В Європейському Союзі врешті усвідомили, яку ціну платять українці за безпеку Європи, тож в Єврокомісії вирішили рекомендувати розглянути питання стосовно  надання Україні статусу країни-кандидата в європейське співтовариство. Водночас цей акт буде і сигналом для Путіна, що Київ уже не повернеться у сферу рашистських політичних інтересів. Про це повідомила Урсула фон дер Ляєн, президентка Європейської комісії, після свого візиту в Україну. А чи на Банковій справді хочуть, щоб Україна отримала такий багато вистражданий статус?

Американське видання Politico повідомило, що Європейська комісія має намір рекомендувати розглянути питання щодо надання Україні офіційного статусу країни-кандидата на членство в ЄС. Дебати у Колегії єврокомісарів відбулись після несподіваного візиту Урсули фон дер Ляєн у Київ, який відбувся 11 червня. Це була друга поїздка фон дер Ляєн до столиці України від часу повномасштабного вторгнення терористичної Московії на територію суверенної держави.

Зеленський та інші українські чиновники вимагають офіційного визнання України кандидатом на членство в ЄС, заявляючи, що такий статус призведе до безцінного піднесення морального духу під час війни. Зеленський і К° неодноразово наполягали, що після революції 2013-2014 років на київському  Майдані українські громадяни неодноразово ризикували своїм життям – і справді загинули тисячі українців – борючись за своє вільне й демократичне майбутнє у спільноті європейських народів.

Аби визнати Україну таким кандидатом необхідне одноголосне схвалення 27 керівників держав і урядів у Європейській раді, які, як очікується, розглянуть це питання під час саміту в Брюсселі, який відбудеться 23-24 червня. Попри бадьорі заяви Урсули фон дер Ляєн три європейські країни ще не мають наміру найближчим часом надати Україні статус кандидата на членство в ЄС. Опоненти наголосили, що увійти в ЄС хоче не тільки Україна, а й Молдова та Грузія, а країни Балкан, які вже отримали статус кандидатів, також віддавна очікують на вступ до ЄС: Північна Македонія – від 2005 року, Чорногорія – від 2008 року, Албанія і Сербія – від 2009 року. Представник Франції, яка сьогодні головує у Раді ЄС відповідно з ротацією і, як така, відіграє ключову роль у підготовці дебатів Європейської Ради, наголосив: «Нагадаю, чимало кандидатів… чекали іноді дуже довго».

Інший європейський чиновник, більш прихильний до України, опонував французові: «Комісія нехай не забуває, що Україна – це єдина країна в Європі, де люди гинули лише за те, що вони тримали у руках прапори ЄС. А тепер ми повинні їм сказати, що вони тримали у своїх закривавлених руках не ті прапори?»

Ігор Жовква, заступник очільника Офісу президента Зеленського,  заявив, що київські чиновники активно працюють, щоби до прийняття позитивного рішення для України залучити уряди ЄС. Проте на Банковій не переконані, що Київ отримає статус кандидата в ЄС під час червневого саміту. Чиновник Жовква також наголосив: «Ми не будемо приймати жодних альтернатив чи компромісів, до яких нас спонукають деякі лідери».

Прийняття висновку стосовно України в Брюсселі очікували 15 червня, коли мало відбутись чергове засідання колегії єврокомісарів. Проте засідання не відбулось. У цей день в Брюсселі не буде Урсули фон дер Ляєн, яка в акурат запланувала собі на цей час триденний візит на Близький Схід, а без її присутності ніхто не ухвалить таке важливе рішення.

Напередодні ухвалення історичної для України брюсельської постанови, у Києва несподівано з'явились двоє нових опонентів. І це не Угорщина чи Франція, а Данія та Швеція, які доклали чимало зусиль і фінансів для проведення реформ в Україні, передусім антикорупційних. Отож ці країни вирішили перевірити, чи на Банковій урешті бодай проросли зелені паростки майбутнього України без корупції. А Урсула фон дер Ляєн, яка приїжджала у Київ, навіть провела зі Зеленським лікбез із метою пояснити реальний стан справ і підказати, як Зеленський може запобігти негативному рішенню саміту. Однак, схоже, Зеленський не прислухався. Ймовірно, що у нього інші інтереси: корпоративні, а не національні.

