Приводом для написання статті про доцільність святкування Різдва Христового 7 січня або 25 грудня стала публікація Олександра Коваленка на інформаційному ресурсі Site.ua. Якщо цю статтю перекласти із говору рашистських терористів, яким Коваленко залюбки послуговується у десятий рік війни з окупантами, то його публікація від 18 грудня 2022 року має інтригуючу назву в призабутому стилі лекторів-атеїстів: «Парадокс релігійних святкувань як багатовікова деструктивна пропаганда».

Військовий експерт Олександр Коваленко, який іще відомий як популярний блогер «Злий одесит», особистість непересічна, багатогранна – він і журналіст, і аналітик, і письменник, і блогер, і провідний експерт Українського центру дослідження проблем безпеки імені Дмитра Тимчука. А якщо взяти до уваги його співпрацю зі Службою безпеки України у написанні монографії «Стратегічні комунікації в умовах гібридної війни: погляд від волонтера до науковця„, то можна дійти висновку, що Олександр Коваленко відбувся не тільки як популярний коментатор у ЗМІ та фаховий експерт-міжнародник, а також як і науковець.

Можна тільки даватись диву, де в людини береться стільки інтелекту, творчої наснаги і, головно, вільного часу, щоби встигати стабільно перебувати в інформаційному тренді.

Так навіщо я городив увесь цей тин? Річ у тім, що перебуваючи в черговий раз у Києві, де вже на системній основі Олександр Коваленко бере участь в ефірах різних медіа, він пообіцяв приїхати знову в столицю після Різдва. І почув роздратоване «Ова, так вас чекати аж у січні… як довго!

Я пішов би собі далі у своїх інтересах, нехай медійники з'ясовують свої приватні стосунки з експертами, якби не привертаюче увагу висловлювання Коваленка. Він написав:  «Дивно, чи не так? Адже у Києві я буду після справжнього, історично правильного Різдва – наприкінці грудня. Але, насправді корінь усієї цієї історії не в Різдві, а, як би це дивним не здавалося, у Великодні. Хоча, власне, святкування Великодня цілком у нічому не винне».

Такої сентенції не доводилось бачити раніше. У буденному житті людини її смерть є похідною від народження, але щоби народження стало похідним від смерті – це дуже смілива гіпотеза. Не переконаний, але припускаю, що до такого сміливого домислу Олександра Коваленка спонукало писане слово канадського українця митрополита Йова Гечі.

Статтю Олександра Коваленка перечитав двічі. Другий раз не по діагоналі, а уважно, абзац за абзацом, проте не знайшов жодних аргументів на користь безапеляційного твердження «справжнього, історично правильного Різдва». Фаховий військовий аналітик зайшов не на свою територію.

Уже і час знайшов, аби електрика була, і взявся опонувати Олександрові Коваленку, аж зненацька на ресурсі Site.ua з'явилась стаття знаного не тільки у медійних колах радіо-диякона Романа Коляди «25-го березня, якраз на Благовіщення... (або лонгрід про Різдво)».

Призупинився. Раптом диякон скаже щось таке, що моя писанина втратить сенс. Час минав. Настав Старий-Новий рік, а «далі буде», із невідомих причин, так і не з'явилось. Якщо і після Христосвого Богоявлення не буде наступної частини лонгріду про Різдво, то продовжимо дискусію з Олександром Коваленком. Бо так в очікуванні можна й Великодня дочекатись, який цього року буде відносно раннім – у половині квітня.

А поки чекатимемо на продовження публікації від радіо-диякона Коляди, вирішив подивитись, чи у трактуванні питання визначення християнських дат не з'явилось бува чогось нового, чогось логічно вмотивованого. Ні, не з'явилось. Традиційно продовжили повторювати ті ж самі нісенітниці, які побутують ще від часів Отців Церкви, які й дають таким аналітикам як Олександр Коваленко підстави для скептицизму.

Переглянув традиційні різдвяні інсинуації протестантів і православних, із болем душі  перечитав римо-католиків, в яких Апостольський Престол, кафедру Святого Петра, замість шанобливого Пастиря Церкви Бенедикта XVI, відстороненого підступними інтригами, захопив пастух педерастів і лесбіянок. Далі вирішив глянути на останню Христову надію, на греко-католиків, але і там не усе гаразд.

