Українська гумористична сфера під загрозою, бо вже скоро ми можемо лишитися без жартів про німецьку зброю, котру нам не дають під різними смішними приводами.

За даним німецьких медіа, Україна домовилася з німецькою компанією-виробником зброї KMW про постачання 100 самохідних гаубиць PzH 2000 (ми поки не будемо стверджувати це на 100%, доки Міноборони не видасть підтвердження). Якщо це сталося, то є «зелене світло» і від німецької влади, адже такі угоди завжди мають політичну складову.

Отримаємо ми їх не одразу, а за кілька років (питання в тому, чи всю партію, або ж нам даватимуть по одній щомісяця, як поляки з «Крабами?), зате виробництво стартує „негайно“, все погоджено.

Про бойову цінність і застосування САУ на війні вам експертніше розкажуть у інших блогах, а ми спробуємо подивитися на всякі дипломатичні і державницькі наслідки. А техніка, звісно, потужна і сучасна, питань немає.

Так от, чи означає це, що уряд Олафа Шольца змінив нарешті свою думку і тепер нам підуть „Леопарди-2“ та „Мардери“ десятками за раз? Не факт. Технічно, гаубиці ми не отримуємо від Німеччини, а купуємо у KMW, влада на це лише дала дозвіл. Плюс, їх потрібно спочатку виготовити, тобто цього року ми цих PzH 2000 в Україні не побачимо. Ті політики, які гальмують допомогу Україні, щоб не дратувати путіна або змусити нас до переговорів, щоб задобрити агресора (от давайте чесно, німецькі „любителі миру“ зайняті саме цим) можуть не перейматися.

Дуже схоже, що за німецьку згоду нам треба подякувати полякам. Буквально минулого тижня вони підписали суперконтракт з Південною Кореєю. Варшава купить майже 1000 танків, 600+ гаубиць та кілька десятків літаків. У німців є всі підстави вважати, що „на цьому місці могли бути вони“. Адже перед тим поляки хотіли придбати бронетехніку у ФРН.

Однак далі німці серйозно підставили наших західних сусідів: спочатку подали їм ідею передати Україні радянські танки, а в обмін отримати „Леопарди“ (бо не хотіли дратувати путіна), а потім почали затягувати процес і пропонувати полякам техніку 60-х років. Словом, німецький ВПК, про який держава наче як дбає, лишився ні з чим — ось і мотивація підсолодити йому проліт, дозволивши контракт з Україною.

А з іншого боку, угода – таки прорив. Її корисно порівняти зі становищем минулого жовтня, коли Берлін блокував продаж Україні дрібної партії рушниць для боротьби з дронами, паралельно постачаючи зброю на мільярди авторитарному Єгипту.

Зараз Україна може по повній використати це у дипломатії як аргумент. Умовно, переконувати американських посадовців, від котрих залежить, чи давати нам літаки F-16: мовляв, дивіться, скептики-німці не вважають за провокацію постачати нам сотню найсучасніших бойових машин. Не вважає і сама росія, адже скромно промовчала на цю тему, без істерик на адресу Шольца. Тоді чому б не поговорити про літаки?

Щоправда, враження від контракту трохи змазали новини останніх днів про „переваги“ німецької техніки. Так, частину гаубиць вже треба ремонтувати, бо вони, бачте, мають стріляти лише до 100 разів на день, а ЗСУ користуються гарматами значно активніше. І снаряди для зенітних установок „Гепард“, виявляється, не підходять до цих самих установок.

До речі, першу проблему німці вже наче як вирішують, постачаючи нам запчастини, і навіть хочуть відкрити у Польщі передовий ремонтний центр, аби швидше допомагати (і заодно врятувати репутацію власної зброї). Теж приємна зміна.

Та скоріше за все, це не диверсія, щоб підставити Україну, просто такий насправді реальний стан Бундесверу. Там ще задовго до війни регулярно виникали скандали, епічні навіть за нашими мірками. Наприклад, бійцям постачали неякісні гвинтівки. А літаки „Торнадо“, як виявилося, не модернізувалися з 80-х, плюс у них не працює система „свій-чужий“, обов'язкова для будь-якої бойової авіації. Схожі претензії були до танків, вертольотів і кораблів.

