У дуже багатій нафтою але дуже кризовій Венесуелі останніми днями розпочалася революція. З 2013 року країною керує диктатор-соціаліст Ніколас Мадуро. Його режим переслідує опозицію, утискає пресу і вивів країну у топ рейтингів бідності та корупції. З 2014 року венесуельці виходять на протести. Зараз вони готові змінити владу в дусі «оксамитових революцій» у Польщі та Чехословаччині.
1. Одна країна, два президенти
Днем початку революції тут стало 23 січня, а у ролі венесуельського Леха Валенси виступає спікер парламенту країни і лідер опозиції Хуан Гуайдо Маркес. Він проголосив себе тимчасовим президентом країни і склав присягу. Його у цьому підтримала парламентська більшість.
«Я беру на себе президентські обов'язки, щоб покласти кінець узурпації влади, сформувати перехідний уряд і провести чесні вибори», — оголосив політик, додавши, що це єдиний спосіб зупинити диктатуру.
Між іншим, на його підтримку на вулиці вийшло кілька мільйонів (!) венесуельців. Зараз їх менше, але протестувальники палять шини та відбиваються від атак правоохоронців — а значить, потенційно готові влаштувати аналог вулиці Грушевського по всій країні.
Джерело — Анатолій Гриценко
Народна любов до режиму Мадуро була б дивною, адже на акції протесту він реагує на рівні Януковича зразка 2014 року. Протестувальників не раз жорстоко атакувала поліція і озброєні прихильники влади. У зіткненнях загинуло вже понад 20 людей, 200 — арештовано. Загалом же за роки протестів убиті сотні венесуельців.
Фактично, у Венесуелі тепер два президенти: народно-революційний Гуайдо і офіційно обраний Мадуро.
Who is mister Guiado? 35-річний лідер партії «Народна воля» називає себе центристом і соціал-демократом. Взагалі Гуайдо має цікаву біографію, хоч і не особливо відомий. Вже у студентські роки він боровся проти режиму Чавеса як активіст, потім навчався у США. А ставши депутатом займався антикорупційними розслідуваннями проти команди Мадуро. Про опозиційну кар'єру політика нагадує шрам на шиї: поліцейський поцілив у нього гумовою кулею. Ідеалом для самого Гуайдо є Барак Обама. Команді Гуайдо теж імпонує соціалізм, але «скандинавський соціалізм„, з демократією і ринковою економікою.
Хуан Гуайдо, джерело — Вікіпедія
2. Девіз революції – за свободу. І за їжу.
Якщо у Венесуелі є українці, ця революція нагадає їм Майдан-2004. Адже детонатором повстання стала інавгурація того-таки Ніколаса Мадуро. Революціонери вважають його ніяким не лідером, а нелегітимним узурпатором. Все через вибори-2018, де Мадуро начебто виграв із 67%. Опозиція їх не визнає і вважає «брудними» — хоча б тому, що до участі в процесі не допустили лідера опозиції Енріке Капрілеса та ще 6 кандидатів, Захід і Латинська Америка назвали вибори «фарсом».
Джерело: Вікіпедія
Втім, у 2019-й рік Венесуела вступає, обтяжена ще й економічним колапсом, який також виводить людей на вулиці. Країна має найбільші в світі запаси нафти, і у руках реформаторів ці доходи могли б зробити з Венесуели другу Норвегію. Однак правляча Єдина Соціалістична партія імені Чавеса-Мадуро інвестувала не у виробництво чи інновації, а у «соціалку» (теж потрібно, але в міру), дотації населенню, пропаганду соціалізму та інший популізм.
Зрозуміло, слабка економіка не пережила падіння цін на нафту, і почалася антиутопія в дусі серіалу «Революція», з хаосом і бандитами.
Натепер ВВП Венесуели падає 5 років, а інфляція складала мільйон (!!!) відсотків. Мінімальна зарплата минулоріч складала аж 50 гривень. Але і гроші не допоможуть, бо дефіцит, бракує харчів і діє карткова система. Третині громадян вдається поїсти лише раз на добу, жителі їдять на смітниках, у країні реально падає середня вага людей (а президент жартує, що це сексуально).
Джерело: Вікіпедія
Зате бандитизм зростає: відсоток убивств тут найвищий у світі, злочинці нападають навіть на лікарні. Символом епохи можуть стати минулорічні голодні бунти у місті Меріда: натовп громив вантажівки, де могла бути їжа і грабував місцеві ферми.
Тому до лав революціонерів стають навіть аполітичні громадяни, які прагнуть елементарного добробуту.
