У Пекіні тривають зимові Олімпійські Ігри. Які заодно стали політичним майданчиком
Можливо, хтось і досі вірить, що «спорт поза політикою», але навряд чи серед них є керівництво КНР та Європейського Союзу. Хоча б тому, що аж минулого року китайський міністр закордонних справ казав головному дипломату ЄС Жозепу Боррелю: мовляв, європейці мають приїхати на теперішню олімпіаду, аби «покращити взаємообмін щодо зимового спорту».
Боррель, втім, таким бартером не зацікавився і лишився вдома. Ще до того Європарламент проголосував за бойкот Олімпіади. А Китай паралельно почав погрожувати санкціями всім, хто надумає бойкотувати ігри.
Все логічно, бо для КНР це явно геополітичний проєкт: показати світу міць Китаю і заразом відбілити репутацію. Адже країна нарешті потраплятиме в новини не через етнічні чистки уйгурів чи розправи з гонконгцями, натомість буде позитив, усміхнені спортовці та взагалі свято. Англійською це називається "sportswashing" і саме тому диктатори так люблять різні фізкультурні заходи.
Тобто міжнародні делегації у Пекіні мають показувати світові, що Китай усі люблять і шанують (відтак, бойкот став способом зіпсувати Китаю весь план). Тож розбираємося, хто приїхав, а хто ні... і що це може означати.
Путін приїхав, Штати бойкотували
Найчастіше в українському інфопросторі згадували одного гостя китайців: Владіміра Путіна. Він не лише подивився олімпійський парад, а й зустрівся з Сі Цзиньпіном. Пропагандисти з РФ нахвалюють неймовірну дружність і теплоту зустрічі. Справді, два диктатори підписали спільну заяву, де критикують США за начебто агресивні дії, просувають ідею про давні традиції демократії (!!!) у їхніх країнах, виступають «за все хороше» (наука там, захист довкілля). І головне: Китай підтримує путінську вимогу не розширювати НАТО.
Якщо додати, що КНР уклала з Росією 10-річний контракт на постачання нафти і 25-річний – для газу, то на перший погляд це схоже на російсько-китайський альянс, відповідь Заходу і все таке. Не виключено, що Росія намагалася цим налякати Байдена.
Втім, як пише професор Джорджтаунського університету Гарлі Бальцер, Пекін раніше не рвався воювати зі Штатами заради Путіна. Після 2014-го китайці на 75% зменшили інвестиції до РФ, аби не потрапляти під санкції та не поспішають переходити зі SWIFT"а на російський аналог. Словом, Сі на словах підтримує росіян, але навряд чи буде допомагати їм у конфлікті зі Штатами через Україну.
До речі, про США. От вони оголосили ОІ-2022 дипломатичний бойкот вже давно, це одна з тем, де демократи і Дональд Трамп навіть мають спільну думку. Причин цілий список, а головні – порушення прав людини (уйгурів, дисидентів у Гонконгу), постійні "наїзди" на Тайвань (з яким Штати мають фактичний альянс), ну і взагалі у Америці не люблять комуністичні тоталітарні держави, так історично склалося.
До них приєдналися Британія, Бельгія, Канада, Данія, Литва (теж через права людини), Австралія та Індія (на додачу до цього, мають свої конфлікти з Китаєм), Тайвань (їм КНР погрожує знищенням, як-не-як) і Косово (дивно було б не бойкотувати Ігри в країні, яка його не визнає).
Ключове слово тут – "дипломатичний", адже своїх спортсменів Штати до Пекіна відправили, і навіть вже мають медалі. Все-таки США ведуть "холодну війну" з Китаєм, але без такого розриву відносин, як колись із СРСР. Торгівля між двома країнами тягне на сотні мільярдів щороку, вони інвестують одна в одну... ну дивно було б не пускати атлетів (тим більше, спорт наче як поза політикою). Так само вчинили і інші бойкотувальники.
До того ж, лижні перегони чи фігурне катання – це для США теж спосіб позмагатися з Китаєм і показати, хто найвеличніший (с), адже наче як показує рівень спорту в країні. Американські ліберали можуть скільки завгодно критикувати медальний залік, але: спортсмени представляють свою державу, їх нагороджують під гімн на тлі прапора – а це вже питання національної гідності.
У 11 країнах придумали хитріший маневр. Вони наче як заявили, що не відправлятимуть своїх лідерів до Пекіна, будуть лише урядовці, відповідальні за спорт абощо. Але, мовляв, справа не у претензіях до Китаю, в усьому винна пандемія коронавірусу. Так зробили Німеччина, Австрія, Швейцарія, Данія, Чехія, Фінляндія, Словенія, Нідерланди і Нова Зеландія, хоча дві останні країни "висловили стурбованість" на тему прав людини. Не приїдуть Карл XVI Густав та Гаральд V, королі Швеції та Норвегії відповідно.
