Аналітик із Сан-Франциско Сергій Любарський поділився новиною зі своїми соратниками і прихильниками, що двоє шарлатанів від інформації − Льоша Арестович і Юра Романенко –кинулийомувикликізапросилинадебати з метою «порвати» Любарського на шматки. Любарський виклик сміливо прийняв і готовий зустрітись із опонентами у зручний для всіх сторін час. Тема вірогідного дискурсу «А навіщо Україні ленд-ліз?»
Говоримо вірогідного, бо серед поціновувачів поглядів Сергія Любарського виникли сумніви, що відважно-хамовиті на своїй території махлярі від інформації зважаться вийти на публічний дискурс.
Ця історія розпочалась буденно. Напередодні грудневого Різдва Христового, у якійсь студії, схоже, що у Романенка, зібрались троє індивідів: звіздобол по життю Льоша Арестович, шарлатан від політики Юра Романенко і донецький філософ Серьожа Дацюк. Далеко від театру військових дій ця трійця, комфортно вгніздившись за трикутним столом із тортиком і завбачливо прихованим від відеокамер алкоголем, фривольно собі тринділа у стилі міської шпани, послуговуючись говором рашистів та обговорюючи умови майбутніх виборів, а водночас і заочно ображала свого імовірного опонента Любарського. Для повноти картини у стилі Іллі Ріпина «Три хохла за звіздіжом» не вистачало тільки будьонівок на їхніх головах і колорадських стрічок на грудях.
Відеонарізка із участю цих фігурантів, яку викладали для загального огляду, була постановочною. Хоча балакун Люся, він же Арестович і нахвалявся раніше своїми акторсько-режисерськими здібностями, набутими на Московії, на практиці він виявився сірою посередністю, не написав і не реалізував професійний сценарій. А іще цьому сценарію надав присмак штучності Юра Романенко, який ні сіло ні впало вистрибнув, наче Пилип із конопель, із ініціативою запросити на полеміку для тренування у прийдешній виборах Любарського з метою порвати його на шматки, наче Тузік грілку.
Арестович, закотивши свої випукло-брехливі очі, бундючно брехав, що не знає, хто такий Любарський, а тому готовий вийти на герць. Йому, Арестовичеві, байдуже, хто буде його опонентом, хоч Вірастюка йому подавай, порве усіх. Недарма ж він п'ятдесят разів ходив за лінію фронту, де завдав рашистам непоправних втрат.
Вихваляння Арестовича підбадьорили Романенка, який поскаржився у своєму традиційному шпанівському стилі: «Стосовно ленд-лізу, то мене вже просто задовбали. Ось давай візьмемо того Любарського і порвемо його, сука, на частини. Задовбали вже. Ось».
Філософ Дацюк, який трішки випав із емоційної орації своїх колег, вирішив і собі постановочно поцікавитись, наче його перед зйомкою ні про що не попереджали. В інтелігентному стилі, без матюків міської босоти, він делікатно запитав: «А хто це такий, Любарський, чи можна дізнатись?»
Романенко бундючно пояснив: «Та це таке чмо зі Штатів, яке розповідає, який Байден поганий, бо не дає нам ленд-ліз. І навколо нього зібралася купа стражденних, які...„
Філософ не дав Романенкові завершити його примітивне ремствування і поцікавився: «А про що ту дебатувати?»
Своїм коротким, наче ляск батогом, питанням, учений муж виявив, що в останні часи перебував у невідомій ментальній прострації, нічого не чув про ленд-ліз і про шахрайські байденівські «чисті чеки». А Дацюк, несподівано увійшовши у збуджений стан, не вгавав, ламаючи задуманий сценарій і мимоволі стаючи на бік вимагачів ленд-лізу: «Ну, так у чому сенс? Нам теж це не подобається (відсутність ленд-лізу)».
Арестович, не маючи достатнього інтелекту, зате володіючи вродженою реакцію, із миттєвістю кобри кинувся виправляти цей філософський ляп.
− Давайте розкажу страшну річ. Ленд-ліз не є вигідним для України. Я це знаю залізно. Та допомога, яка зараз нам дається, вона надається безоплатно, а ленд-ліз доведеться повертати. Хоч би в мінімумі, але доведеться. А навіщо нам заздалегідь підписуватись на такі невигідні умови? Все, що зараз нам дається, дається безкоштовно і без необхідності повертати. Отож у нас буде все своє. На халяву нам дають, на халяву ми і беремо, − завершив свої корисливі роздуми прихалявлений офісно-президентський радник.