Вірогідно, що корпоративні інтереси проявились у тому, що підконтрольна президентові Катерина Коваль, очільниця комісії з обрання керівництва Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, системно вже другий рік поспіль саботує призначення антикорупційного прокурора. Такими діями (тим паче напередодні візиту Урсули фон дер Ляєн у Київ) Катерина Коваль демонстративно повідомила президентці Європейській комісії, що Україна не має наміру боротись із корупцією, що є однією з ключових вимог для кандидата в ЄС.

Про перипетії з призначенням спецпрокурора розповів учасник комісії Роман Куйбіда. Він наголосив, що голова конкурсної комісії з питань відбору на адміністративні посади у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі Катерина Коваль відмовилась скликати засідання для офіційного затвердження переможців конкурсу.

Роман Куйбіда зазначив: «Процес призначення нового керівника САП затягнувся вже більш як на два роки. Голова комісії вже півроку не вживає жодних заходів, щоби підготувати та організувати засідання комісії. Мені вже й соромно бути дотичним до цієї ганьби, коли є переможці конкурсу, але комісія ніяк не збереться, щоби їх оголосити».

Вибір для влади максимально простий: або законсервована можливість безкарно розкрадати бюджет, або цивілізаційний перехід України в ЄС. Перед схожим вибором довго стояв і роздумував Петро Порошенко. Він теж до останнього зволікав зі запуском електронного декларування статків чиновників. Проте, врешті-решт, Петро Порошенко мужньо зважився здійснити героїчний крок і Україна отримала для своїх громадян безвізовий режим.

Голова громадської організації «Центр протидії корупції» Віталій Шабунін розповів, що рашистські лобісти в країнах ЄС значно завищують рівень корупції в Україні з метою перешкодити українцям увійти в ЄС. Однак іще більшим антагоністом вступу України в ЄС є сама ж українська влада на Банковій, яка саботує призначення спеціального антикорупційного прокурора (САП). Аби одним 20-хвилинним голосуванням зняти цю проблему, оточення Зеленського змушує Дмитра Кулебу, міністра закордонних справ, робити на очах європейців незрозумілі їм популістські кульбіти.

Пояснення одне: на Банковій бояться незалежних антикорупційних прокурорів, які когось із оточення Зеленського можуть ув'язнити за корупцію. Адже на посаду керівника САП переміг детектив Національного антикорупційного бюро, який оголосив підозру докторові юридичних наук, професорові,  заслуженому юристові України і заступникові керівника Офісу Зеленського Олегові Татарову за розкрадання грошей під час будівництва житла для Національної гвардії. Будівництво, нагадаємо,  вела компанія «УкрБуд» Максима Микитася, депутата Київської міської ради, кандидата економічних наук і віцепрезидента Академії будівництва України. Проте генеральна прокурорка Венедіктова відсторонила чотирьох прокурорів, які провадили зазначене досудове кримінальне розслідування і загальмувала досудове розслідування.

Віталій Шабунін переконаний, що на Банковій панічно бояться призначити керівником САП людину, яка не зважає на посадові регалії, яка не зважила навіть на політичний вплив та адміністративні важелі заступника Андрія Єрмака.

Але є ще одне припущення саботажу призначення керівника САП, більш вагоме з точки зору автора статті. Після від'їзду Урсули фон дер Ляєн президент Зеленський гордо заявив, що після завершення війни «...ми відбудуємо все, що зруйнували окупанти. Від Волновахи до Чорткова. Бо це – Україна. І це на нашу долю випало повертати й укріплювати».

Це і справді безпрецедентний шанс, який випадає раз у століття – відбудовувати післявоєнну зруйновану інфраструктуру. Але як же відбудовувати українську інфраструктуру за міжнародні кошти, якщо за провладними й спритними будівничими руками буде невпинно слідкувати пильне око незалежної антикорупційної прокуратури?

У той же час корпоратив, який згуртувався довкола Банкової, дарма сподівається, що країни Заходу вкладуть їм у руки мільярди євро та доларів для відбудови знищеної інфраструктури. Україну будуть відбудовувати західні архітектори і західні будівельні компанії, а українські нувориші будуть стояти збоку й ошелешено дивуватись, як це можна отак працювати без приватної додаткової користі від реалізації проекту?  

■■■