Доки українці готувалися до виборів і осмислювали їх результати, у світі відбувалися не менш серйозні події. Головним героєм тут є Дональд Трамп, який послідовно переписує близькосхідну політику Штатів.
А тому 25 березня президент США видав указ, яким визнає повний суверенітет Ізраїлю над Голанськими висотами. Якщо ви не цікавилися Близьким сходом, то це спірна територія (точніше, спірними є дві третини висот) між Ізраїлем та Сирією площею у 1200 кв. км, десь як півтора Києва. Ізраїльтяни вважають її своєю, посилаючись ще на Старий Заповіт, а у 1967 році цілком по-світськи захопили її в ході єврейської версії бліцкригу під назвою «Шестиденна війна». У 1981 році Тель-Авів анексував територію. Зрозуміло, Сирія, яка раніше володіла висотами, з цим не погоджується.
Сполучені Штати ж, хоч і ключовий союзник Ізраїлю, але раніше займали нейтральну позицію — передовсім тому, що ООН вважає Голани «окупованою сирійською територією».
Зате очільник Білого Дому з проблемою розібрався блискавично.
Цілком прогнозовано, його крок викликав різні почуття. Прем'єр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу оперативно заявив, що «Визнавши суверенітет Ізраїлю над Голанськими висотами, президент Трамп у черговий раз написав історію. Цей крок заслуговує аплодисментів». Сирія натомість образилася, там рішення Трампа назвали «сліпою прихильністю до сіоністської окупації» і оголосили, що готові визволяти Голани усіма доступними способами.
Власне, кожна з країн має підстави вважати ці території своїми. Ізраїль при цьому посилається на британців, які у 1917 році пообіцяли єврейській громаді автономію у межах Британської Палестини. Межах, до яких входили і Голани. На це сирійці можуть відповісти, що у 1923 році британці не обіцяли, а передали висоти під французький мандат, а Париж у 1944 році визнав їх сирійськими, і взагалі за османів це був Дамаскський вілайєт — ну, ви здогадалися.
І хоча Тель-Авів та Дамаск з 1999 року вели перемовини про статус Голан, Ізраїль не поступається висотами, і найближчі десятиліття явно не змінить думку — усе через стратегічну цінність території.
Як не дивно, справа в воді. Так, 30% питної води Ізраїль отримує з голанських джерел. Територія у прямому сенсі живить водою озеро Кінерет, а це головний резервуар для засушливого Ізраїлю, десь як Дніпро в Україні. Це означає, що власник висот стає господарем ситуації і може шантажувати ізраїльтян. У Тель-Авіві бояться, що сирійці (за якими стоїть Іран) могли б вчинити «екодиверсію» — змінювати русла річок, аби осушити Кінерет і перетворити пів-Ізраїлю на пустелю. Власне, у 60-х роках Арабська ліга намагалася здійснити цей план і навіть «випила» 11% води з ізраїльських кранів. Війну за воду зрештою виграли ізраїльтяни — задіяли ЦАХАЛ і розгромили арабські будмайданчики. Це стало одним з мотивів майбутньої анексії.
А другою стала оборонна цінність висот. Ізраїльські політики не раз нагадували, що з голанських вершин прострілюється чи не весь центр їхньої батьківщини. А ще це зручний плацдарм для наступу, тому ЦАХАЛу довелося б будувати нові лінії укріплень. І навпаки: для Ізраїлю Голани — це аналог Стіни з «Гри Престолів». Будь-який агресор змушений буде штурмувати цю природну фортецю, аби прорватися вглиб країни, а за цей час АОІ зможе організувати контрудари. «Регіон став безпечнішим після анексії», — кажуть у Ізраїлі, і по-своєму праві.
У якості бонусу, регіон з його вологим кліматом став справжнім центром виноробства. Висоти складають 5% території Ізраїлю, але там вирощує 30-50% деяких фруктів і овочів, якими і славиться країна. В економічному сенсі це справді золоті гори — тому у Тель-Авіві не готові їх віддати, а у Дамаску мріють повернути.
Пас Дональда Беньяміну. Чи навпаки?
Як не дивно, противники воєн можуть бути спокійними: ця декларація не спричинить чергову арабо-ізраїльську хвилю насильства. І дійсно, на Голанах котрий день відносно спокійно. Араби складають лише біля половини населення регіону нарівні з євреями і налаштовані мирно. Імовірно, роль відіграє те, що голанські жителі мають більший достаток і рівень соціального забезпечення, ніж може запропонувати зруйнована війною Сирія. Тому джихад тут ну зовсім непопулярний. А режим Асада обмежується погрозами, бо не має жодних шансів у війні з Ізраїлем — власне, без російської інтервенції асадівців давно розгромила б опозиція.
«Якщо Ізраїлю нічого не загрожувало, то навіщо було зайвий раз сваритися з ООН і ЄС?», — запитаєте ви.
Так от, дуже навіть імовірно, що цей пасьянс розклав прем`єр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу, попросивши/переконавши Дональда Трампа визнати Голани ізраїльськими. Бібі (як його називають у країні) зараз критично потрібні перемоги, оскільки політик потрапив у голосний корупційний скандал. Його звинувачують у незвичних навіть для України речах: лобіюванні пільг для телекомпанії Bezeq Telecom Israel та газети «Едіот Ахронот» у обмін на піар політика (ну, і традиційному хабарництві).
