бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самі собі закон, вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свідчить їхня совість i думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну
Послання Апостола Павла до Римлян (2:14-14)
14 березня в Україні відзначають День Українського добровольця. Рішення про його відзначення було прийнято лише 17 січня 2017 року. Чому так? Не знаю. Але на мою думку українські добровольці це найяскравіше явище Новітньої історії України. Неможливо переоцінити те, що люди, не чекаючи мобілізації та повісток, не за гроші (навпаки, майже завжди купуючи все власним коштом), не за славу (хто там пам'ятає ті тисячі та десятки тисяч ніким не облікованих людей з дивними позивними?), часто попри нормативні акти (чи може хтось і проходив медкомісію і брав «довідку про несудимість»?), часто навіть без військового квитка, хоча б строкової служби та Військової Присяги, вдягали однострої чужих армій (бо купувалася в «секондах»), «діставали» якусь зброю, яку ніхто їм нікуди не вписував, бо я ж писав що й вписувати було нікуди та й нікому, та йшли «на війну». І це все відбувалося саме в той час, коли офіцери ЗСУ збирали затвори у своїх солдат та масово переходили на бік ворога, в той час, як капітани та командири з танцями та піснями здавали ворогу кораблі та літаки (їх потім відзначали на вищих рівнях як героїв, їх підвищували по службі та обирали в депутати), як тисячі чи десятки тисяч розумних та законослухняних громадян ховалися від мобілізації. Всі ті генерали, полковники та офіцери, що роками жили на наші податки, виявилися ні до чого не готові та ні на що не здатні. А необхідний час на їх навчання та переформатування дали саме ці, напівлегальні, напіводягнені, напівозброєні напіввійськові формування, яких досі не те що поіменно по особам, а навіть назв всіх їх самоназваних підрозділів ніхто не назве. У цих людей майже всього було обмаль і лише одного вдосталь – бажання захистити свою землю, своє майно та своє право жити по-своєму. І все це було прямим продовженням традицій армій Махна та УПА, все це була козаччина у форматі 3-го Тисячоліття. І це було реально КРУТО!
Мабуть, розуміли це і Путін і Порошенко й інші досвідчені політики. Саме через це український добровольчий рух нищили чи не з першого дня від його початку. Нищили всі гуртом. Навіть з ЗСУ «віддячили». Бо це ж визнання того, що професіонали без аматорів виявилися неспроможними. А хіба це «правильно»? Ну може «так треба було». Я не політик, тому кому саме було «так треба» я не знаю. Але зараз мало хто згадує про загиблих добровольців чиї дружини, діти та батьки залишилися без них, про інвалідів та ПТСРщиків, що по всім документам на війні ніколи не були, про героїв, нагороди за чиї подвиги отримали «реєстрові» з ЗСУ тощо. Якісь незручні ці доброволи, й виглядають не так, як повинні виглядати герої у фільмах, й розказують не те, що повинні по сценаріям, одним словом «не такі», не те що зрозумілі «офіціали», які ходять в правильних одностроях і говорять «правильні речі», тобто те що скажуть. Інші часи вимагають інших постатей. Образ «сонечок», як і нескінченна «Плине кача», краще вписуються в образ вічних терпіл-українців, якими роками змальовували Україну на міжнародній арені, ніж образ вільних козаків-махновців-повстанців, дух яких досі живий та ще довго житиме в українцях, бо нащо ж сусідів лякати? Українським же воїнам Держава дала зброю та набої не для того ж, щоб по людях стріляти? Це ж всім зрозуміло? Ну так от... Мабуть, так би й залишився в історії сучасний добровольчий рух України недооцінений та всіляко оббріханий різноманітними «друзями» та ворогами, аж тут прийшов новий Президент та й підписав Закон про статус добровольців, правда вступив він у дію аж на сьомий рік війни. Ну хай вже хоч так…
Все це сумно, але втішає одне — війна ще попереду, ніхто нічого не забув, а ліхтарів достатньо ;)
Тому шануймося друзі, бо ми того варті !
Юрій СМОЛА (позивний «Смола„)
добровольчий підрозділ «Сармат»