Подальші теревені трьох словоблудів можна звести до короткого висновку: якщо ти публічно вимагаєш багато зброї для ЗСУ (ленд-лізу), тоді ти − агент Кремля. А якщо типублічно вимагаєш для Банкової «чистих чеків», тоді ти найпатріотичніший патріот України. Отакої.
Невідомо, чи хтось на Банковій відслідковує цих призеленених говорунів і куди дивиться криворізький пресовий діяч Нікіфоров, але Арестович напередодні грудневого Різдва Христового фантастично підставив вище політичне керівництво країни.
Фактично, Арестович сказав, що поки українці гинуть на фронті, захищаючи і країну, і головнокомандувача, і міністра оборони, і їхні сім'ї, у той самий час Зеленський і Резніков у своїй корисливості не підписуються під ленд-ліз, а воліють отримувати від Байдена гроші, тобто «чисті чеки». І справді, якщо брати ленд-ліз товаром, тобто військову техніку, зброю, набої, то на хліб їх не намастиш. А гроші, тим паче вічнозелені американські гроші, вони завжди будуть вічнозеленими.
Можливо, що на Банковій хтось і помітив, що Арестович і Романенко виставили Зеленського і Резнікова такими собі аморальними користолюбцями, і накрутили їм хвости. Тому що у день вже січневого Різдва Христового, у такий святий день, Романенко на своєму ютюбівському ресурсі лихословив наче п'яний чоботар, погрожував Любарському і лаявся на прихильників ленд-лізу. Маючи завищене почуття вродженої моральної нікчемності, Романенко надривався: «Я таки дам Любарському можливість подрочити на моєму каналі, тому що ви всі мене вже заєбали».
В агресивному шалі Романенко вигукував, що дебатування відбудуться тоді, коли він, Романенко, вирішить, тому що це Любарський до нього напрошується і це Романенко буде робити Любарському медійний рейтинг. І взагалі, хто він такий, цей Любарський. Романенко його розкатає, зікшрябе і знову розкатає. Як це вже зробив зі ще одним прихильником ленд-лізу, із Гарі Табахом.
Романенко попередив, що полеміку буде провадити у стилі Остапа Бендера, а якщо йому, Романенкові, аргументів не вистачить, тоді він переверне стіл дебатів та із пафосним вигуком «Сам ти дурень» піде собі геть, у свої комфортні ютубівські пенати. Це такий собі анонс, що оголошений дискурс не буде конструктивним, а відтак він заздалегідь і стає безсенсовим.
Стосовно зарозумілого твердження Романенка, що він буде робити Любарському медійний рейтинг, то треба взяти до уваги, що Любарський є аналітиком Big Data у США, а тому може створити собі медійний рейтинг у двічі більший від рейтингу Романенка і Арестовича разом узятих.
Так само можна легко відповісти на гордовите питання Романюка «А хто такий, цей Любарський?» Якщо прогулятись Інтернетом, то можна дізнатись, що Любарський свого часу в Харкові створив свій успішний бізнес, який продав, коли виїжджав у США. У той час, коли Любарський уже відбувся як успішний бізнесмен, Юра Романенко чи то у волинському селі, чи то десь на теренах Київщини (вказані діаметрально протилежні місця його народження) ще був звичайним, пересічним сперматозоїдом.
Невідомо навіщо Любарському потрібні ці дебати, про що сперечатись, що біле є світлим, чорне − відтінком смолистого? У середовищі інтелектуалів дискурс або взаємна критика − це найперше ознака поваги і уваги до опонента, це спроба під час полеміки думати разом і докладати зусиль для спільного осмислення питання, яке обговорюється, із метою дійти до конструктивного висновку. Із Романенком чи Арестовичем такого результату апріорі неможливо досягти, тому що по життю вони інтелектуальні плебеї.
Психологічні портрети
На фото зображено четверо осіб. Давайте вдивимось у погляд їхніх очей, адже очі є віддзеркаленням моральної чистоти душі, як теж і чистоплотності помислів.
Чудновський (архітектор) – погляд середньостатистичної людини: і не святий, і не негідник.
Дацюк – погляд хорошого хлопця, але хитруватого. За певних обставин може поступитись моральними принципами.
Арестович – погляд професійного афериста і брехуна. Намагається прищурити погляд, щоби не приховати своє прогниле єство.
Романенко – погляд безпринципного і хамовитого індивіда, який задля своїх корисливих інтересів здатний переступити через ближнього свого. Якщо в його оточенні ще є оці ближні.
Спала думка, що Любарському не потрібна полеміка з цими істотами нижчого щабля еволюції, але він хоче використати їхню зухвалу нахрапливість, аби донести до українського суспільства важливу інформацію. Якщо таке припущення є вірним, тоді Любарському побажаємо успіхів і сім футів під кілем.
■■■