Японці обрали проміжний варіант: сказали, що це не бойкот, але урядову делегацію не відправили. Зате ввічливо нагадали КНР про "забезпечення свободи", базові права громадян і верховенства права. Останні слова – не випадкові, японська влада конфліктує з Китаєм за спірні острови, підозрює Пекін у спробі "переписати" систему міжнародних відносин під себе, тому будує дружбу зі Штатами.
А хто ще у списку гостей?
А тепер найцікавіше: хто ще був, і чому. Наприклад, не дивно бачити там лідерів Сингапуру, Таїланду чи прем'єра Монголії. Сусіди, як-не-як. Але є і несподіваніші гості. Отож:
Президенти Сербії (Александар Вучич) та Єгипту (Абдель Фатах ель-Сісі), у них на диво схожі причини. Сербський лідер останнім часом зближує свою країну з Китаєм, і справа не лише в бізнесі та інвестиціях. Вступ Сербії до ЄС надовго затягнувся (балканці кивають на нерішучий Євросоюз, там кажуть про брак демократії), ось вам і східний "план Б". У його єгипетського колеги та сама проблема: Захід називає диктатором і звинувачує в порушеннях прав громадян, а союзники треба. Плюс, спрацювала "вакцинна дипломатія", себто обіцянка Китаю побудувати там завод із її виробництва.
Президенти Аргентини (Альберто Фернандес) та Еквадору (Гійєрмо Лассо). От їх громадськість закликала не їхати, бо тема диктатур латиноамериканцям явно не чужа... але економіка переважила. Еквадорці взяли у Китаю кредитів на 4,6 мільярда доларів, і хочуть домовитися про кращі умови. А аргентинці (у них там економічна криза) сподіваються на щедрі інвестиції з КНР і поїхали пропонувати цікаві проєкти на зразок будівництва АЕС.
Президенти Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану, Казахстану та Узбекистану... глобус підкаже, чому. Усі ці країни розміщені неподалік від Китаю та залежать від економічних взаємин з ним. Наприклад, КНР має побудувати залізницю до Узбекистану через Киргизстан, а у туркменів купує газ.
Пакистанський прем'єр Імран Хан не міг не приїхати з двох причин. Його країна має купу економічних проєктів з Китаєм, а ще альянс з Пекіном важливий пакистанцям, бо у них є спільний опонент – Індія.
Серйозно представлені Саудівська Аравія (принц Мохамед бін Салман), ОАЕ (кронпринц Мохамед бін Зайєд) та Катар (емір Тамім Аль Тані): тут взаємини крутяться навколо газу і нафти, котрі ці країни продають китайцям. Так що просто бізнес, а не залежність. Ті ж катарці – союзники США, Аль Тані лише недавно у Білому Домі був.
Президент Польщі Анджей Дуда... серйозно, пре-зи-дент Польщі! От це справді несподіванка, адже наші західні сусіди купу разів наголошували, що вони – вірні друзі США, але Анджей Дуда поїхав на церемонію відкриття.
Як не дивно, знову через економіку. Поляки сподіваюся стати "містком" для торгівлі між Китаєм і Європою – чому б не скористатися моментом для тіснішої дружби. А неназвані посадовці заявили журналістам Reuters, мовляв, за часів Байдена стосунки США та Польщі погіршилися, і вони не критикуватимуть КНР просто щоб порадувати американців (тому варіант "насолити Штатам" теж можливий).
Для нас важливіше, що глобально політика Варшави не змінилася. Як і раніше, це союзники України, і вже скоро вони передадуть нам переносні зенітно-ракетні комплекси Piorun та десятки тисяч різних боєприпасів.
Мораль
На перший погляд, Китай рулить, а бойкот, за який виступали американці, провалився, чи не так? Та є два "але". По-перше, до ОІ-2022 прохолодно поставилися низка тих, хто ще давно поривалися з Китаєм дружити. Індія вступала у БРІКС, британці вели мову про 5G, австралійці мріяли про мир-дружбу-торгівлю, у ЄС обговорювали торгову угоду з Китаєм, Японія йшла на зближення.
Ясна річ, це не значить, що завтра вони всі оголосять війну КНР, але сигнал цікавий. Що ж, китайська дипломатія з погрозами і тиском на інші країни (плюс явне прагнення стати наддержавою) відлякує інших.
Є і ще один пункт, за яким Пекін програє навіть Радянському Союзу. Той був тоталітарним монстром, але мав ідеологію, котра приваблювала різних революціонерів із інших країн на зразок Че Гевари, та навіть європейських інтелектуалів як-от Жан-Поль Сартр.
У китайців такого немає. Ті, хто проситься до них у друзі, надто вже часто роблять це суто через торгові вигоди чи шукаючи "дах" проти ворогів – а не через захоплення китайською системою влади і їхнім способом життя. Тут моральну перевагу все ж має Захід із ідеями демократії.
