Видання "NewYorkPost" опублікувало статтю "Supporting Ukraine Now Means a Safer Future for the US" республіканця Далібора Рохача, співробітника Американського інституту підприємництва. Ця публікація відображає точку зору більшості Республіканської партії на події в Україні.
Оскільки 2022 рік добігає кінця, в Україні існує лише одне можливе завершення війни: це поразка Росії, її вихід із захоплених території і сприйняття України з боку кремлівського режиму як суверенної, як самоврядної держави. Хоча ми підійшли до цього результату ближче, аніж раніше від початку війни, ні адміністрація Байдена, ні наші європейські союзники не роблять достатньо, щоби ми і українці перетнули цю фінішну межу.
Головний наступ Росії у Донецькій області, спрямований на захоплення міста Бахмут, зайшов у глухий кут через великі втрати як російських військових, так і найманців групи Вагнера.
Навряд чи росіянам вдасться розпочати нові наступи в інших місцях на полі бою, скажімо, в Луганську або Запоріжжі. Не дивно, що їхнє військове безсилля переадресовується у навмисні атаки проти цивільних осіб і цивільної інфраструктури за допомогою безпілотників і ракет.
Найближчі тижні не позбавлені ризиків для України, тим паче, що нові військові сили, створені в Росії під час «часткової мобілізації», вступлять у сутички. Кремль також тисне на режим Олександра Лукашенка у Білорусі, щоби він конкретно приєднався до військових атак. Як мінімум, можна припустити, що Білорусь знову послужить провісником нового наступу, спрямованого на взяття Києва та повалення уряду України.
На щастя, такі зусилля обов'язково проваляться, незважаючи на важкі втрати України під час конфлікту. Коли президент Путін штовхає більше росіян у «м'ясорубку» і намагається деморалізувати українців за допомогою безпілотників і ракетного тероризму, кількість людських жертв обов'язково зросте, однак рішучість і військова компетентність України навряд чи ослабнуть.
Водночас мало що вказує на коригування або переоцінку Кремлем своєї мети максималістської війни. Під час недавнього публічного виступу міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров продовжив говорити про наполягання Росії на «демілітаризації та денацифікації» України – кодове слово режиму для зміни уряду України та її цілковитого підкорення Росії.
Саме така московська позиція, а не допомога Заходу Україні чи відсутність нашої дипломатичної допомоги Путіну, є головним бар'єром на шляху до миру.
Головний урок бутафорського «Мінського процесу», що передував вторгненню Москви, полягає в тому, що не може бути міцного мирного врегулювання, якщо Кремль продовжуватиме діяти несумлінно. Угода з режимом, який прагне «демілітаризації та денацифікації» свого сусіда, рівнозначна лише тимчасовому припиненню вогню, що дає Росії можливість відновити свої збройні сили, переозброїтися та знову атакувати у зручний для неї час.
Ментальність Кремля неможливо змінити обґрунтованими аргументами. Тільки рішуча і гучна поразка на полі бою зробить допоможе вирішити це питання.
А ще давайте прояснимо: зміна московського менталітету не є другорядною для інтересів США, як припускають деякі політологи. Це ключ до мирного суспільства, в якому робота Америки була б простішою, аніж якби Путін заявив про щось, що нагадує перемогу в Україні.
Думати інакше і припускати, що впоратись із потенційними наслідками легше, ніж припинити погану поведінку в зародку, не є ознакою «реалізму». Це симптом недалекоглядності та невігластва у світовій історії.
Адже світ, в якому Росія анексує територію або здійснює вето на владу над політикою своїх сусідів – це світ, в якому наші східноєвропейські союзники за договором знаходяться під прямою загрозою з боку Кремля. Це стає таким суспільством, в якому Китай теж може наважитись анексувати територію або здійснювати право вето на політику Тайваню, В'єтнаму чи Південної Кореї. Водночас й інші менші держави в усьому світі теж матимуть вагомі підстави вважати, що їхні власні акти агресії також залишаться безкарними.
Ніхто не дає українцям карт-бланшу. Надати їм більше батарей Patriot, аніж сьогодні, і забезпечити їх необхідними боєприпасами, щоб убезпечити їхнє небо від російського тероризму, – це нескладне завдання. Із боку Сполучених Штатів також не буде великою матеріальною втратою надати українським військам танки "M1 Abrams", від яких Корпус морської піхоти і так намагається позбутись, або військово-повітряні сили наших східноєвропейських союзників, які прагнуть відправити в Україну свої ще радянські ескадрильї МіГ.
Війна Росії проти України жахає, і ніхто не хоче, щоби вона тривала ще рік. Але миру можна досягти лише тоді, коли Росія програє. Будь-що, окрім цього результату, а особливо спроби західних політиків здійснити переговори з Путіним, гарантують, що війна триватиме не лише впродовж 2023 року, а й наступні довгі роки
■■■