Коли Ісус Христос, завершуючи свою місію Відкуплення Людства, у 34 році подався в останнє паломництво до Єрусалиму, тоді ж Він розповів у Зайорданні притчу «Про несправедливого суддю», під час якої із гіркотою запитав: «Син Людський, коли прийде, чи знайде віру на землі?». Вірогідно, що ніфіга не знайде належної віри. Він знайде кожного при його корисливих інтересах.

Отже, увагу привернула стаття Марти Гаврилів «Три міфи про дату святкування Різдва» з трьох причин:

А крикуче недбальство отця Пендюка призвело до того, що чимало християн, більшість із яких не мають критичного мислення і достатніх біблійних знань, завдяки молодіжній комісії УГКЦ перебувають в інформаційній омані. В Євангелії є зафіксована дата народження Ісуса Христа, але тільки не 25 грудня.

Авторку статті, ерудитку Марту Гаврилів, обурило «незнання історії та літургійних практик своїх Церков вірними, а навіть частиною духовенства деяких Церков». Вона вирішила цілком доречно уточнити, що «немає такого поняття, як „католицьке Різдво“ і „православне“. Є святкування за григоріанським стилем і юліанським. Навіть у самих православних календарях написано, що святкування Різдва Христового припадає на 25 грудня, ось тільки у них воно (а Україна офіційно живе за григоріанським стилем) припадає на 7 січня».

Далі авторка дохідливо розповіла, як відбувалось зміщення святкування Різдва на один день кожні 128 років у зазначених календарних стилях. Якби представниця греко-католицької молодіжки на цьому й завершила свою історичну розвідку, то в базарний день ціни би їй не було.

Проте підступний Дух моралізаторства підштовхнув авторку знехтувати далекоглядною порадою апостола Павла «Нехай у Церкві мовчать жінки ваші! Бо їм говорити [повчати – прим. авт.] не позволено... Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають у чоловіків своїх...» (Перше послання апостола Павла до Коринтян, розділ 14, стихи 34-36, Біблія Огієнка), тож вона взялась повчати чи не усі християнські деномінації.

Марта Гаврилів написала: «Дуже часто доводиться слухати вслід за свідками Єгови, навіть і від католицьких священнослужителів, що Святе Письмо не вказує, коли народився Ісус, а 25 грудня обрали для християнізації язичників, які вбачали у зростанні сонячного дня перемогу світла над темрявою та добра над злом. Можливо, цей збіг і допомагав у євангелізації нехристиян; проте Біблія ясно і недвозначно вказує, що Христос народився саме у середині грудня, а не, наприклад, улітку чи в іншу пору року».

Свою «ясну і недвозначну» аргументацію авторка оперла на євангельській події про служіння в Єрусалимському храмі священика Захарії, чоловіка Елизавети, яка була тіткою Діви Марії й походила зі священичого роду Арона. Марта Гаврилів стверджує, що ця подія відбулась під час юдейського свята Йом Кіпур, яке здебільшого припадає на другу половину вересня, а далі, користаючи зі своєї гендерної особливості, що є жінкою, авторка із легкістю віртуозки додала одні дев'ять місяців вагітності сюди (Іван Хреститель), інші дев'ять місяців – туди (Ісус Христос), і авторитетно оголосила, що Ісус народився таки 25 грудня.

Авторка наголосила: «А тепер далі читаємо у Євангелії: „Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галілеї, якому ім'я Назарет до діви, зарученої чоловікові, на ім'я Йосиф, з Давидового дому; ім'я ж діви було Марія“ (1, 26-27), тобто від моменту Зачаття Йоана минуло півроку, коли відбулося Благовіщеня. Не треба складної математики, щоб до 25 вересня додати 6 місяців і отримати 25 березня: звідси і святкування зачаття Христа на початку весни. Знаємо також, що „Марія перебула в Єлизавети місяців зо три; потім повернулася до дому свого. Тим часом настав Єлизаветі час родити, і вона вродила сина“ (Лк 1, 56-57). Тут також усе збігається: порахуйте три місяці після березня, і вийде вже згадане приблизне 25 червня – поява Предтечі. І якщо вважати, що вагітність у Марії тривала нормальний термін, то Христос народився за дев'ять місця після Благовіщення – у грудні. Тому Церква у своїй мудрості святкує Різдво саме 25 грудня, а не в інший час і в день зимового сонцестояння».