Усе це — прямо перед виборами до Кнессету, які вже 9 квітня. Для нього визнання прав на висоти – джек-пот просто, який дозволяє змити цю пляму і переобратися у образі державника. Патріотичний електорат буде щасливим, ізраїльські праві, які за «Великий Ізраїль» в кордонах царя Давида, явно будуть «за» прем`єра.
«Я думаю, що цілком у інтересах Трампа, аби Беньямін Нетаньягу був переобраний на посаду прем`єра, особливо контексті висування Трампа у 2020 році», — зазначає Аарон Міллер, експерт Woodrow Wilson Center.
І дійсно, у Трампа з мотивів є не лише щира чоловіча дружба. Як не дивно, для Білого Дому це чіткий передвиборний крок. Президент США декларацією приманює на свій бік ізраїльських лоббістів. Так, вони не вигадка антисемітів, а важковагові політичні групи, представлені у аналітичних центрах і публічному просторі. Одна з них, АІРАС, взагалі налічує до 100 тисяч членів. Вони і без того прореспубліканські, так. Але підтримка лоббістів може допомогти Трампу, наприклад, стати кандидатом від GOPівців на наступних виборах.
Звісно, це налаштує проти нього демократів, які хочуть для США ролі нейтрального судді між арабами та євреями, а також виборців арабського походження. Проте вони і раніше за неполіткоректного Трампа не особливо вболівали.
До того ж, допомога Бібі вкладається у стратегію республіканців, у якій США роблять ставку на Ізраїль як союзника №1 і заодно «таран» проти Ірану. «Якщо світ нічого не знає, хай світ знає про це: Америка стоїть з Ізраїлем. Ми стоїмо поряд з Ізраїлем бо віримо в те, що добро переможе зло, а свобода — тиранію», — так промовисто описував ситуацію віце-президент США Майк Пенс. Для Great Old Party це питання і ідеологічні, і прагматичні, адже від союзника тепер можна очікувати послуг у відповідь. Хіба ж погано?
Помилка президента
Зрозуміло, рішення Трампа плавно переросло у серйозний міжнародний скандал. Жодна інша країна чи міжнародна організація не послідувала за Вашингтоном. Вже за два дні очільниця зовнішньополітичного відомства ЄС Федеріка Могеріні безапеляційно наголосила, що Євросоюз вважає Голанські висоти сирійськими. Навіть Польща, яка ревно підтримує США в усьому, розкритикувала це рішення в ООН..
Росія цілком очікувано стала на бік сирійських союзників і розкритикувала США. У Штатах можуть тихо радіти, бо Тель-Авів і Москва віддаляються, а з цим слабшає і вплив Росії у регіоні.
Що небезпечніше для США, визнання Голанських висот хором засудили близькосхідні арабські союзники – Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар і Кувейт. Якщо перекласти з дипломатичної мови, то країни Затоки побоюються, що тепер спалахне новий арабо-ізраїльський конфлікт, який «хитатиме» ввесь регіон. Це дещо сумнівно, але є ризик, що нову інтифаду може очолити Іран, а він у рейтингу симпатій саудів і компанії займає приблизно останнє місце. І це мінус позиціям США на Близькому Сході.
Але для підриву іміджу Америки рішення Білого Дому зробило більше, ніж призабутий Вікілікс. По-суті, країна офіційно стала порушником міжнародного порядку, виступивши проти ООН. Причому лише минулого липня у Штатах ухвалили декларацію про невизнання Криму російським бо це анексія і незаконно.
Тобто Росія і Китай можуть робити висновок, що тепер «рулить» право сили, а не міжнародне право, як у часи Холодної Війни. а будь-який Мадуро – що США не мають морального права чогось вимагати.
Більше того, Дональд Трамп ускладнив життя і Україні у кримському питанні. Формально нічого не «зламалося», США підкреслили, що нічого спільного між Голанськими висотами і Кримом немає, ООН і ЄС взагалі різко проти анексій. Але Путін отримав серйозний пропагандистський козир: якщо не всі анексії незаконні, то можна доводити світу, що і кримська була «задля безпеки», а Росія робить те саме, що Ізраїль і США. І, відповідно, зможе просувати серед нейтральних країн і західних еліт ідею такого ж визнання окупації Криму! Якщо працював навіть хибний аргумент «Крим – це як Косово», то тут усе серйозніше.
Вистрелити ця ідея може вже на травневих виборах до Європарламенту. «Друзі Путіна» на зразок Віктора Орбана і Марін Ле Пен тепер ще активніше заговорять про зняття санкцій з Росії, або принаймні їх непродовження. Мовляв, якщо ви не караєте США за анексію, то чому б не заплющити очі і на Крим? У обмін, зрозуміло, на дешевий газ і щедрі кремлівські інвестиції. І є ризик, що пересічні європейці можуть купитися на ці обіцянки, принісши правим популістам ще більше голосів.
Як на це все відповідати? Це новий виклик не лише для українських, а й для американських дипломатів.
