішня політична критика в Україні зростає – хоча її мало помічають міжнародні ЗМІ, які все ще захоплені харизматичною привабливістю Зеленського та повтореною історією «Давида проти Голіафа».
Тим часом у Верховній Раді – парламенті України – зростає розчарування. Законодавці скаржаться, що їх не помічає уряд, який ще і до війни не мирився із наглядом з боку парламенту, а тепер майже цілком його уникає. Зеленський лише один раз зустрічався з головними лідерами опозиції після вторгнення Росії – і це було майже рік тому.
«Система заслуховування міністрів у Раді відійшла», – заявила опозиційна депутатка Іванна Климпуш-Цинцадзе, членкиня партії «Європейська солідарність» і віце-прем'єр-міністерка попереднього уряду колишнього президента Петра Порошенка.
Іванна Климпуш-Цинцадзе зазначила: «Військовий час насправді вимагає швидкого прийняття термінових рішень і скорочених процедур. Це зрозуміло. Однак ми спостерігаємо, як державні рішення дедалі більше централізуються і зосереджуються у компетенції меншого числа чиновників. Це впливає на баланс політичних сил і завдає шкоди системі управління, яку ми намагаємось запровадити, а також і позначається на зміцненні наших демократичних інституцій відповідно з критеріями, які запропонував ЄС із метою конвергенції».
Климпуш-Цинцадзе стурбована нещодавньою хвилею антикорупційних арештів, які були схожі на димову завісу напередодні лютневого саміту «Україна-ЄС». Водночас ці арешти стали схожими на тренінг із метою ще більшої централізації влади.
«Якщо хтось вважає, що централізація влади – це відповідь на наші виклики, той помиляється. Я вважаю, що важливо дуже уважно стежити за тим, як розвиваються антикорупційні справи, і чи будуть прозорі розслідування, і чи буде ретельне дотримання верховенства права„, – наголосила членкиня партії «Європейська солідарність».
Депутат Микола Княжицький зробив іще акцент і на тому факті, що Володимир Зеленський є політиком-популістом, а відтак він солідаризується із особистісно-орієнтованими вадами зазначеної когорти політичних демагогів. Проте опозиційного депутата тішать інші факти, а саме: як українське громадянське суспільство розквітло під час війни, як завдяки волонтерству та взаємодопомозі зміцнилось місцеве самоврядування та як вдало спрацювали деякі державні структури, зокрема – залізниця і енергетичний сектор. Депутат переконаний: «Саме це – разом із сильним почуттям національної приналежності, яку сформовала загарбницька війна – ляже в основу сильної післявоєнної України».
27 лютого 2023 року
Джеймі Деттмер,
редактор громадської думки у виданні "Politico Europe".
■■■