У древній Месопотамії тогочасні мудрили у своїй гордині вирішили збудувати високу-превисоку вежу, аж до небес, щоби всістись собі поруч зі Всевишнім. Одного Божого слова було достатньо, щоби цей проект пішов прахом. Так і сьогодні молодіжка УГКЦ будує інформаційну вавилонську вежу, яку можна розбити на дзуськи одним питанням. Але спочатку трохи біблійної історії, якої, можемо припустити, не знають ні  отець Пендюк, ні його підопічні. Інакше не писали би те, що опубліковано.

Отже, аби не було хаосу під час служіння в Єрусалимському храмі, цар Давид поділив усіх священиків на 24 бригади, а на чолі кожної поставив бригадира. Приналежність до священичої бригади і приналежність до посади старшого бригади передавались спадкоємно із покоління у покоління. Ніхто чужий проникнути туди не міг. Почергове тижневе служіння цих бригад починалось кожного року заново із початком Пасхи (Песаху), а точніше – наступного тижня після завершення цього святкування.

Священик Захарія належав до бригади Авії, яка за порядком служіння ще із часів царя Давида була восьмою. Окрім того, Захарія належав до групи священиків денного графіка бригади Авії, які служили у храмі.

Якщо Захарія мав свій визначений денний графік служіння у храмі, тоді навіщо було кидати жереб між священиками, кожний із яких також мав свій століттями усталений розклад(денний і нічний),  аби визначити, хто піде кадити ладан? Молодіжна комісія УКГЦ не пояснила цей важливий факт.

Наступне. Якщо взяти до уваги, що того року, коли Ангел Господній з'явився Захарії була найбільш пізня Пасха, то Захарія приходив служити в Єрусалим, згідно своєї черги, орієнтовно 19-25 червня та 24-30 листопада. Марта Гаврилів пише: «Згідно з календарем Вибраного народу, Йом-Кіппур святкують восени перед настанням сезону дощів сьомого місяця, десятого дня місяця (Лев 16, 29). Зазвичай це припадає між 10 вересня і початком жовтня». Відповідно, що черга Захарії аж ніяк не могла припасти на Судний День або ж Йом Кіпур.

І останнє. Захарія був рядовим священиком, навіть не очільником священичої бригади. А в календарний Судний День Йом Кіпур, у святая святих Єрусалимського храму і тільки один раз у рік міг зайти виключно первосвященик.

Ісус Христос назвав себе Сином Божим і за це Його розіп'яли. А щоб відбулось, якби Захарія посмів увійти у святая святих? Його би виволокли з храму і побили камінням на смерть. А це означає, що він не повернувся би у Хеврон до свого дому, не запліднив безплідну від природи Єлизавету, Іван Хреститель не з'явився би на світ, а Відкуплення Людства пішло би навперекіс.

На щастя цього не трапилось, Божі плани виявились непорушними. А це означає, версія Марти Гаврилюк, разом із «мудрістю Церкви» та консультаціями її наставника отця Пендяка не відповідає дійсності. Їхнє колективне бачення євангельських подій потрібно сприймати як біблійні байки.

А до версії Олександра Коваленка, до його твердження стосовно «справжнього, історично правильного Різдва„, ми ще повернемось, коли Роман Коляда або допише своє бачення календарного Різдва, або орієнтовно на початку лютого, якщо продовження лонгріду не буде.

 

P.S. Стосовно жеребу для визначення почерговості служіння священиків, то його і справді кидали. Окрім своїх двох закріплених черг, 24 бригади юдейських священиків ще мали обов'язок проходити для служіння в Єрусалим 4 рази: під час свята Песах, під час Судного Дня, під час свята Суки або Сукот, під час свята Хануки.

Судний День до уваги не беремо, там тільки первосвященик міг виконувати церемоніал, а під час решти трьох свят, коли в Єрусалимському храмі збиралось орієнтовно 6000 священиків (із Вавилонської неволі повернулось 4389 священиків), спочатку кидали жереб, щоби визначити, котра із 24 бригад буде здійснювати приписані обради того чи іншого дня, а тоді вже серед бригади кидали жереб, котрий із священиків буде виконувати ритуал та в якій почерговості.

Тепер аматори та інтересанти євангельських досліджень можуть брати калькулятори і знову розраховувати від вище трьох зазначених свят або 10  акушерських місяців вагітності, або 40 тижнів вагітності. Як і кому до вподоби. Євангельських текстів і далі не читатимуть уважно.

■■■