3. Мадуро хоче лишитися. І може.
«Я продовжу керувати країною до 2025 року. Я буду мужнім, і мене підтримає народ і армія», − відповів опозиціонерам Ніколас Мадуро. Президент уже «відшив» Євросоюз, який вимагав дочасних виборів. І так, його позиції навіть сильніші, ніж у Януковича 5 років тому.
Джерело: Вікіпедія
По-перше, вірними диктатору лишаються поліція та 515-тисячна армія країни. Міністр оборони Владімір Падріно та командувачі військ публічно підтримали Мадуро і пообіцяли його захищати, мовчазну згоду тримає вище офіцерство. Уся ця компанія отримує від влади серйозні преференції у вигляді посад і права займатися контрабандою (своєрідна латиноамериканська традиція). Однак окремі солдати таки переходять на бік Гуайдо, тож влада на всяк випадок не виводить армію на вулицю. Навіть арештувати лідера опозиції режим якось не наважується. Та усе ще можливий силовий розгін протестів силами армії та поліції. Фактично, це означатиме початок громадянської війни.
Імовірно, за El Presidente піде і партійно-державна номенклатура, вони вже звозять бюджетників на мітинги. Пісні піснями, а відправити Мадуро в Ростов у відставку опозиція наразі нездатна.
Але шанс на мирний хепі-енд революції все ж є.
4. Друзі Гуайдо проти друзів Мадуро
Доки у самій країні ситуація патова, її майбутнє вирішується на міжнародному рівні.
Вже зараз козирем Хуана Гуайдо є підтримка США. «Я офіційно визнаю президента Національної асамблеї Венесуели Хуана Гуайдо як тимчасового президента Венесуели», – оперативно заявив Дональд Трамп.
Штати вже призначили спецпредставника з питань Венесуели Еліота Абрамса – гарний знак того, що не дадуть тихо задавити протести – і закликають Мадуро піти. «Яструби» говорили і про військову інтервенцію, але вона поки малоімовірна: Трамп більше любить виводити війська з гарячих точок, союзники проти, та й протистояння з армією та лівими бойовиками може перерости у другий В'єтнам, чого США не хочуть. Але у Вашингтона є великий арсенал санкцій, і Білий Дім обіцяє їх задіяти.
Не так за Гуайдо, як проти чинного режиму виступають сусіди Каракаса. Лімська група (це Аргентина, Бразилія, Канада, Чилі, Колумбія, Перу, Парагвай та ще 5 країн) також дипломатично тисне на Мадуро. Їх можна зрозуміти: крім антипатії до диктатури, з венесуельського failed state люди мільйонами тікають через кордон, у сусідній Колумбії вже почалася міграційна криза. Згадаємо і реакцію ЄС.
Провладна коаліція набагато слабша. Так, чинного президента підтримали Куба, Туреччина, Іран, Білорусь і навіть Китай – у кожного свої мотиви, але підкріпляти їх діями явно ніхто не збирається.
Однак у чавістів є вірний союзник – Росія. Допомога Кремля включає не лише 17 мільярдів кредиту, зброю та дипломатичну підтримку. РФ уже відправила у Венесуелу до 400 найманців ЧВК Вагнера – начебто для захисту президента. Однак наша розвідка вказує, що вагнерівці здатні виконувати і функції «Беркуту», атакуючи протестувальників. Кремль хоче розмістити у країні морські та авіабази, аби погрожувати США, тому захищатиме диктатора до кінця. Є ризик навіть появи там регулярних військ РФ. Хоча інтервенція і для них може стати В'єтнамом: партизанити у цьому регіоні вміють і люблять.
Однак у США є своє «вундерваффе»: Вашингтон готовий вдарити клан Мадуро по гаманцю. Річ у тім, що провладні еліти тримають свої мільярди та нерухомість за кордоном – наприклад, донька Уго Чавеса має за кордоном 4,2 мільярда. За кордон пішов і золотий запас країни. Усе це – потенційні цілі для фінрозвідки США. Якщо Штати (і Лімський пакт) почнуть виявляти, заморожувати і вилучати статки посадовців, на них чекає вибір. Або опинитися без грошей, на порозі ізоляції і повстань – або таки переконати Мадуро мирно піти. Тим більше, Гуайдо вже пообіцяв амністію членам влади у разі мирного вирішення.
Заразом лише Трамп може поставити на місце Росію – наприклад, пригрозивши новими санкціями.
Американське «якщо» наразі є чи не головним шансом революції на перемогу. У іншому разі, протистояння може затягнутися ще на роки.