А все чому? Бо Бундесвер був типовою армією мирного часу, яка точно ніде не буде воювати, бо ні з ким. Росія – друг, Китай – торговий партнер, сусіди – у НАТО або нейтрали (не нам їх критикувати, у 1991-2014 роках ставлення до ЗСУ в Україні було таке ж).

Як максимум, армія мала (іноді) їздити у миротворчі місії, красиво виступати на парадах і своїм виглядом показувати міць країни. Майже фольклорний колектив, виходить.

Тому питанням на зразок „яким буде цей танк після 10 реальних боїв на фронті“ особливо не задавалися, плюс не було серйозних воєнних кампаній проти потужної армії (вилазки проти талібів у Афганістані не рахуються), за підсумками якої можна було б усувати недоліки техніки і придумувати щось нове. Не виключено, що зараз будуть вдосконалення, і нові гаубиці до нас приїдуть уже з ними.

Коли про контракт таки оголосять офіційно-остаточно, на нас 100% чекає дискусія про те, чи патріотично взагалі купувати зброю за кордоном, а не збирати самим, пригадується, це була головна претензія до ідеї купити „Байрактари“. Але „зради“ немає і тут.

По-перше, роботи вистачить і для нашого ВПК. Зараз ми маємо „Богдану“, яку треба, імовірно, дещо допрацювати, а після цього – запускати у серію. Розробляти з нуля ще й важку гусеничну САУ – це занадто довго і дорого для нашої оборонки. Ті ж поляки багато років створювали „Краб“ (причому там корейське шасі і британська башта), а потім вирішили все-таки купувати корейські К9, цікаво, чому б це?

А як каже Тарас Чмут, очільник „Повернись живим“, нам якраз треба два види САУ: колісна і гусенична, броньована. От другу нішу займуть PzH 2000, ми таких однаково не робимо.

Тим більше, ми не виробляємо радянських боєприпасів, а САУ родом з СРСР зношуються і банально ламаються, їх треба буде міняти. Тому забагато гаубиць для ЗСУ точно не буде.

І нічого, що вони прийдуть не зараз. Росія (або те, що буде замість неї) залишиться на наших кордонах, тож сильні ЗСУ будуть актуальними надовго. Як мінімум, щоб не повторити ситуацію, коли у 1991-му ми отримали надпотужну армію, а потім у 2014-му чомусь купували бійцям каски і шкарпетки.

До того ж, отримуємо на багато років тісну прив'язку до німецького військово-промислового комплексу. Коли гаубиці прийдуть до нас, Україна стане вже не лише державою, яка заважає спокійно дружити з росією, а серйозним клієнтом у далеко не останній сфері. Погодьтеся, це краща позиція для спілкування з Берліном на будь-яку тему.

І за наш ВПК перейматися не слід: нам треба буде виробництво боєприпасів, нові ЗРК, лінійка дронів, які ми будемо випускати сотнями, а не купувати по 2-3 за кордоном, ракетна програма, системи РЕБ і ще багато чого. Серйозне завдання навіть для ізраїльського ВПК вийшло б.

До речі, про Ізраїль: ми якраз ідемо їхнім шляхом. Так, більшість читачів чули, що у них круті танки „Меркава“, непробивний „Залізний купол“, який збиває 90% ракет, власні безпілотними та ще багато чого.

Так от, вся ця зброя розроблена у відносно мирні 80-90-ті роки. Які виявилися такими, бо Ізраїль виграв Війну за незалежність, Суецьку кампанію, Шестиденну війну і арабсько-ізраїльську війну 1973 року завдяки американській, британській, німецькій та ще багато чиїй зброї, котру вони купували чи просили по всьому світу.

Своїх розробок єврейська держава тоді мала мінімум. А ми навіть у кращому становищі, тому ЗСУ комбінуватимуть українську зброю з імпортною.